Краса, що не рятує

Не зупинятися, навіть якщо боляче, не кричати, навіть якщо страшно, не озиратися, навіть якщо хочеться, бо перетворишся на соляний стовп. Ось вона, філософія Надчиного життя.

Я була впевнена, що головна героїня мені не сподобається, бо я так не люблю самозакоханих, але Надька інша, вона - горда. Навіть те, як автор її називає - Надька, це виклик, ніби підкреслюється її холодність, безсердечність. Хоча вона зовсім не снігова королева. Просто жінка, яка хотіла бути коханою.

Жіночність - це риса коханих, а її не кохали.

А ще вічно молодою і гарною, адже саме краса в дитинстві врятувала Надькі життя. Боячись бути покинутою, вона втікає від Толічки, хоча і кохатиме його все життя. Толічка ж - він просто Толічка, чоловік - син, малорішучий і пасивний. І коли він знаходить таки Надьку через…

Просто хороша книжка, добре написана, переконлива і жива. Але це що завгодно, тільки не любовний роман. Навіть важко оприділити жанр. Психологічний роман, або ... не знаю.

Повна фігня, будь-який мексиканський серіал у порівнянні із цією, так званою, книгою - інтелектуальний шедевр.