Зачарована Десна (сборник)

Боляче навіть читати про страхіття війни, які пережила родина Запорожців та ще багато-багато родин в Україні та у всьому світі. Якщо чесно, мене трохи дивує, що ця книга не входить до шкілької програми, адже саме на таких творах діти повинні вивчати історію незламності духу українського народу.

Твори О. Довженко - це насолода. Слова такі солодкі, такі мелодійні та магічні. Кожне речення смакуєш до крапки, передчуваючи смачний післясмак. "Зачарована Десна" - це дитячі спогади маленького Сашка, в які органічно вплітаються коментарі досвідченного майстра слова. Повість створює панорамну картину Десни з її заходами сонця, світанками, повенями та звичайними обивателями. Тут і дикі качки, і деркачі, і ... леви. Так, це з зачарована Десна, усе можливо! Це повість про селянську філософію, про віру в Страшний суд і про осуд вчинків Бога. Про клепання коси та про минуле, в якому і комарі були кращі. "Зачарована Десна" - це замальовки з українського життя. Повість варто читати, якщо втома гостро відчувається, якщо хочеться краси і витонченої естетики

Я закохалася. Я просто безмежно закохалася в цей твір. Я хочу мати його в домашній бібліотеці і перечитувати, перечитувати й перечитувати. Хочу вірити. Хочу знемагати від віри на надриві останнього подиху. Хочу знати, що ми - українці, що ми - нація. Ми можемо. Точніше, зможемо...

Ця книга надихає. І водночас розчаровує. Вона - про нас. Про наших батьків, дідусів і бабусь. Про їхнє життя, про їхні страхи й сподівання. І про наші також.

Ця історія в сучасному світі стала надзвичайно актуальною. І вона повинна жити. Її потрібно читати. Щоб знати. Щоб розуміти. Щоб не забувати...

Те відчуття, коли тобі книга ніби сподобалася, а ніби й не дуже...

Так, це історія, яка приємно читається. Довженко пише класно, але для мене це було трохи нуднувато. Цікавими були думки малого Сашка (тобто, звичайно, самого автора, адже це автобіографічна повість). Його дитяча безпосредність і не затуманені злобою очі допомагали побачити в цьому світі те, чого вже не помічають дорослі. І мні було приємно відкривати цей великий і неосяжний світ иазом із ним.

Але тут немає майже ніяких подій, сюжет, в принципі, теж відсутній. Але читається приємно.

Сподіваюся, що "Україна в огні" мене більше захопить.

Два роки тому, коли було анексовано Крим, коли розпочалися бої на Донбасі наша країна котре розділилась і от подруга моєї сестри запитала в неї, а звідкіля в тебе патріотизм до України, нас же цьому не вчили. Пройшло більше 70 років від початку війни, а ми так і не навчились бути патріотами своєї батьківщини. Ох, правий був фон Крауз українців дуже легко розділити обіцяючи, заманюючи, пропагандуючи. Мене вміємо любити нашу землю, ми не маємо чим пишатися. Хоча ні маємо, просто ми не знаємо наших пращурів, ми не знаємо свого роду. Чи багато з вас знать навіть своїх прабабць й прадідів. Ми навіть не вміємо співчувати й допомагати нашим сусідам і близьким. Моя хата скраю я нічого не знаю. Ті хто готовий полягти за державу, за батьківщину потрапляють до нашої бюрократичної машини, яка ламає…

Безумовно, хрестоматійний твір "Зачарована Десна" не може бути поганим за своїм визначенням. Хоча... Ні, не подумайте, нічого поганого не скажу в адресу цього твору. Хоча є декілька програмних творів, які просто не вражають. Проте "Десна" тим-то від них і відрізняється.

Знаєте, буває надзвичайно важко критикувати такі теплі, часом смішні твори, які настільки прославлені, що чужа критика їм вже явно ні до чого. Мільйони читачів – красномовніше слів. І дійсно, хіба зможе занепаплюжити моя сумнівна рецензія всім відомий твір? Проте досить. Довженко у творі пов'язує все своє життя з річкою, з великою для нього маленького Десною, якою час від часу гуляють леви, пролітає ворона-чарівниця, прабабця лає його й світ... Повість складена з маленьких уривків-спогадів, які стрибають, як сонячні…

Певно, при написанні цього твору Довженко брав собі за мету звеличити український народ у його боротьби проти загарбників… А чи вдалося це? Кіноповість повна ідеології, що особисто мені попсувало її читання, що вона стала аж нестерпною. Це прекрасний приклад антивоєнної літератури, гуманістичної, хоча й, можливо, трохи комуністичної. Проте одразу я кажу сам собі: «Тоді інакше й бути не могло: або розстріл, або партія».

Важко навіть уявити собі, що всі описані звірства, що скалічені люди, що пошматовані тіла, розбиті сім’ї тоді розсіялися всією Вкраїною. Важко й уявити героїзм наших людей, які віддавали своє життя за грудочку рідної землі. Але тут автор відійшов від ідеалізації українського народу у боротьбі, намагався показати правду, розказати про зрадників, фашистських прихвоснів. Він…

Дуже хороший твірю Спочатку думала, що мені зовсім не сподобається, але після декількох сторінок я зрозуміла, що це шедевр української літератури. Читаючи цю книгу захоплюєшся народом, жінками, чоловіками, які пережили це. Вони були наскільки сильні духом, які ми вже ніколи не будемо. Не можу навіть уявити, як вони могли це витримати і боротися за свою Батьківщину. Довженко свої словом торкнеться душі кожної людини. Всім раджу цей твір!

Сильна книга - страждання народу, знущання катів, людська покірність, гнів, зраза і звитяга - все це описано так, що проймає. Хоча читач і не може в повній мірі це осягнути, бо не відчувавав ніколи, тай дай Боже, щоб ніколи не відчув того горя, того лиха.

На мою думку, Довженко сильно вже нелюдями описав німецьких солдат та офіцерів, всі поголовно кати, садисти, завойовники. Розумію - так потрібно, щоб створити образ, щоб набрати побільше ненависті проти них... Однак і з того боку були звичайні люди, котрі не хотіли війни, стали жертвами обставин, залишись Людьми навіть в таких важких умовах.

Трохи коробить читати таку собі Soviet Propaganda Lite - де є біле і чорне, добро і зло. А Червона армія та партизани - мов ангели небесні.

Хмм. Сильний твір, дійсно сильний. Особливо тепер, коли частина України знову в огні, коли її земля полита кров'ю загиблих, а на людей знову накинули ярмо. І особливо для мене, бо я бачу все це на власні очі. Читаючи, невільно порівнювала ті часи і сьогодення, ту війну і теперішню. Боляче навіть згадувати, якою вона була - рідна земля:

в отсій неймовірно багатій і щедрій країні.

І мені стало моторошно, коли я прочитала такі пророчі слова, адже теперь, через стільки років, стільки десятиліть, все сталося саме так. Від слова "нація" - один лише прикметник, та й тот з сумнівним змістом. Брат брату ворог, тільки і думай, з якого боку прийде загибель.

— Але, Людвігу, ти мусиш знати: у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один…