Три зозулі з поклоном

Время чтения: 13 минут

Повседневная история с любовным треугольником, только здесь два человека, что слышали друг друга на расстоянии наоборот пошли разными дорогами и судьбами. Он любил Софию, но слышал Марфу. При этом и Марфа чувствовала его, но страдала, что тот с другой провел всю жизнь. София же в конце сама говорит, что странно, что они не поженились, раз так друг друга хорошо слышали и чувствовали. А она всё помнит, но воспоминания её стали как камень. Они не плачет и не горюет, а просто знает обо всём этом. Если захотите, то уделите 15 минут новелле, а если нет.. то, ничего страшного, хотя зная какие сейчас есть треугольники чаще всего.. То я посоветую всё же прочесть, чтобы получить некое разнообразие.

До встречи на Луне..

Бывает так, что раз прикоснувшись к сердцу, любовь уже не покидает его, а образ возлюбленного навеки пеленой закрывает глаза. Он был старше ее и женат, она была молода. Но как далеко бы не забросила его судьба, везде слышны были ее мысли, чувствовалась ее душа, которой не суждено было обрести счастье.

Такая маленькая новелла, а столько в нее поместилось чувственности, печали, нежности.

Девушка, которая ощущала, когда придет письмо от обожаемого ею мужчины, но знала, что оно адресовано не ей.

Как мало вообще человеку нужно, чтобы хоть на миг обрести блаженство, всего лишь прикоснуться к тому, что для него свято.

«Любові Всевишній присвячується».

Коли нам задали читати цю новелу, я дуже довго не могла зрозуміти, чому вона так називається. Лише прочитавши, я нарешті змогла якось це осмислити.

Згідно з українськими традиціями, щоб позбавити мук людину, якій не могли відповісти взаємністю в коханні, через старця чи малу дитину передавали «три зозулі з поклоном», що означає: «Забудь, покинь, залиш, відпусти». Також людям давно відомо, що зозуля — це птах, який ніколи не будує гнізда. Тому такою назвою автор якби натякає, що кохання, на жаль, приречене.

Новела будується навколо любовного трикутника — дві жінки й чоловік. Марфа й Михайло дуже близькі емоційно, відчувають одне одного. Але одружений він із Софією...

Коли читаєш цей твір, сум поволі огортає тебе й не відпускає ще леякий час. Тому що ця…

Дуже вдала, лаконічна та чуттєва новела. Вміти на кількох сторінках зобразити справжнє кохання, біль, розуміння - це справжній талант. Варто зазначити, що всього через невелику кількість слів Григір Тютюнник показав історичне тло почуттів. І мова дуже гарна, але водночас не перенасичена художніми засобами. Не полінуйтесь витратити 15 хвилин на прочитання - гарантовано отримаєте справжнє естетичне задоволення.

Завжди особливе місце у моїй душі після прочитання Климко займав Григір Тютюнник, і зараз, читаючи його новелу, я переконався у тому, що автор вміє так майстерно й прекрасно грати на струнах людської душі. Мене пробирало до мурашок таке описання дійсно «всевишнього кохання», у очах стояли сльози через таку жорстокість долі…

Дійсно тут була описана важкість людських почуттів, їхня заплутаність… Саме з присвятою у мене асоціюється «Три зозулі з поклоном», бо це насправді є всевишнім твором, маленькою вершиною геніальності українського автора. Новела лагідна і гарна завдяки багатьом пестливим словам і, певно, співучістю української мови, яки визнана всенародно.

Ми бачимо вічну приреченість на страждання, яких не зміг витерпіти Тютюнник урешті-решт і покінчив життя самогубством. Я бачу у…

Нерозділене кохання. Воно може обернутися лютою ненавистю. Або, як ось у новелі, стати тихим сумом. Буде шелестіти мокрим листям, зазирати у вікна душі сумним вітром. І дощитиме, дощитиме рясними сльозами, навіваючи смуток усім навкруг. Нерозділене кохання- то ненаписані листи, непрочитані вірші, несказані слова. То пестощі, випущені у простір- не знадобилися. То пелюстки маку, мов опалі поцілунки, розсипані на чорній землі. Буде хтось шепотітись у запашних соснах. Буде місяць сяяти, заграючи з зорями. Буде розплетена коса і сльоза на палаючій щоці. Та то не ти, не для тебе, Марфо. Тобі судилося виглядати листи, написані не тобі. Пригортати їх до грудей, мов дітей рідних. Тобі судилося кохання на все життя, нерозділене, важке. Не те що горить, те, що тліє. Доля своя у кожного. А…

"Марфа ворушить губами І проводжає мене далі, аж доки я не увійду в сосну "велику" (у нас її називають ще: "та, що твій тато садив"). Дома мене стрічає мама, радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи."

Це є зав'язкою новели після , якої ми бачимо розповідь про нещасне кохання, яке вже ніколи не відпустить одну з головних героїв твору. Автор добре показує завжди актуальну проблему кохання людей Новела чітка і коротка тому читається швидко. Але навіть за короткий проміжок часу ти можеш відчути весь біль і смуток неподільного кохання. Тютюник в цій новелі не показує нічого нового із життя, але й не треба придумувати, бо в нашому житті є ще багато нерозказаних історій. Можно сказати, що автор влучно описав трагічне кохання між людьми.

Погано пам'ятаю зміст цієї новели. Проте, раз я поставила ій оцінку "5", значить вона мене по-справжньому вразила. Я ставлю зазвичай п'ятірки тим творам, які хочеться перечитувати.

"Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зінківських бандуристочка сліпий, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу."

На серці моєму після цієї роботи оселився такий сум пекучий, що аж віддавало перцем у очі, які вже були вологі. Не завжди серденько плине до тієї людини, що відчуває взаємність. Людину іноді заносить не у той бік, і вона закохується без віддачі, кохає приречено. Це дуже боляче - бачити, як теплі руки того, кого чекаєш, хоч він і не прийде, торкаються не тебе - іншого або іншої. Бачити щодня, як очі посміхаються, але дивлячись не на тебе - на когось іншого. Такій Любові Всевишній посилають трьох зозуль. Три зозулі з поклоном. Забудь, покинь, залиш мене і відпусти.