Сойчине Крило

Впервые прочла книгу ещё в школе, мне рекомендовал её мой учитель по украинской литературе. Как раз тогда я и влюбилась... Не особо люблю творчество Франко, но это произведение что-то с чем-то, я готова перечитывать его вечно. Если вам нравится эпистолярный жанр, сумасшедшая любовь и невероятная пленительность и текучесть украинского языка - вы влюбитесь в "Сойчине крило" ровно так же, как и я в своё время.

Повість-новела видалася мені дуже схожою на Кнут Гамсун - Пан . Мені здається, проблема людських взаємин, проблема людини й суспільства, чоловіка та жінки у І.Франка гостріша, бо маємо більш емоційно вмотивовану поведінку героїв. На перший погляд, одні й ті ж ситуації, що програються у різний час (дистанція написання творів - 11 років) та в різних декораціях (скандинавські та українські), набувають різного звучання. Герой, що усамітнився, намагаючись утекти від самого себе, врешті-решт, просто чоловік - він старанно приховує свою вразливу душу, не пускаючи нікого ні в дім, ні в душу. Героїня, яка помилилася, обрала не того, зрештою, просто жінка - емоційна, пристрасна, схильна до авантюр. Хто сказав, що за сто з гаком років щось змінилося? У фіналі маємо незнайомку у червоній з білими…

Интересно было перечитать уже с некоторым опытом и представляя где происходят события. Из личных наблюдений:

1) В главном герое узнаётся галицкий старый пер... ой, уже не юный галичанин. Вот эта манера солидного изложения мыслей это правда некоторый типаж. Трудно понять, посмеивался ли Франко над этим или нет, честно говоря, но такие персонажи встречаются и сейчас. Интересно насколько неадекватно и стрёмно это выглядело в те годы. Сейчас выглядит стремновато.

2) А Варшава-то была в России, поэтому по пути из Кракова туда надо было выправить паспорт. Я историю Польши при первом прочтении не знал. Львов и Краков были в Австрии, Варшава относилась к выкушенному РИ куску при разделе Речи Посполитой. Краков кстати еще был вольным городом пока Габсбурги его за польский национализм не…

Ще десь у класі другому я почув таку дивну диференціацію «призових місць» кращих українських письменників. Тоді вона виглядала так: 1. Тарас Шевченко. 2. Леся Українка. 3. Іван Франко.

Проте мені здається, що цей розподіл не більше, аніж умовний. Хіба ж можливо порівнювати цих велетнів духу?

Я переконався вже, що Іван Франко достойний, якщо не найбільших лавр, то, в усілякому разі, найпочесніших. Цікаво, що життєва та політична ідеологія цього діяча проникла навіть у такий романтичний, драматичний твір, як «Сойчине крило». Там ми можемо зустріти короткі відгуки соціалізму та радикалізм антифемістичних поглядів письменника.

Проте, мені здається, що навіть це не може, попри мою незгоду з ними, закреслити ту красу, той біль, що ми, читачі, зуміли побачити. І з такою правдивістю була показана…

Була приємно здивована. Взагалі, українська література річ не дуже цікава. Хоч би як я не любила Україну, для мене її літературна спадщина здасться не цікавою та трохи нудною. Із багатьох українських творів, я можу виділити лише декілька, які справді мені сподобалися, і ця новела входить у цей список. Мабуть, я вибрала влучний час: на вулиці хмарно, йде дощ і гримить блискавка. Сама природа настроює на потрібну атмосферу і робить читання приємним. Сама історія дівчини сумна - вона зробила помилку, вибравши не ту людину. За що і отримала на свою голову багато бід. Але, якщо б вона залишилась з героєм, то де гарантія що вона кохала б його до кінця власного життя? Кохання - річ примхлива. Воно з'являється Дуже швидко і так же швидко зникає. А так, віддалившись від нього на три довгих…

Безумно уважаю гениального украинского писателя, но напишу пару слов рецензии на русском (так мне намного легче). Повесть-новеллу "Сойкино крыло" задали нам читать в школе на зимние каникулы. И я очень этому рада. Учитель угадала то настроение, с которым бы мне хотелось прочитать это произведение. Неясное, хмурое утро, жуткий холод на улице, грязь, слякоть, а я проснулась рано утром, зная, что мне некуда спешить, умостилась у окна на диване и, укутавшись в плед, взялась за книгу Франка. Чтение доставило мне невероятное удовольствие, что только услащалось обстоятельствами. Начинается "Сойкино крыло" со знакомства с одним из главных героев новеллы. Действие разворачивается в канун Нового года, что только делает прочтение книги в зимние празники еще более уместным. Хома получает письмо от…

Ще ученицею, піднявши руку, вийшла аналізувати цей неперевершений твір. Ні, це не те чтиво, яке треба радити кожному пересічному та вивішувати ярлики безцеллера. Це просто твір, який одного дня сколише душу Франківською мовою, українською глибизною та бездоганністю оповіді.

Живе, реально живе, працює, думає, терпить і бореться, паде й тріумфує тільки одиниця. І моя скромна одиниця доходить до того, щоб тріумфувати по многих і болючих упадках. Тріумфувати не шумно, со тимпани і органи, щоб шарпати слухи ворогів і будити зависть завидющих. Се тріумф дикунів, негідний освіченого чоловіка. Мій тріумф тихий і ясний, як погідний літній вечір. Мій тріумф не має ворогів і не будить нічиєї зависті. Та він правдивий, глибокий і тривкий. Він не моментальний, не вислід шаленої боротьби і зусилля. Се…

Это было интересно. Неплохая задумка, но меня не обрадовало, что все закончилось так, как закончилось (интригую)). Эта девушка, конечно, много натерпелась, однако жалости не вызывает (а пытается!)

Не понравился язык, которым написана книга. Это не тот украинский, который я так люблю! Что-то в этом было не то.

Интересная книга. Рассуждения главного героя были очень близки мне, его фразы так точно передали то, что я давно не могла сформулировать. История довольно таки занимательная, но девушка, хотя точнее женщина, была мне не приятна с самого начала, не могу объяснить почему, возможно из-за ее измены, а может из-за манеры письма, а точнее, как она написала письмо. Ох, ну а конец просто молниеносный и неожиданный, передать самое главное буквально в одной фразе. Она вернулась после стольких лет, может, во второй раз они будут счастливы?