Немного тьмы или На краю света

Растишь свою дочку как розочку в хрустальной вазочке: сказки читаешь на ночь, а утром улыбаешься, когда она протягивает тебе ручонки. А когда подрастает, для садика вместе с ней аппликации разные придумываешь. В школу идёт – ну это святое, проверять уроки и учить роли на Новый Год, потому что именно её в Снегурочки всегда записывают. Сдуваешь с неё пылинки и не думаешь, что не все дети окружены с детства таким вниманием и такой заботой. Долгое вступление, но без него никак.

Все поцелуйчики и обнимашки с дочкой ещё раз вспомнились после прочтения романа современного украинского писателя Любко Дереша «Немного тьмы». Они там есть – дети, которых не ждут дома, дети, готовые стать самоубийцами из-за того, что не видят смысла в своём существовании. Это страшно. Было бы не так ужасающе, если бы…

"Маленькая девочка со взглядом волчицы, Я тоже когда-то был самоубийцей... Я тоже лежал в окрававленной ванне И молча вкушал дым марихуанны..." Группа "Крематорий"

(Укр.) Іноді жалкую за літературною недосвіченістю. Взяла б тоді цю книжку до рук і була б, ну може й в не захваті, але сподобалося б більше. А так читаєш, начебто й непогано, але то вуха Віктора Олеговича стирчать, то, хм… сідниці Чака Фредовича. Така суміш, до речі, письменнику дуже вигідна. З одного боку, можна такого трешу нагнати, щоб читачам аж блювати закортіло, а з іншого – якимось логічним завершенням не перейматися, психодел – чого ж там. Перша, медична, освіта теж читати заважала. Героям не співчувати хотілося, а як найскоріше почати їх лікувати, більшість - в наркологічному диспансері, а деяких в психіатричному.…

Отакої! Що ж це коїться?! Пам*ятаю,як чудова людина. що примушена була міняти місце роботи (бо несила була терпіти коррупцію та дурню), нещодавно поділилася: "Думав- у нас дно, а на цій роботі - хапання бездонне" От і мені здавалося, що опис наркоманів у "Чортовому колесі"- дно. Ні! Бо закінчено "Трохи пітьми". Хіба ТРОХИ? Це перше ( мабуть, і останнє)знайомство з творчістю Дерека. Тепер розумію, як зробити з лагідної мови жорстку та хльостку. Кожне друге слово- ненормативне. Оповідач каже: "...коли мені х..., я говорю довгими й плутаними фразами, стилістично еклектичними, семантично ідіотичними..." А настрій, схоже, постійно х... Для мене Менсон - теж особлива фігура. Талановита музика, кліпи. вміння вести бізнес- приклад зробити дорогу з пекла до слави, а не до уколів кетаміну.…

Цю рецензію я напишу у стилі самої книги, тому літературні сноби можуть трохи відпочити, яка книга - такий і відгук. Почну з того, що з цієї книги я почала знайомство з Дерешем - письменником, якого рекомендувала ще моя вчителька української мови та літератури. Зараз у мене є до неї ціла низка запитань, але пофіг. Обрала я цю книжку через інтригуючу анотацію: зграйка самовбивць збирається разом на фестиваль, шоби вмерти. Перфектно, має бути цікаво. І шо я отримала? Є Герман - примарна і закрита у своїй шкарлупці особистість, темна та параноїдальна. Дістав мене від самого початку книжки, все йому не так, дівки не такі, вітер не так дмухкає, і трава занадто мокра. Постійно смалить і усіх аналізує. Віка. Дивна істота, боїться всього і вся, груба і противна. В середині книги стає ласкавим…

ЧИМ ЗАКІНЧИТЬСЯ ЗЛЕТ НЕФОРМАЛІВ? О-о, це після "Культу" моя улюблена книжку у Дереша. Пролетіла перед очима за кілька годин. Не те, щоб я вважала її стовідсотковим шедевром, але якщо читати Дереша - то в першу чергу саме ці дві книжки - "Культ" і "Трохи пітьми".

Неможливих речей немає. Є недостатня кількість спроб.

Вот наконец-то я и познакомилась с Любко Дерешом, одним из самых заметных и обсуждаемых, да и критикуемых украинских авторов. В принципе, я знала чего мне ожидать и оценка "нейтрально" - это только за то, что получила я в итоге не больше, но и не меньше своих ожиданий. Но эмоции, конечно, она во мне вызвала скорее негативные, так как мало того, что контркультура не мой жанр, так еще и сам сюжет просто выносит мозг. Начиная от поедания собаки и заканчивая рассказами участников этой книги. Хотя, полностью наркоманским бредом я бы книгу не назвала, есть интересные мысли, есть над чем и о чем подумать. Вполне возможно, что весь символизм повествования мне не открылся, но я честно старалась читать не предвзято. Как итог этой довольно сумбурной рецензии хочу сказать, что вряд ли мне…

Майстер, божевільний, "він ганьбить і паплюжить українську мову" – що тільки не кажуть на сучасного українського письменника Любко Дереш. Оцінка його творчості дуже різноманітна і неоднозначна. Вона знаходиться ніби на шальці терезів які постійно урівноважуються, бо після кожної висловленої думки що до творів цього автора на перевагу надходить абсолютно протилежна оцінка. Любко Дереш – абсолютно нова постать у світі української літератури. Молодий автор, якому всього-на-всього 27 років, на сьогодні став одним із найвідоміших українських авторів. Головні герої його творів — підлітки та цікаві історії з їхнього життя. Тому його прихильниками зазвичай стають молоді люди 17-27 років, але його творчістю можуть зацікавитись більш зрілі люди, які люблять Львів і специфічну говірку його…

Думаю всамий раз прочитати цю книгу будучи студентом..знайдете для себе багато чого приємного і не дуже, але враження будуть незабутні)

Це вже друга книжка Дереша, яку я прочитала і тепер зі 100% впевненістю можу сказати - мені цей автор дуже подобається! Найперше, що можу сказати, привабила обкладинка: людина-зірка лежить колі каміння з рунічними позначками. Одразу налаштовує на щось окультно-містичне. Так і виявилось.

Фестиваль самогубців. Шестеро заблукалих, понівечених і самотніх душ. Кожен має свою історію. Закритий в собі. Нікому не довіряє. Прагне спокою і розуміння. Три дівчини і два хлопці зібралися на водоспаді Шипот, під червоним прапорцем Германа, який прийшов туди першим. Всі персонажі якісь таємничо-підозрілі, знервовані і трохи розгублені. У кожного свій демон, який його мучить, своя частка пітьми. Ці люди починають потроху розбиратися в собі і виганяти з себе зло, за допомогою дядька - екстрасенса.…