Вогнепальні й ножові

Дивна, химерна збірка, яка начебто і не твоє, і не про тебе, і не співзвучна, а все ж бринить та не відірватись. Ці чорно-біло-сірі кольори нашої зими, що вже на порозі, ці образи та постаті, цей присмак ковилу і степу, ці мутні річки, ці слова — те, чого не оминеш, те, що не омине тебе.

Це ще не зима, це ще не та пора, коли слід загортатись у тишу і запалене листя, коли слід тримати горло в теплі, ніби музичний інструмент. Ще будинки наповнені світлом, наче пляшки водою, а вона перераховує їх, не вміючи ні з ким домовитись, не вміючи нікого ні в чому переконати. Тому що жоден із нас не надається до переконання. Ми лише стоїмо під осіннім небом і ловимо листя на хитру наживку. І він теж не надається до переконання, не береже своє горло. Вона навіть готова померти, аби нарешті з ним…

Писать рецензии на стихи - дело неблагодарное. Ведь чему бы не учили в филологических институтах, про какие символы и образы не рассказывали бы, а ты либо чувствуешь автора, либо нет. И тогда не важно, можешь ты его препарировать и разложить органы его стихотворений по баночкам/полочкам или нет.

Жадана я люблю. И мне самой это кажется крайне парадоксальным. Ведь он не пишет (вроде бы) ни о чем, близком мне. Он пишет о таком страшном мире, о таких людях и о таких событиях, которых я просто не вижу вокруг себя. Или не хочу видеть. Но, если не хочу видеть и не вижу, значит, могу не видеть, могу жить иначе, могу не погружаться в этот страшный мир. Но вместо того, чтобы радоваться этому и наслаждаться, я раз за разом беру книги Жадана и читаю их.

И по телу бегут мурашки. То ли от этих людей, то…

Пам'ятаю своє перше знайомство с творчістю Жадана. Це був роман "Депеш мод" у 10-му класі (майже 7 років тому). Щось неймовірно потужне та розриваюче мозок. Я перечитувала речення знову і знову, вчила напам'ять рядки і репліки деяких героїв, сміялась вголос та вірила в те, що не все в цьому світі так погано.

Вірші Жадана для мене ніби ковток холодної води у спекотній літній день - витверезують та надихають. Можу з певністю сказати, що саме збірка "Вогнепальні й ножові" мені подобається найбільше. Ліричний настрій та нескінченний оптимізм пронизують лихі, тривожні й сірі життя героїв кримінальних та біблійних балад. У кожного з них є мрії, є надії, є сподівання на краще майбутнє, але майже жодна людина не може протистоятити обставинам, які її оточують. Ці обставини руйнують та нівечать,…

Я дуже захоплююсь творчістю Жадана. Це людина яка завжди відкриває для мене щось нове. Кожне його оповідання та кожен вірш сповнені якоїсь крихкої загадковості, які безнадійно повертають мене до закутків моїх власних спогадів, страхів та бажань. Я не хочу нічого конкретного казати про саме цю збірку, раджу просто придбати її у книгарні, та непоспішаючи смакувати кожну строку та сторінку. Вона невелика, тож багато часу не відніме, але я вважаю що ви зумієте тут знайти щось для себе. Тут нема чітких образів, все побудоване на уяві читача, та залишає після себе ряд бурхливих емоцій, та легку печаль наприкінці. А ще у Києві йшли дощі, коли я читала цю збірку і це придало свою дивну атмосферу.

З пам*яттю завжди так, вона ніби тепла дощова вода, зібрана в глеки й пляшки - нікуди не…

...поезія починається там, де чуються голоси, де тривають розмови, де в тебе є співрозмовник, який про щось тебе запитує, не вимагаючи відповіді.

Я обожаю прозу Жадана. Ещё больше я обожаю его поэзию. Обожаю его проникновенные образы, его неимоверные речевые обороты. Его строчки постоянно вызывают во мне массу эмоций и восхищения. В основном они меланхоличные, оперирующие к нашим воспоминаниям и ностальгии, но они всегда попадают в самую точку, раскрывая всю бурю чувств и ощущений героев.

Поэтому не удивительно, что мне безумно понравилась эта книга. Плюс ко всему, мне посчастливилось побывать на её презентации, и послушать добрую половину стихов из уст самого писателя. Каждый раз, слушая его, я ощущаю полное блаженство, а когда все заканчивается, у меня такое впечатление, что я…