Биті є. Гоцик. Книга 3

Остання, четверта, книга циклу мені сподобалася набагато більше, ніж попередні. Поперше, мені імпонують подорожі та пригоди. Цікаво було читати про мандри Гоцика та Ілії. Та не це головне. Приємно було читати про добрі вчинки Людини, про те, як рятує життя майже незнайомому, як ділиться останнім з нужденним, як вміє прощати, як просто насолоджується життям. Так, Гоцик не ідеальний, але, на мою думку, найкращий з трійці. А казка і магія, яка багатьом не сподобалася у цій книзі, мені здалася цілком органічною. Це просто один з багатьох засобів висвітлення рис характеру головних героїв. Як багато автор вклала у свою книгу моралі та добра, всепрощення і милосердя...

... можна мати власний день, навіть якщо навкруги тільки тоскна ніч

... каліцтво - категорія духовна, а компроміси випивають…

Да что вы заладили с этим " Не знаю, буду ли читать Дашвар дальше"?! Никогда не любила романтику и всяческие сопли в сахаре. В этой книге такой романтики и вовсе нет (ну может немного:)))))). Ну добавила автор сказочный элемент). И то, по-моему, только чтобы глубже раскрыть героев. Отношение к деньгам, к любви, принципы, совершенно разное понимание "благородства". Как всегда, автор держит марку. Характеры раскрыты, весьма реалистичны. Сюжет Коэльо, правда, не совсем к месту. И ладно. Этот так называемый бред, лично у меня вызывал улыбку (поводов посмеяться тут гораздо больше, чем в остальных книгах) . Согласна, предыдущие две книги гораздо более реалистичны. Концовка по-моему логичная. Макар, Макс и Гоцик вели себя естественно, в соответствии с характером каждого. Читать стоит, но…

Перечитала попередні рецензії і деякі ставлять питання, чи читатимуть Дашвар далі. А я читатиму. Так, у цій частині трилогії наплетено усе до купи. Але містичні та казкові сюжети, то невідємна частина творчості автора. Крім того, кожна казка несе в собі якусь мораль. Для мене у книжках Люко мораль - найголовніше. Я шукаю її в кожному розділі, на кожній сторінці. Усі мандри, вчинки, слова Гоцика несподівані. Читаючи, іноді посміхалась, іноді разом з чоловіком захлинались від сміху, переповідаючи один одному його репліки, іноді плакали. У Гоцика свої погляди на життя, проходить час вони трансформуються, але прочитавши книгу, залишаєшся при думці, що найголовнішими у житті є вічні категорії - радість, родина, дружба, правда, праця. Людина яка мислить цими категоріями, яка нехтує своїми…

Вот это накрутила Люко Дашвар всего в этой части... Тут тебе и "мадри" славой Алхимика (большую часть книги) и "побутово-життева" тематика, и современное потерянное молодое поколение - все это уместилось в эту небольшую книгу, которая является третьей и завершающей частью "Битi е". Все это у меня в голове сложилось в картинку под названием "книжковий шансон".

Вижу, что большинству людей эта часть понравилась больше, чем две другие. Я думаю это случилось по двум причинам: 1. Эта книга значительно отличается от двух других. Тут есть элемент романтики, приключений, движения к мечте.. Во многих это найдет отклик. 2. Гоцик оказался самым хорошим из трех друзей. Всегда приятно читать о настоящем герое, который борется за справедливость, чем про анти-героев, которых и так достаточно в жизни.

Ну…

Це остання книга в трилогії «Биті є». Я не можу сказати, що вона мені сподобалась більше чи менша за інші. Вона просто зовсім відрізняється від попередніх. Можливо тому, що її герой також кардинально протилежний своїм колишнім товаришам Макару та Максу. Її варто прочитати хоча б ради того, щоб дізнатися, що саме сталося з Гоциком. І саме він виявися найбільш позитивним з цих трьох хлопців. Його прагнення добра перемогло негатив сучасного світу. Він намагається збудувати навколо себе той світ, який йому подобається, а не існувати в нав’язаному, зручному для інших. І це робить Гоцика, на перший погляд такого простого парубка, значно людянішим від його товаришів. Окремо хочу подякувати автору за те, що вона намагається в кожній книжці знайти і відкрити для читача щось нове. Я вже не один…

Гоцик - мій найулюбленіший персонаж з усієї райцентрівської трійці. Книжка більш-менш оптимістична. Рада, що в нього все закінчилось досить добре. Натяк на можливе продовження збентежив. Навіть не знаю, чи писала б я цю історію далі на місці Дашвар... мабуть ні. Оцінку "3" я поставила, бо мене шокували постійні алюзії на Коельо. Що, власні сюжету в Дашвар вже вичерпано?! Під питанням - чи читатиму я її книжки далі.

Коельо? Правда? Я читала цю книгу і в мене склалося таке враження, що це "прикол". Насміхання над Коельо, над шукачами скарбів, та байдуже... я навіть не могла стримати свій сміх, коли коелівський Сантьяго загинув від руки Гоцика. Я до останнього вірила, що Ілія - шизофренік, а вся ця подорож - скажений сон чи видіння якогось із персонажів. Я проковтнула цю книжку за ніч, відірватися від неї не можливо - це факт. Дашвар пише так, що якщо почнеш читати, то вже дочитаєш. Але стільки питань, стільки незрозумілого... Дивна якась книга. Мабуть, бажання перечитувати в мене її не буде.

— Читати чужі історії — легко, — відповів Горе. — Та цікавіше виживати у своїх.

Люко Дашвар доволі незвичайний для мене автор. З нею я пройшла через всі "кола пекла" — її творчості сторонилась, її творчістю насолоджувалась, її творчістю захоплювалась. Кожна книжка — чудова українська мова написана легкою рукою Ірини Чернової в оформленні історій, які кожен раз вражали і стрибали такою чечіткою по нервовій системі, смикаючи за якісь струни почуттів, що тільки дивувало — як же це так. Закидались всі справи, обід на кухні залишався недоварений, і ложка в руці не нагадувала про те, що «дорогенька, здається про щось ти забула». З кожною книжкою Люко день з мого життя вилітав не моргнувши оком і проживався Катериною-Марусею-Любою. Той факт, що остання книга трилогії в неодмінному порядку…

А на що готові ви заради кохання? Чи змогли б ви відмовитися від скарбів, заради поваги до людини, яку знаєте декілька місяців, впродовж яких вона зраджувала вас декілька разів? Чи змогли б ви чекати, коли навколо вас кипить та вирує життя, чекати заради простої співвітчизниці, яка навіть не може подякувати? Чи кинулись би ви у холодну, льодяну воду у люті морози, щоб врятувати малознайомого дивака? Чи віддали б ви останню сорочку задля порятунку іншого?

Ця книга дивовижна, вона поєднує у собі пригодницький роман, містику, історію про кохання; тільки безсердечних вона може залишити байдужим. Прочитавши останню сторінку, мене охопила така хвиля емоцій, що в нормальний стан я повернулася ще не скоро. Лише одне запитання турбує мене і зараз. «Де справедливість?» Він не заслуговує на такий…