Записки українського самашедшого

Прочитала цю книжку зараз, в 2023 році, в період війни, і хоч там описані події 2000х років, чогось мені те все нагадало події, які й зараз відбуваються. Книга сильна, з підтекстом, і не кожному зрозуміла, але я прочитала на одному диханні, за 4 дні

Это бесконечная книга. Я читала ее с октября 2019. Я бросала ее немыслимое количество раз, потому что скучно и грустно. Осилила я ее только в июне 2020 (тогда и написана рецензия). Поэтому я скорее, не отношусь к ярым поклонникам этой книги. Но...

В книге описывается 4 года истории Украины и мира. Украиноговорящий мужчина, сын, муж, отец, сводный брат… программист начинает писать что-то наподобие дневника в начале 2001 года, когда был убит Гонгадзе и власти очень нехотя пытаются расследовать его смерть, а заканчивает его Оранжевой революцией.

И так 10 лет спустя после обретения желанной независимости, запал и эйфория потихоньку выветрились и общественность понимает, что по факту, какого-то прорыва не произошло, что наверно, вполне логично, но более того, нет даже какого-то нормально…

Как хроника событий, эта книга, конечно, имеет ценность. Особенно вторая половина, где главный герой уже перезагрузился, и утратил большую половину своей мразотности, и стало меньше его сопливо-депрессивных измышлений.

Мой отзыв больше коснется первых двух третей книги, где главный герой до попытки самоубийства просто конченная мразь.

Если у вас есть желание взглянуть на мир глазами депрессивного неудачника, который обвиняет в своих бедах правительство, жену, Чернобыль, и при этом всю инфу черпает из газет, то вам необходимо прочесть эту книгу.

Вся книга - плохая новость. Впечатление, что до 2000 года в Украине и мире происходило все только хорошее, все развивались. А тут даже сама природа против людей. Тошно слушать.

Автор подает новости , выставляя журналистов и периодику за полных…

«Лінію оборони тримають живі.»

Книга, хоча написана про Помаранчеву революцію 2004 року, актуальна й досі і хто-зна ще скільки буде актуальною. Просто океан цитат.

Що ж, зіщулимося у чеканні позитивних змін.

Якимсь дивним чином вдалося злитися з головним героєм, так, неначе, то я так думаю, і мислю, і бачу світ. Потік свідомості такого собі типового українського інтелігента, програміста, який не створює програми, а займається обслуговуванням компютерів. Він проживає в Києві і дивиться на життя якось... по-інтелігентному, чи як?

Період з 1999 до 2004 припав на моє дитинство і якоюсь частиною своєї свідомості я пам'ятаю все те, що було тоді. Помалу проходив травматичний синдром 90х років і з'являлася надію на щось краще в новому тисячолітті. Взагалі не дуже багатьом поколінням випадає відсвяткувати нове тисячоліття, атмосфера й очікування дива, мабуть, були неперевершені.

Тоді життя складалося з таких складових – будні, а саме робота за яку трималися руками й ногами та новини з телевізора.…

"Записки" - первый прозаический роман Лины Костенко. Вышло непривычно, но довольно интересно.
Молодой программист рассказывает о жизни своей и семьи уже в Независимой Украине. Он сам и его жена - участники пикетов незадолго до развала Союза. Его отец - шестидесятник. Главный герой недоволен тем, что происходит в его родной стране. За что боролись - не понятно. У власти все те же. И он решает вести записи о событиях в мире. Это сводки новостей за день. Поначалу он пишет каждый день. Его даже можно назвать одержимым. Из-за этого начинаются проблемы в семье, а в моменты политических обострений, и не только. В Киеве, оказывается, тоже могли быть проблемы, если ты разговариваешь на украинском.
И это страшно. Украина пошла очень долгий путь к своей независимости. И, вот, казалось бы, её…

В 2000 році, я була далека від політики. Тому ця книга для мене, як подорож в минуле, моє та України. В пам’яті знов складається пазл з політичних подій та трагедії світу, яким я тоді не надавала значення. Або дивилась на них через рожеві, а точніше помаранчеві окуляри. Ліна Василівна чудово пише, не стримує емоції, не підбирає красиві слова. Вона порівнює, аналізує та гостро відчуває біди України та українців. Раджу почитати!

“Записки украинского самашедшего” － первый опубликованный прозаический роман поэтессы Лины Костенко, который впервые вышел в свет в издательстве «А-ба-ба-га-ла-ма-га» в декабре 2010 года.
⠀
35-летний программист не может понять, что с ним: врачи говорят, что он психологически здоров, но он себя таковым не ощущает. А все из-за того, что за окном в мире происходит какая-то бессмыслица.
⠀
И это его записки, в которых он рисует эпоху.
⠀
Сказать, что это гениально, не сказать ничего. Словами не передать, как это сильно написано.
⠀
Так хотелось хоть немного поспорить с Линой Костенко, но нет, ее словами прозвучала истина.
⠀
Память. Люди часто забывают, или как говорит автор,  адаптируются. Экстримальный туризм в Чернобыль или в сталинские концлагеря, сувениры в виде самолетика, врезающегося в…

Впевнений, що дорога Ліна Василівна ніколи його не читатиме, але хочу написати. Може, не стільки їй, скільки собі. Ви заглянули у мою душу, відкрили своє серце, що болить за нашу Неньку. Кожен, хто її любить, повинен прочитати "Записки...", хоч це дуже важко. Написано чудово. Майже все розібрано на цитати. Зрозуміло й тих, кому не сподобалося. Кому сподобається правда про себе?Про відсутність поваги, гідності? Про безпорадність та неповноцінність: "Наївний ми народ, українці. Мріємо про свободу в умовах глобалізації. Випустили свою гривню з князями й поетами, коли вже не треба ні історії, ні поезії. Люблю свою Україну, яка ще не вмерла, боремося за свою мову, яка вже вмирає. Залежні від всіх і від усього, будуємо незалежну державу. Та все дбаємо про злагоду в суспільстві, про консенсус…