На запах м'яса

Прочитала книгу, уже не первую, сначала читала "Село-не люди", как по мне это шедевр, я не очень люблю книги легкие, мне нравится думать, рассуждать, философствовать. После прочтения остается буря эмоций, сразу это книгу, как и все другие книги автора переварить сложно. Многие пишут, что автор описывает грязь и все такое. Мне кажется никакой грязи тут нет, просто описывается реальная человеческая жизнь, в которой не всегда есть хэппи энды, и это нормально, люди живут, чтобы чему-то учиться, как раз отсутствие счастливого конца, должна побуждать человека размышлять над тем, как его достигнуть, размышлять над тем, что делать, а чего не делать. Автор показывает, что случается с человеком, который принимает те или иные решения. Я думаю такая литература не для всех. Кому хочется легкости в…

В этот раз я взялась за книгу очень вовремя. Зима Рождество. Меня всегда поражало умение Дашвар передавать характеры и состояния людей. Сразу захотелось купить хатку на хуторе, что бы без людей. Как сделала ГГ приехав со столицы. Это был своеобразный побег ( и как она собралась выживать в полу разваленном доме?). В самое сердце попали эпизоды с тем как на помощь пришли соседи - печь подмазать, грубку затопить, кто продуктов принёс, кто мыла и дров. Не часто встретишь такое теплое отношение даже от родственников, не то что от людей которые тебя первый раз видят.

Как всегда бурный сюжет, юмор и жизнь как она есть

От тільки починаєш вірити, що наш світ не безнадійний, що є ще місце справжньому. І тут трапляється така книга, яка відкриває тобі очі й нахабно зриває з очей рожеві окуляри. Бо поки існує світ, буде існувати цинічність, меркантильність і черствість. Молода дівчина Майя хоче втекти від усіх та від самої себе, переселяючись у маленьку халупку посеред малолюдного хутору. Там вона планує попрощатися із життям, але, несподівано для себе, вчиться заново жити, вчиться "не маючи нічого-мати все". Кожен житель цього хутора не спроста опинився там, у кожного свої скелети в шафі. Раніше я намагалася знайти у кожній людині щось хороше, шукала мотиви їх поведінки. Зараз я нікого невиправдовую, просто розумію, що для декого не існує меж. "Хочу-матиму"- їх девіз, навіть якщо заради бажаного…

Прочитала, как оказалось, второй раз Самая любимая украинская писательница Все ее книги прочла Такой стиль Такая речь Обожаю

В некотором смысле я жутко рада, что знаю украинский язык. Часть моментов в книге были ещё смешнее только благодаря его своеобразию словообразований. Как бы это языколомательно не звучало. Увы, но когда живёшь там, где твой родной язык не используется, а некоторым ещё и является непонятным, он начинает выветриваться из головы. С каждым разом говорить на нём становится всё труднее и труднее. Даже если суржиком пытаться что-то мямлить. Что делать? Выход есть! Благо, украинский не белорусский и литературы на нём навалом. Даже изначально писанной, не только переводы. Правда, исходя из этого выбор был крайне трудный. И угораздило же меня ткнуться носом именно в творчество Дашвар. Я хотела прочесть лишь небольшой рассказик там или что-то в этом роде ибо не надеялась на то, что осилю…

Не пам'ятати про що читала, забути всіх героїв, кожну історію, всі до останнього злого речення. Не розповідати, не ділитися, не переповідати іншим. Не в тому її призначення. Викинути з голови, закинути в найпотаємніший куточок "палацу пам'яті". І берегти... бо зачіпає, бо ранить, бо б'є величезним молотом по свідомості та імпульсом переходить до кожного атома твого інертного тіла; бо знає, куди бити і обов'язково поцілить... .

Розкажіть, будь ласка, як в людей в голові з'являються такі думки? Де народжуються всі ті слова? Як можна так писати і що для цього потрібно пережити? Хто вчить так просто і так безжально керувати людськими долями? В які ще лабіринти можна загнати свою душу, щоб зрештою загубити і те? Та кому про це кричати, коли світ глухий? Тому і мовчати. Тому і не ділитися.…

Двоякие впечатления после прочтения книги, впрочем, как всегда, когда дело касается Люко Дашвар. Единственный автор, после прочтения которого, я не могу определить нравится ли мне произведения, потому что в душе полнейший беспорядок. Мысли скрутили в тугой узел, изваляли в болоте и распотрошили на мелкие кусочки. Но я не могу сказать что мне это не нравится, потому что книга, история оставляет по себе бурю эмоций, размышлений. Многие пишут что Дашвар рубит правду матку, пишет так как оно в жизни на самом деле. То ли я живу в розовых очках (но это не точно) то ли все действительно так в этом мире, но для меня ее книги слишком негативные, много грязи в них, грязи, которая есть в этом мире, и от нее никуда не деться. А главное, что это и цепляет, хочется прочесть еще одну книгу, еще одну…

Поки враження ще свіжі і незаплямовані іншими книгами – потрібно швидше сідати і писати-писати-писати. Люко Дашвар – це та персона, яку я одночасно люблю і ненавиджу одночасно. Її книги жорстокі? Так. Відчайдушні? Так. Але разом з тим, вони ще й надихають. Надихають діяти, ну принаймні мене так точно.) Це вже не перша книга цієї письменниці прочитана мною. І знаєте що? Кожного разу боюсь брати її книги до рук. Страшенно цікаво і водночас лякаюче. Що цього разу піднесе мені автор? Коротше, менше пустих слів, ближче до діла. Дія книги відбувається у глухому селі, а подекуди і в Генічеську, і навіть у Києві. У центрі картини дівчина, яка тікає від усього, що мала, і переселяється до забутого усіма селами. Що вона забула тут? Чому? Що за жахливі болі її турбують ледь не щодня? З перших…

Якби до цього часу я не прочитала останньої з опублікованих книг пані Ірини (як і решти інших) - "Покров" , - я би сказала, що це найкраща її книга. А так - слід відзначити зростання авторки, бо її книги що далі, то більш життєві, душевні, пронизливі, приголомшливі. Емоції й думки, які породжують її твори, завжди дуже довго вирують, не забуваються і щось у мені змінюють. Ця книга, як не дивно, додала мені доброти й оптимізму, відродила в мені захоплення моїми квіточками-деревцями. І нехай не буде круків на стелі, а тільки маки і - чомусь так хочеться - мальви. Далекий хутір, де в кількох хатах оселилися люди - майже цілком ті, хто втік. Від великих проблем, людської байдужості та фальшу, осуду та пліток. Єдиний Саня-жид не тікає, та в нього інша втеча. Помста й зло, що вириваються з…