Контроль над розумом

Глава 1 Медіа як зброя
Глава 2 Реалізація інформаційних впливів
Глава 3 Нові підходи до створення революції в нашому розумінні
Глава 4 Інформаційні впливи закритих структур
Глава 5 Україна комунікативна: накопичення досвіду
Глава 6 Комунікації в соціосистемах
Глава 7 Медіавійни
Глава 8 Комунікативні стратегії
Глава 9 Держава як щастя: будівництво віртуальних світів при конструюванні держав і партій
Глава 10 Держава і суспільство: нові тренди в державному управлінні

ISBN: 978-966-518-586-4

Год издания: 2012

Язык: Украинский

Теги:  Манипулирование в сми, Масові комунікації, Маніпулювання в змі, Медіа, Массовые коммуникации, Медиа, РекламаВсе теги

Нова книга Григорія Почепцова з претензійною назвою «Контроль над розумом» містить в собі величезний інформаційно-аналітичний пласт фактів і подій, який автор спробував вкласти як певні пазли в досить ємні розділи й подати читачу в найцікавішій формі. Необхідно зазначити, що лише незначна кількість людей буде ознайомлена з тими численними посиланнями на сайти, твори, наукові статті тощо, за допомогою яких автор намагається розкрити поставлені перед ним завдання. Основні з них — це питання ДКНС (ГКЧП) як особливий комунікативний проект та його історична роль, мегацеркви (але чомусь виключно північноамериканські, хоча в нас теж є цікаві «хлопці»), Голівуд та перебудова.

Насправді питання, які підіймаються в книзі, неймовірно широкі й для повноцінного розуміння та сприйняття їх вимагають певної підготовки, зокрема інформаційної. Це щодо читача… А до держави як до основного інформаційного комунікатора існує вимога щодо фінансового та ресурсного збагачення науки, культури, освіти. Інакше точно скоро доведеться закладати в бюджеті гроші на харчування іноземного війська.
Спробуємо тут сконцентрувати свою увагу на декількох основних моментах, озвучених у«Контролі над розумом». Одним з перших питань, яких торкається автор, є питання викривлення дійсності в інформаційному просторі, чому і як, хто і навіщо це робить. В одному з розділів пан Почепцов не просто торкається питання подання інформації, він спонукає читача відшукати інші джерела, прочитати альтернативні твори, перевірити себе і зрозуміти, що ще від часів Христа й до сучасних «наша раша», «прожектор перісхілтон» та іншої бурди (інакше язик не повертається назвати ті інформаційні продукти, які нам «тюхають»), вся інформація дозована, тією чи іншою мірою викривлена, і подають цю інформацію в певний, я б сказав необхідний, момент.

Неймовірно влучним і головне на сьогодні актуальним є один з розділів — «Держава як інструментарій по роботі з майбутнім». Автор наголошує на тій тезі, що Україна вже тривалий час розвивається в певному сенсі слова в зворотному напрямку. Ми постійно граємо в чужі ігри за чужою схемою, відповідно своєї системи, свого стратегічного державного плану подальшого розвитку ми не маємо. На основі елементарного аналізу використання свого часу читач має зрозуміти одну дуже важливу річ — сьогодні всі українські засоби масової інформації працюють на 99% в розважально-«увєсєлітєльному» полі. Людина через своє «малодушиє» змушена більше часу проводити в кріслі чи на дивані перед черговим російським серіалом, шоу, одним словом медіа-продуктом, який не несе ніякого змістовного навантаження. Проблема матеріальна, яка існує в сім'ї, у районі, у дворі багатоквартирного житлового будинку, не вирішується, вона просто консервується і з часом взагалі буде знівельована. Подібна ситуація відбувається і в цілому з питаннями місцевого самоврядування і внутрішньої та зовнішньої політики країни.

Всі люди хоч раз чи два в житті були в будинку чи в спільноті людей, де відбувалася певна процесія і моління. Саме так, я маю на увазі церкву, релігійну організацію, формацію — воно в своїй масі все однакове. Пан Почепцов торкається одного з болючих питань сьогодення в Україні — це церква. У своїй книзі він аналізує й подає аналіз інших фахівців про церкву як про величезну бізнес-структуру, у прямому розумінні цього слова фінансову та матеріальну корпорацію. Хоча автор веде мову щодо суто американських релігійних організацій, чи то пасторальних церков, але чи в нас не так само? Можливо, у нас в країні методи розвитку свого впливу та збагачення серед релігійників не такі продумані й витончені (одна церква намагається вже яке десятиріччя просто вижити, а інша жирує). Зрозуміло, що з моменту, як Українська РСР відділилась від СРСР, у нас, як гриби після дощу, повилазили церкви, і причому більшість з них виявилися не притаманними цій території і нашому менталітету. І що найцікавіше, так це те, що переважна більшість з них прийшла (будемо чесними… нам дали) саме з північноамериканського континенту. Саме тому нам має бути цікавою інформація, зібрана автором. У тому, що вплив пасторальних церков росте, немає нічого поганого, вони пропонують людині той продукт, якого їй не вистачає в сім'ї, в українському суспільстві чи то в звичній для нас християнській церкві.

І наостанок, дуже хочеться порадити Вам, шановний читачу, ознайомитись із «Принципово новими виборчими технологіями» в передчасі парламентських виборів. Відчувається, що «чистими» найближчі виборчі перегони не будуть точно, сподіваємося, вони будуть більш креативними й інтелектуальними, несхожими на попередні. Цікаві факти й аналітику автор подає в цьому розділі, досить плавно проводить
порівняння між виборчими кампаніями того чи того кандидата.

Враховуючи нещодавні новинки Григорія Почепцова «Від Facebook-у і гламуру до WikiLeaks: медіакомунікації» і той же «Контроль над розумом», хочеться порадити прочитати Почепцова, вивчити факти, які він подає, і самому їх досить ретельно проаналізувати. Це того варте.

Олександр Гладких