Ключ

Не найкраща книга Василя Шкляра. Є в нього набагато сильніші твори. Сюжет якийсь надуманий і взагалі не про що. Один величезний "плюс" це звичайно мова!

Перша прочитана книга цього автора. І я не розчарувалась.

Детектив тримає тебе в напрузі до кінця. І вголові стукає думка "Що ж далі?". Головний герой розгадує загадку ключа. Ключа, що потрапив у його руки випадково. Таємницю власника квартири.

Ключ став символом таємниці та пошуків. І ти разом із журналістом Андрієм Крайнім розплутуєш цей клубок, щоб дійти до розгадки.

В Шкляра я влюбилась за его язык. Хм... Неоднозначно звучит. Но сути это не меняет. Самое крутое - это то, как он пишет, какие слова выбирает, как ими манипулирует, складывает в один текст.

Только вот беда моя в том, что крутой, сильный, идеальный "Черный ворон" был первым. И теперь, путаясь в ранних романах, я каждый раз не совсем довольна, ведь, сами понимаете, это не то.

Хотя "Ключ" все же получше "Крови нетопыря", но и тут герой какой-то странный. Чуть круче, чем надо, чуть эксцентричнее и чуть страстнее (есть же такие слова?)

Понравилось ли мне? Скорее нет, чем да. Во всяком случае, я решила взять паузу с чтением Шкляра и загрузила себе Роздобудько и Лыса. Хотя еще один его том в бумаге лежит на тумбочке и намекает, что все у нас может сложиться.

Для фанатов "Черного ворона" может стать…

Впервые знакомлюсь с творчеством автора, однако книга читается на одном дыхании, сюжет захватывает и постфактум заставляет думать. "Мы часто ищем не тех и не там" - цитата, которая красной нитью тянется через всё повествование. Иногда были непонятны решения главного героя, но в том и фишка, чтобы закрутить сюжет. Финал, как мне показалось, остаётся всё ж таки открытым, каждый читатель сам для себя решит, ответит на главный вопрос или же просто додумает. Язык автора очень красивый, добавленные нотки мистицизма заставляют воображение играть яркими красками, в описании эротических сцен совершенно нет пошлости, всё достаточно сдержанно, но в то же время "с перчинкой". В целом, могу сказать, что книга очень понравилась, хотя, возможно, в некоторых местах слегка затянуто, тем не менее…

Детектив на пару с мистикой - это, безусловно, прекрасно. Но у меня не получается читать отечественные книги такого жанра, как бы я не старалась... К автору я, скорее всего, вернусь, но только со временем.

На эту какашку даже отзыв писать не хочется((( но я все-таки решила, что стоит описать хоть в двух словах что именно мне не понравилось. Итак. -книга с претензией то ли на детектив, то ли на триллер, но никакого развития событий аж до 80% прочитанного; -главный герой - тупица. Его действия абсолютно не логичны и вызывают только непонимание и злость; -неприятные, пошлые, отвратительные эротические сцены, мысли того же гг; Думаю, этого хватит. Сама не люблю негатив, но тут без него никак :( p.s. Я бы бросила чтение ещё после первых 20 страниц, но подала её в заявке одной игры, поэтому добила таки.

«Одні назвуть цей роман детективом. Другі добачать у ньому твір еротичний. Треті вважатимуть його містичним, окультним або й ритуальним. Усіх, хто шукатиме в цьому романі тільки перше, або друге, або третє, я прошу його не читати.” - написав автор у епіграфі до своєї книги. У мене це викликало невелике напруження, оскільки ще зі шкільних часів не люблю, коли мені вказують, що читати і як розуміти прочитане, нав'язуючи те або інше ставлення, висновки, критику. На мій погляд, це детектив з цікавими еротичними моментами і слабенькою містикою. Причому детективну лінію теж оцінюю на три з плюсом, хоч я і не шанувальник цього жанру. Мої вподобання в цьому питанні не змінилися з тих давніх часів, коли я відкрила для себе Конан Дойля та Агату Крісті. Усе, що б я не брала до рук після них, явно…

"Ключ" - це моє знайомство із творчістю Шкляра. І залишило воно приємне враження. Сподобалася мова твору - іронічна, інтелектуальна; тонкий, дотепний, я б навіть сказала, елегантний гумор; манера письма і викладу думок - суцільне задоволення. Не знайшла (як коментував сам автор) нічого особливо містичного (звертати увагу на цифри/назви/імена, що нас оточують якось природно), особливо еротичного (відверто і чесно описані почуття, збочення), а от детектив таки є. Головний герой - неприкаяна душа, що активно шукає свого місця під сонцем. Він володіє кількома мовами, пише "на замовлення" дисертації і статути партій. Спілкується з подібною до себе "богемою" - поетом, художником. Ця інтелігенція збирається в забігайлівці "Троє поросят", щоб обговорити, те що хвилює серце, і періодично…

Ніколи ні за яких обставин не спілкуйтесь з незнайомими людьми. Не потискайте їм руки. Не пийте разом з ними жодних напоїв у пивничках, які носять назву будь-якої казки. Не беріть у них ключі від квартири, навіть якщо у вас немає де переночувати, крім вокзалу чи холодної «білосніжки».

Але якщо ви все ж таки поспілкувалися з незнайомцем, потиснули йому руку, випили з ним у пивничці з назвою якоїсь казки, взяли у нього ключі, переступили поріг невідомої раніше вам квартири і залишились там жити – тоді в подальших історіях та ситуаціях можете винити тільки себе.

Вас очікують численні знайомства: жінки, що дають обітниці чоловікам, які в свою чергу безвісти зникли; художники, які випорскують фарбу зі шприців і таким чином створюють нові шедеври. Вас очікують нові професійні горизонти…