Поделиться:

Тореадори з Васюківки

Год издания: 1984
Издательство: Радянська школа

В книзі, яка складається із трьох повістей - "Пригоди Робінзона Кукурузо", "Незнайомець із тринадцятої квартири", "Таємниця трьох невідомих", - розповідається про веселі і захоплюючі пригоди двох друзів - Яви і Павлуші.

В 1979 році за рішенням Міжнародної ради з дитячої і юнацької літератури в зв'язку з Міжнародним роком дитини трилогія "Тореадори з Васюківки" внесена в особливий почесний список Г.-К. Андерсена, як один із визначних творів сучасної дитячої літератури.

читать дальше...

История

Издание 2004 года и все последующие, несколько отличаются от оригинальной редакции, автор удалил идеологические наслоения, некоторые детали, непонятные современным детям и добавил новые сюжеты.

еще...

Книга в подборках

Четыре сезона. Лето 2016. Замок у моря


Товарищи советчики, ваших советов с нетерпением ждут в игровой теме ! Только не забудьте, что советовать в игре можно исключительно прочитанные…
Stacie
livelib.ru
Коллажи-загадки
На сайте еженедельно создается чудеснейшая тема "Что читаете на этой неделе?" с коллажами - загадками, ассоциациями к прочитанному. Именно она навела на…
FuschettoStoriettes
livelib.ru
Добрые книжки с:

asya-death
livelib.ru

Рецензии читателей

21 мая 2016 г., 03:29
5 /  4.709
 Украинский Брэдбери
«Ех, учителi-вчителi, завпеди i директори! Хiба вони розумiють що-небудь у шпигунах, у героях! Хiба вони розумiють, як же ж ото хочеться затримати справжнього шпигуна i стати героєм? Щоб про тебе писали в газетi передавали по радiо, а то й по телевiзору. Хiба вони розумiють!»

Я зрозуміла! Я його знайшла! Тільки тепер я зрозуміла, що знайшла українського Рея Бредбері з його вже майже класичним ”Кульбабовим вином"! Навіть не думала, що зможу знов переживати ті неймовірні відчуття, які мені випадково подарував американець Рей Бредбері. Та ще й де я їх відшукаю?! Коли перечитуватиму Всеволода Нестайко! Дивовижно, але так! Вперше я читала “Тореадорів…” в школі, з того часу пройшло вже багато років, але я назавжди запам’ятала, що книжка дуже весела, а ще — порівняння: ”Очі, наче тракторні фари”. :) Яка я була щаслива, коли знайшла ту смішнючу цитату з дитинства!

«Ми повмощувались зручнiше i почали обговорювати подробицi. Насамперед — бик. Кандидатура колгоспного бугая Петьки була вiдхилена одразу. То таке страшнюче мурмило, що його навiть сам зоотехнiк Iван Свиридович боїться. Очi — наче тракторнi фари. Землю гребе ногами, як екскаватор»

Дуже класно читати в оригіналі, близьким для тебе мовленням і майже рідною говіркою, розуміти аунтентичність, впізнавати своє, рідне. Один мінус: в моєму варіанті ще присутні ідеологічні постулати. Звісно, зараз вже легше раніше відкидати, але дуже хочеться колись прочитати саме очищене видання, тим більше, що це робив сам Всеволод Нестайко.

«Що таке «кандидат», ми добре знаємо. Явина мати була кандидатом у депутати районної Ради. Її бiографiя з фотографiєю висiла на стiнi нашої школи. Та це було недовго. Пройшли вибори, i Явина мати стала депутатом. А цi третiй рiк приїздять, i все iще кандидати.
— Щось довго їх не вибирають, — казав Ява. — Мабуть, не дуже вдатнi до наук. Як ми з тобою.»

Ява Рень та Павлуша Завгородній — два друга, які дещо різняться характерами, проте, коли зійдуться разом — ховайся! Один зазвичай є генератором ідей, а інший надто гарно їх доповнює! Чого тільки не придумають хлопці, куди тільки не вплутаються, прагнучи, і навіть не дуже прагнучи пригод! Стільки чудернацьких ситуацій буває тільки в дитинстві, причому не в дитинстві за гаджетами, а в нашому з вами: давнішому, прекрасному дитинстві на вулиці, на природі, з друзями… Хто не хотів прославитися? Бодай щось утнути таке… величне, справжнє, геройське! А в селі для хлопців завжди повнісінько бешкету і надважливих справ, адже діти завжди бачать більше, ніж зайняті дорослі, яким ніколи приглядатися до дрібниць, прислухатися до розмов… Ява та Павлуша встигають спроектувати метро в Васюківці, ловити шпигунів і навіть доїхати до Києва (та ще й не один раз!).

«Ми припливли туди ще ранiше за них. Недаремно Ява був онук дiда Варави, а я — Явин друг. Ми знали у плавнях такi вузесенькi протоки серед очеретiв, якi рiдко хто в селi знав.»

З друзями встигаєш прожити ще раз ціле дитинство, згадати якісь свої бешкети та щиро сміятися.

«Бiля свинарника нас зустрiчає гундосим рохканням п'ятипудова льоха Манюня, противна й плямиста, як географiчна карта.»

«Вiн почав бiгти, по-моєму, ще в небi. Бо коли ноги його торкнулися землi, вiн уже щодуху мчав до ставка»

«Я пiдморгувати не вмiю, в мене обидва ока клiпають, як у дiда Варави»

«Я дружив з Антончиком Мацiєвським. Вiн мене малиною частував. У них було багато в саду малини, а в нас не було. А малина з молоком — ви ж знаєте! Я навiть бiльше, нiж вареники з вишнями, люблю.
Я гадав, що дружитиму з Антончиком i їстиму малину аж до старостi Але…»

«Я йшов i думав: «I що ото за синоптики, що не вмiють звичаишсiнького дощу вгадати! В нас у селi кожна баба вам за три днi наперед дощ завбачить. Прикмет же є певних скiльки хочеш. I по тому, як вiтер вихриться — чи на порiг, чи з порога. I як кури поводяться. I як сонце сiдає… I коли дерева балакають…
Завели б собi на метеостанцiї курей — i клопоту б не мали! Не зривали б тодi кiнозйомок!»

«Не ставала Галина Сидорiвна у рядок, хоч ти лусни! Якби вона була, скажiмо, Ганна Iванiвна (як Гребенючка), то все дуже просто: «Дорога наша Ганно Iванiвно!», «Ми вас любимо, Ганно Iванiвно!», «Не забудемо Ганну Iванiвну…». Але називати її Ганною Iванiвною, коли вона Галина Сидорiвна, було б нетактовно.»

Разом з тим історії такі рідні, що зовсім не дивуєшся і віриш. Пам’ятаєш. Особливо, якщо виріс в селі, а не в місті, якщо дитинство пройшло десь приблизно так само, інколи з поправкою на те, що була дівчинкою (але та дівчинка робила достатньо всякої шкоди на пару з друзями-хлопцями). Читаєш і розумієш, яке в тебе чарівне було дитинство, радієш — є що згадати. Були й крадені з городів фрукти, які, звісно ж, смачніші, і всілякі шпигунські справи, і цвіт, старанно натрушений другом в твоє довге волосся, і падіння якусь багнюку або ряску, і походи в “далекі” закуточки без дозволу, і, і, і… Всього й не згадаєш, але від розповіді Нестайка стає так добре на душі, я ніби помолодшала на більш ніж десяток років. Ці уявні пригоди, цілий світ, який можна було собі придумати, а потім розплутувати і заплутувати його; якісь помилки, які тепер очевидні, пригоди, які так швидко заміщують одна одну, що навіть не помічаєш; небажання іти вчитися, бо це вже на цілий день, маленькі і такі прозорі дитячі хитрощі… Батькам було весело, а нам інколи гірко, але зрештою ще веселіше.

«I чого вони так задаються, отi старшокласники? Подумаєш, мудрецi! Теж двiйки одержують.»


Найприємніше — головний мотив, який йде через всю історію. Про цінність дружби. Пам’ятаєте? В дитинстві дружба — щось таке величне і найголовніше в житті, те, що назавжди. Потім ми змінюємося, виростаємо, розчаровуємося і часто знецінюємо те, про що так гарно думали колись малими. А зрештою, то є найголовніше. Дружіть так, щоби потім не було щемлячої ностальгії, бережіть.

«Святе це дiло — дружба. Найсвятiше i найчистiше почуття в свiтi. I найчистiше воно в дитинствi. Бережiть його i шануйте! Бо найвiрнiшi, найбiльшi, найкращi друзi в свiтi — це друзi дитинства. I той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гiрко буде. Бо дитинство не повторюється… I проживе той своє життя без дружби. I буде воно дуже безрадiсним, хоч, може, й довгим. I не вiдчус вiн себе по-справокньому людиною. Бо найбiльше ти Людина, коли щось робиш для друга.»

Одна з кращих заповідей для майбутнього дорослого життя.
~~~~~~

Перевод на русский язык

16 августа 2013 г., 13:44
5 /  4.709

Ну де ви бачили, щоб люди їхали компанiєю на машинi i не спiвали? Так не буває. (В. Нестайко)

Милые мои русскоязычные друзья, не понимающие украинского, сколько же вы потеряли! Нельзя такие книги читать в переводе! Только домашний суржик - и не иначе!

Но что-то я тут разбрасываюсь восклицательными знаками =) Все, больше не буду. А если я еще до кого не донесла мысль, повторяю: эта книга - украинская до самых основ косного мозга.

...воно ото буває за таке iнодi з людьми, що з хорошого геройського хлопця робиться казна-що, бурякова гичка… I через що? Через якусь чаплю у спiдницi… Тьху!

"Гичка", "чапля" и "спiдниця" могут кого-то смутить, но поверьте - без них никак. Я вот написала про суржик, но, порывшись в цитатах, поняла, что это совершенно не так. Скорее уж просторечия, вроде "воно ото" и "ген деся там". Но и просторечия, это не совсем то...

У вас есть домашние слова? Шутки, понятные только самым близким? У меня дома это "шанишки" и "морковча". Для моих друзей было дико слышать, как я называю морковку по-корейски "морковча", но поверьте, назови я ее иначе - она бы и в половину такой вкусной не была. Вот и эта книга по-настоящему домашняя только когда "Васюківка", а не "Васюкивка", хоть по сути ничего и не изменилось.

Так или иначе, я влюблена в эту книгу с первых строк. За побег в бескрайней кукурузе; за двух бесшабашных мальчишек в селе под Киевом; за прыжок в реку с самого высокого дерева; за язык, на котором я никогда не думала, но который люблю всей душой. За ощущение бескрайней свободы. За мои собственные воспоминания.

I тiльки небо, здається, дзвенить, — нiби величезною голубою мискою мене накрито. I я пiд тiєю мискою один, мов мишеня пiд ситом, i дiваться нiкуди.
23 октября 2013 г., 16:45
5 /  4.709

"Це-вещ!"

Ви думаєте тореадори водяться тільки в Іспанії? О,ви помиляєтесь. Як же ви помиляєтесь! А щоб в цьому переконались, запрошую завітати в мальовниче село Васюківка, і ви побачите, що і в Україні  вони існують. Два так точно є. От правда з биками проблема. Що є то є, брехати не буду. Вірніше, немає достойних биків. Але наші тореадори знайдуть вихід з будь-якої  ситуації.
 От і стала в пригоді  Контрибуція-Явина корова. Це вам вам не якийсь іспанський бик. Це справжнє  лихо і не тільки для тореодорів. Але давайте  про все по-порядку. 

Отже, знайомтесь: Паша і Ява- друзі- не-розлий-вода, гроза браконьєрів і шпіонів, зірки кінематографу, герої села, зокрема баби Мокрини ( то ціла історія, коли прорвало дамбу) і просто звичайні школярі. 
З цими хлопцями  завжди щось стається. Здається, їхній девіз-ні дня без пригод.
Але ж хіба вони винні, що світ такий цікавий? Що навкруги стільки ще не відкритого, не опізнаного, не вивченого? Хіба їхня в тому вина що в селі не проклали метро, сусід веде себе підозріло, а цуценя, яке вони знайшли, виявилося таким бешкетливим? Ні, то все обставини, скажу я вам. Саме ці триклятущі обставини і стали причиною того, що їх викрили по дорозі до Києва, що в Києві саме вони загубилися і відстали від групи, що.... О, цих  "що" так багато,-їх і не перерахувати. 

Як я вже казала, Паша і Ява-друзі на все життя. Але і в їхній дружбі  траплялись тріщини, та де там тріщини-цілий землетрус. А все та клята Гребенючка. Закрутила Паші голову так, що він геть на себе став не схожий. Готовий навіть на друга з кулаками, аби захистити це дівчисько. А Ява теж гордий. Ні за що в світі перший не підійде. Хоча кортить. Ой як кортить. Без Паші все не так: подвиги, пустощі, -все втратило зміст. 

А скільки всього ж було  у їхньому житті. Є що згадати. Тільки пригода в кукурудзі чого варта. Саме там, на порозі голодної смерті, в безмежному кукурудзяному полі, їхня дружба пройшла випробовування цукеркою, однією на двох. Он воно як.
А тут якась Гребенючка зі своїми  білосніжними сукенкам та дзвінким сміхом. 

Згадувати про пригоди двох відчайдухів можу довго. Але для чого? Якщо ви ще не читали, то мерщій біжіть за книжкою. Впевнена, вам сподобається історія дружби і сварки, примирення і ті неймовірності, які завжди трапляються з нашими двома героями. Історія з присмаком дитинства-хто здатен від такого відмовитись?

17/25

2 июня 2015 г., 21:00
4 /  4.709

Загалом, вірішила я вивчити украінскою за літо. Тому що підручників ні люблю (николи ні могу запам'ятати через ніх), то закачала кніг і фільмів. Першій був "Тореадори" і адже я читав її на українскому, то отзів я тоже напишу на мове - і ні вбівайте москалику з-за дурнію грамматіку, вчите мене нікому, крім інтернету, подругі, яка живе Німмечінне, і однокурсниці з Криму :-)

Нарешті кніга дуже добрія і веселия, мож бути я занадто дорослия для нїї. А в 10 років я і ні то зробіла - мі одного разу з друз'ями скелет динозавра вікопать намагались (мі вірішили, що якщо дінозаври жили скрізь, то один точно повинен бути під нашім дімом), а в шпигуні був записани майже все жителі під'їзду - квартира, в якой кожен місяць нові людіни, дає широкий простір для уяви, коли тобі 9-10 років і тобі зовсім нічого зробіть. Так що мі все був тореадорими, коли був дітлахами.

І що досі сподобалося - кніга дуже радянсякая. Тут тобі і неповторний колорит колгоспа, і божевільни родічи (одін дід Варава чого вартий), і колгоспний вчений, який що-завгодно може зробіти. Загалом, то що треба, коли настрій поганій.

24 июля 2014 г., 11:24
5 /  4.709

Какая книга! Я не нахожу слов, которые смогли бы передать все мои чувства от чтения! Начинала ее читать в переводе, но, почувствовала, что это немного не то и вернулась к оригиналу. Видимо, сказалось прошлое. Чтение этой книги мне папой в детстве, мои нетерпеливые вопросы: «А вы тоже так делали? А куда вы с мальчишками бегали?» Для меня автоматически приравнивались книжные события к папиному детству, к его проказам и украденным с чужих садов яблок и слив. А нежность и любовь в глазах мамы, когда папа негромко начал петь:

Ось i вечiр. Вiвцi бiля броду
З Черемоша п'ють холодну воду.

Маленькой, я точно знала – книгу автор писал о папином детстве. И переубедить в то время меня не мог никто. Радовалась и смеялась над проказами мальчишек, вместе с ними следила за шпионами в киевском метро. Любимые папины слова, когда мы всей семьей забирались в горы, и он произносил:

Небо — це така штука, що дивитися в нього можна годинами.

Ну, а история с компотом! Умеет автор такими словами передать всю комичность ситуации, что удержаться от смеха невозможно. А ссоры мальчишек! И трагические слова:
Ну, тепер усе! Кінець!

Якщо раніше, довівши Павлуші своїми подвигами, що він проміняв мене, героя, на якесь опудало у спідниці, я міг ще простити йому зраду й помиритися, то тепер уже ні. Бо він при всіх, так би мовити, офіційно відмовився од мене.
Все!
Увірвалася наша дружба, як з гнилої мотузки.
Все!
Нема в мене більше друга.
Все!

Трагедия, но так написана, что понимаешь – это временная неприятность. Мальчишки найдут в себе силы для примирения. И действительно:

Минуло кілька днів...

Тоска и грусть, дома нечего делать, еще и мать все время сердце мальчишечье рвет своими словами:

Пішов би хоч до Павлуші — не нудився б так.

Невозможно! Надо бежать от этих слов, что-то делать с самим собою. Дед пристает уже со своими глупостями:

— Сверблячка напала? Чи вкусило щось?
— Зарядку роблю,— збрехав я. Не пояснювати ж, що то я спогади з голови таким чином виганяю.

Трудно не помириться в таких условиях! И вот уже новые проказы друзей, новые смешные приключения.

Ведь, Радiсть, не подiлена з другом, – це не радiсть.

Об этой книге говорить можно очень много, но, лучше почитать самим. А я вновь слышу негромкий папин голос, напевающий любимую песню:

"Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
За нею Іванко,
Як барвінок, в’ється..."

13 июня 2016 г., 14:03
5 /  4.709
Приключения - наше все!

Я очень люблю детские книжки о любопытных мальчишках. Любопытство их такое дивное и вечно к таким удивительным приключениям приводит, а еще это книжки про дружбу! А я так люблю книжки про настоящую дружбу, а не приятельство, которое любят дружбой обозвать.

В книжке три истории. Хоть советовали мне всего одну, я прочитала все три, герои уж больно хороши - Павлуша Завгородний и Ява Рень. И мальчишки такие хорошие, не пионерски правильные, но при этом от души стремящиеся такими быть, от этого наблюдать за ними еще интереснее, потому что они живые, открытые, их интересует буквально все вокруг них.

Первая история - "Тореадоры из Васюковки".
Здесь мы с ребятами знакомимся, с их семьями и с людьми, что играют немаловажную в их жизни роль. Узнаем как они подружились и заодно совершаем путешествие из Васюковки в Киев и обратно. Тут кажется много всего происходит и вроде бы много описаний мест, но при этом тут не заблудишься, все схватывается и мир вырисовывается и характеры ребят вырисовываются. Они в чем-то как близнецы, но в этом и их сила, они понимают друг друга, защищают друг друга, поддерживают. При этом и индивидуальность у каждого присутствует.
Здесь история у них детективная. Они возможно нашли шпионов! Следить за их расследованием и смешно и в тоже время ты как взрослый человек немного дергаешься, потому что мальчишки оказываются одни в городе, потом одни в уходят в плавни. И хорошо, что история хорошо заканчивается, потому что как бы то ни было, пусть не шпионы, но на типа не самого приятного они напали и раскрыли его махинации. Кто знает что с ними бы было не будь рядом деда.
Образы всех героев, приключения в городе и в Васюковки хороши. Летом-летом пахнет книга, а еще детством. Не знаю как у ребят родившихся после 1985, но я сужу по себе и брату. У нас с ним и еще кучей моих мелких родственников у бабушки в деревне бывали такие приключения. В кукурузе мы не терялись, но необитаемые острова находили, в лес забирались и в гороховом поле заседали. И никто не переживал, что с нами что-то произойдет, так же как и мы. Было как-то дивно солнечно и безопасно вокруг. А может вся эта безопасность была внутри тебя самого.
В общем, я прочитала эту часть про ребят и была в дивном восторге! Поэтому нашла остальные истории и прочитала их.

История вторая - "Незнакомец из тринадцатой квартиры".
Встретить ребят снова было приятно, узнать их новую инициативу тоже. Но история пошла у меня с трудом. Вроде бы много интересного и про съемку кинофильма интересный эпизод и их желание сразу накопленные деньги не потратить, но вот как-то не интересно мне было читать. Может потому что про город, хотя, я читала про приключения ребят в городе и это было захватывающе, но тут я на многом останавливалась и морщилась. Вроде бы у меня история написанная в 1971 году, но были моменты, которые уносили меня в девяностые и от этого меня передергивало.
Поэтому сказать, что все плохо, я не могу, но и сказать, что я была поглощена историей тоже. Присутствовали вроде бы и герои интересные новые и они были характерные и привлекательные, но вот не моя это была история, так что о поиске незнакомца из тринадцатой квартиры я читала больше с желанием быстрее дочитать, чем насладиться чтением.

История третья, заключительная - "Тайна трех неизвестных".
Здесь мы снова вернулись в Васюковку и книжка при чтении летела у меня. Здесь не столько были интересны тайна, которая присутствовала, подвиги мальчишек, сколько изменения в них самих. То как они выросли. Совсем немного, но уже так заметно. Это их страдание от того, что они не вместе. Просто у одного появилась подружка, а второй не может пока этого принять и вот сталкивается любовь и дружба. И дружба так сильна, что никакая любовь не в силах сделать человека счастливым, если рядом нет друга. Очень красивая история. Большая. И очень радостно, что все у мальчишек хорошо закончилось и что принял Ява Ганю.
Я всегда радуюсь, когда авторы даруют счастье своим героям, не оставляют их в подвешенном состоянии. Спасибо автору, который поставил такой счастливый восклицательный знак в конце истории про ребят.

Читать ли книжку? Обязательно читать! Все три истории хороши! И мальчишкам своим давать читать, уже опытным путем известно, что мальчишкам книжка нравится:) Истории добрые, без нравоучений, но поучительные:))

22 июня 2012 г., 13:10
5 /  4.709

Вот такенная вот книга! *большие пальцы не только на руках, но и на ногах автоматически устремляются вверх*

Книга - мороженое в жаркий день. Книга - упавший прямо с ветки тебе на покрывало спелый до медовости абрикос. Книга - малиновый куст, по которому можно просто проводить губами. Книга - свежесваренный вареник с вишнями, политый толстым слоем ледяной сметанки.

Эх! Давно мне было 11 лет! Но, к счастью, проходили они в деревне. И мне было так весело, так хорошо, когда приходила наша очередь пасти стадо коров - ведь это целый день на пастбище валяешься в траве, играешь, бегаешь, перекусываешь чем-то припасенным из дома, поглядывая иногда на коров - чтобы не полезли в чей-то огород...

И сенокос! Сенокос - это праздник. Только не сам день покоса, там детям делать нечего, еще кто острой косой заденет, а уже сушка сена. Ведь ворошить его отправлялись именно мы - надо было руками взяь каждый пук травы, пахнущей так изумительно и остро, как ничто в мире, и перевернуть сырым краем ближе к солнышку. А уж потом, через недельку, когда все высохло, надо и в копны собирать! Взрослые - те с вилами, граблями, а мы руками сбираем, собираем, а потом (копна же еще не готова, можно пока!) с разбегу взбегаем на гору из этого сена и валяемся в нем, смотрим в небо, на пролетающих над носом белых бабочек-капустянок - отдыхаем...

А еще очень хорошо было усесться на велосипед (ах, сладкое-сладкое лето, когда мне, наконец-то, стало можно брать "взрослый" велосипед, а не свой маленький "Олимпик", на котором колени уже упирались в подбородок) и лететь, лететь, лететь... Да так, чтобы ветер в ушах свистел. И велосипед - это уже не велосипед, а конь, сильный, быстрый! Ты даже разговариваешь с ним - он же живой...

И рыбалка! Конечно же, рыбалка! Надо наловить рыбы больше всех, ради этого можно вообще весь день с удочкой просидеть (спасибо деду, сделал удочку по росту). А потом гордо, никому не доверяя, сама чистишь карасей, сама жаришь и подаешь на ужин - я добыла, я умница! И какие же эти караси вкусные! До сих пор одно воспоминание об их хрустящих плавничках наполняет мой рот слюной до краев...

А за пастбищем у нас еще и железная дорога проходила ("чугунка" по-народному). И можно было бегать смотреть на поезда. Конечно, электрички - это неинтересно, но иногда же идут товарные! И в них надо обязательно посчитать вагоны! А если повезет, то будет идти поезд, перевозящий машины - новые красивые легковушки разных цветов. А ты только успевай следить за тем, как солнечные зайчики скачут на их отполированных боках и кричать: "А у меня, когда вырасту, будет вот такая вот машина!"

И вот на днях я узнала, что вернуться в это детство можно, что есть поезд, на который можно сесть, чтобы доехать до тех летних дней с коровами, карасями, сенокосами, велосипедами без кучи передач и ручного тормоза. Надо просто открыть книгу "Тореадоры из Васюковки", и вы сразу окажетесь на нужной вам станции.

Только право, какая там станция? Полустанок, обсаженный лесопосадкой. И никакого здания вокзала. Только небольшая будка на платформе - в ней сидит кассир и продает билеты. Билеты обратно. И я не буду покупать эти билеты, не сяду в поезд назад... Я еще не готова. Можно, я еще побуду здесь? Пожалуйста...

29 июня 2014 г., 00:32
4 /  4.709

Лучший тип проказ – это когда не специально замышляешь пакость, а делаешь с самыми благими намерениями великое дело. Например, строишь метро для родной деревни, обезвреживаешь подозрительный предмет (наверняка ведь бомба!), выслеживаешь опасных шпионов во имя спасения отечества – в общем, делаешь все возможное, чтобы спасти мир и прославиться, а получается почему-то так, что ты такого наворотил – взрослые не успевают хвататься за голову и сердце. Ну да что они понимают.

Вот, в общих чертах, сферы деятельности двух главных героев с шилом в небезызвестном месте – лучших друзей Явы и Павлуши. Казалось бы, чего интересного может происходить в украинской деревне, однако ж если есть воображение и энергия, интересностей найдется немало. Ну и, как, кстати, нередко бывает, порой игры действительно оборачиваются каким-нибудь значимым поступком. Пусть и не спасением мира, а все-таки…

Прочитать для разнообразия старую добрую детскую литературу оказалось неожиданно приятно – эффект самый что ни на есть благотворный. Никакого напряжения, много улыбок и просто хорошего настроения.

Рекомендуется к чтению детям и их родителям.

28 июня 2012 г., 18:05
5 /  4.709

Ах, яка ж ностальгія)
Я виросла разом з цією книгою... Тихенько забирала її з рюкзака старшого брата, коли його не було вдома, втікала чим подалі і читала, сміючись вголос.

Вперше з другого класу і по сьогодення, по студентські роки, читаю таке дотепне, легке, веселе і... рідне серцю. Миле, ніжне, дороге. Це - книга, яку можна читати завжди, у будь-якому віці (але, все-таки, слід пам'ятати, що чари дитинства по-справжньому відкриваються лише чистим серцем)...

А ця свята фраза, яка розкриває усю сутність дитячого розуміння світу:

У нас була прекрасна, благородна iдея — провести пiд свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лiнiя метро у — Васюкiвцi! Станцiя «Клуня» — станцiя «Крива груша». Три копiйки в один кiнець. Родичi — безплатно. З учительки арифметики — п'ять копiйок.



Нестайко винайшов машину часу - завдяки йому я можу повертатися в минуле за будь-яких обставин, залишати закладки у власному дитинстві, молодшати без хірургів і кремів...
Як же прекрасно - усвідомлювати, що Україна може гідно конкурувати зі світовими шедеврами. Саме ця книга мене в цьому переконала)

1 февраля 2015 г., 14:39
5 /  4.709

Яка ж це чудова історія дружби - вірної та відданої! Історія дитинства - цікавого, веселого та правильного! Що ці двоє хлопчаків тільки не робили на канікулах! Чого тільки не вигадували, навіть привида сфотографували! А скільки майбутніх професій змінили!))))
Реготання під час читання починається з самого початку, та не закінчується до кінця останньої частини!
Пригоди Яви та Павлуші - то справжній анегдот: як дітлахи розважаються у Васюківці, ловлять бандитів, будують метро під свинарником, у Київі беруть участь у справжній вуличній бійці, та знімаються в кіно! Навіть посварившись, вони можуть розсмішити читача!
Ой, яка насолода читати цю книгу! Ява та Павлуша - справжні герої!

все 53 рецензии

Читайте также

• Топ 100 – главный рейтинг книг
• Самые популярные книги
• Книжные новинки
Осталось
124 дня до конца года

Я прочитаю книг.