Тіні забутих предків (сборник)

Эта повесть написана под впечатлением от поездки писателя в Криворовню - одно из живописнейших сел Восточных Карпат, где он гостил у известного фольклориста Владимира Гнатюка. В этом произведении Михаил Коцюбинский сумел очень поэтично передать атмосферу и особенности гуцульского мира. Он красочно описал не только природу: горы, полонины, быстрых реки, высоких смереки. Но и обычаи и обряды, неповторимые песни, самобытных постройки и красочные костюмы и прочие атрибуты быта.

В небольшом по объему произведении писатель затрагивает многие темы: любовь и ненависть, жизнь и смерть, язычество и христианство, добро и зло, природа и человек - вечные темы, которые всегда будут беспокоить умы и сердца людей.

Повість "Fata Morgana" присвячена темі життя селян на початку ХХ століття.Перша частина була написана у 1903 році,а друга - у 1910, після подій Революції 1905-1907 рр.
Книга поділена на дві частини - у першій частині зображено відносини членів сімейства Воликів, де кожен переймається не спільним сімейним благом, а тільки особистими переживаннями і мріями;у другій же частині відбувається конфлікт більш глобальний - декілька сіл йдуть проти заможних панів, сподіваючись на справедливість і краще життя.
У першій частині я відчув сум - хоч і були позитивні моменти, проте загальна картина всеодно була песимістичною.Для себе я зрозумів - необхідно прислухатись до інших.Іноді треба прикласти зусиль, бо тоді на щасливе сімейне життя годі і сподіватись.
Друга частина показала - якщо люди єдині, то…

А давайте вспомним Ромео и Джульетту, ну и про любовь их не забудем. Так вот эта история об этих же персонажах, только украинских и зовут их Маричка и Иван.

Довольно спокойная и немного грустная история. При этом конец истории мне очень понравился и немного позабавил. Здесь есть вражда между семьями, но при этом всё показано в быту гуцулов. Персонажи, как свойственно этому автору, живые, но такие легкие, будто акварелью писаны. Многие из героев не вызывали чувств, но теплое и приятное послевкусие оставалось. Несмотря на все беды и победы они ещё и развиваются, но, увы, их душа и реакции на определенные события однотипные и именно в такие моменты понимаешь, что не настолько они реальны, как хотелось бы. Читается как всегда очень легко и ты паришь над текстом, но смысл и проблемы этого…

Неповторна суміш неоромантизму та імпресіонізму + гуцульський колорит у творі вражають. Кохання, яке неможливо забути, змінює свідомість Івана Палійчука, робить його ні на що не здатним. Не може забути герой свою Марічку. Не може йому допомогти в цьому Палагна. Повість відображає основне життєве кредо гуцулів: "Набутися". Вони - втілення любові до життя. Маржинка, гори, коломийки - усе говорить про це. Відчути себе на Гуцульщині дозволяє майстерно відтворений місцевий діалект. Й, звісно, варто згадати однойменний кінофільм Сергія Параджанова,що став перлиною українського кіномистецтва.

Враження, ніби побував у казці. Самобутня культура гуцулів, давні й сучасні вірування, які під впливом багатовікових умов сплелися у єдине мереживо, що вкриває гори-полонини, - це дійсно чудова річ. Читаю книгу вже втретє, щоразу знаходячи у ній щось нове. Мабуть, імпресіонізм М. Коцюбинського такий магічний)) Мої десятикласники із захопленням і почервонілими щоками читають повість і переповідають історію кохання Івана та Марічки. То ж тільки перші паростки дорослого почуття розпускаються у їхніх душах. А я цього разу з особливою увагою придивилася до стосунків Івана з його дружиною. Кохання - що то є для них? Господа, ґаздування - ось те, що зводить їх під однією стріхою, але не робить їх ближчими. Вічна любов і справді існує, що б хто не казав. Попри роки, відстані і цілі життя.

«Тени забытых предков» - эдакий магический реализм в гуцульских реалиях. Даже сейчас культура карпатских народов существенно отличается от традиционной украинской, а во времена Коцюбинского эта разница была колоссальной. Их традиции, мифы, поверья, языческая магия, своеобразный диалект - все это украинский писатель собрал в одной маленькой повести. И пусть завязка сюжета - почти буквальная реминисценция шекспировской пьесы, но все остальное - дальнейшие события, кульминация, посыл, герои - аутентичное.

Конечно же, это повесть о любви. О сходстве темпераментов и родстве душ. Основная мысль напрашивается следующая : «Как же важно найти человека, который тебя понимает! И как же тяжело жить, когда такого человека не существует!». В этом плане «Тени» очень показательны; если в первой части…

Красивая, потрясающе красивая книга. Не просто украинская - гуцульская. У нас (да, я оттуда) действительно свой, отдельный мир: Карпаты, полонины, трембиты... Возможно, в наших горах до сих пор перелетают с места на место нявки, возможно, до сих пор по лесам бродит добрый Чугайстр, возможно, и щезник играет на дудочке "є мої кози... є мої кози...", возможно, до сих пор мольфары отгоняют грозовые тучи...

Читать книгу стоит всем, кто живет в Украине, особенно тем, кто живет на Западе. Еще стоит читать тем, кто увлекается славянской мифологией - в книге достаточно моментов с участием разной колоритной нечисти.

Я прочла на одном дыхании и ставлю 10 из 10 - за ту атмосферу, что уносила меня в сказку.

Трембіта звучить. Чуєте? Плаче за коханням, що його давно вже віднесла потоком гірська річка. Не склалося, не судилося, не доля. Іван та Марічка. Українські Ромео і Джульєтта. Діти гір, казкової природи і мальовничих полонин. Діти ворогуючих родин. Покохали, полюбилися. Стільки сподівань, надій, мрій. Стільки слів застигло в кронах смерек. Разом навіки? Не їм кувала зозуля літа. Не для них рушники вишивались. І весільні співи теж не для них.

Заросли вже давно стежинки, ті що разом вони топтали. А "Черемош мчить, жене зелену кров гір, неспокойну й шумливу." Життя продовжуються, хоча воно вже зовсім інше. Без Марічки, без ії співанок світ не такий. Де вони, ті милі очі? Ті чорні коси? У Іванка туга в серці. Чорна хмара накрила всі мріі, перекреслила майбутнє. Та час не стоїть на…

Цвіт українського письменства, неповторні пейзажі, місцевий гуцульський колорит – це творчість Михайла Коцюбинського. «Тіні забутих предків» є тією книгою, яка зовсім не про кохання, не про людей, а про дух лісу, дух, який живе тут ще до Бога, дух, який ми пам’ятаємо. На фоні прекрасних лісів і гір, у яких переховуються лісні, мольфари, мерці, нявки, чугайстер і ще багатий язичницький пантеон гуцулів, вимальовується кохання між ворожими сім’ями, яке насправді, займаючи якесь «висяче положення» в повісті, сказане ніби між іншим, дивує читача своєю безпосередністю, швидкоплинністю. Не встигнувши розквітнути, воно в’яне.

Дальше...

Центральним тут є образ Івана, пастуха, гарного хлопця, закоханого в Марічку, котра гине у гірських потоках Черемоші. Він нудиться світом і шукає її, хай в образі…