Місто

Київ - прекрасне місто. Але яким самотнім відчуваєш себе тут у вечірні години. Або ж прогулюючись наодинці парком. Чи святкуючи День народження сам. Здається, навкруги стільки людей, але вони всі чужі. Ці люди - не "твої". Вони - просто безліч частинок великого організму. Так, і у місті можна бути щасливим. Але не кожен може витримати його характер, стати йому рідним і злитися з його серцебиттям.

Коли я сам вчився в Києві, місто малювалося мені душним і занадто великим. Або ж навпаки - ти здавався у ньому таким маленьким, що було аж некомфортно. Дякуючи "Місту" я згадав це вже забуте почуття.

"Місто" цікаве тим, що головному герою не хочеться співчувати. Він мудило, яких небагато є. Жахливий егоїст, який тільки переймається за власний комфорт і без остраху топче почуття інших людей. Велике місто просто зриває з нього окови совісті та перетворює у морального виродка.

Спочатку він боявся, що не вступить в інститут, а наступного дня вже ремствує, що отримав стипендію не таку велику, як сподівався. Кожний успіх викликав у нього не радість, а заздрість і ще більші амбіції. Мало, все було мало. А як легко він кидав жінок, яким обіцяв все життя любити. Особливо жорстоко це було із…

Я можу поставити роману 5/5, але не тому, що книга мені дуже сподобалася, а через те, що вона викликала багато емоцій, зокрема обурення, дякую головному герою.

Трохи поясню. Протягом усієї книги, у Степана все йшло добре. Він був відмінником в університеті, почав проводити лекції з української мови, таким чином заробляв гроші поки й сам був студентом. Пізніше почав писати оповідання, і його перший же твір усім сподобався! Захотілося написати сюжет до фільму? Написав, й звичайно він зайшов режисерові, за це Степанові аж півтори тисячі карбованців надіслали. Навіть робота у нього була хороша. Та й сам хлопець високий, розумний, працелюбний, гарний і всяке таке. Та його нутро... Те, що через нарцисичність та бажання уваги до себе став письменником, те, що він думав про майже кожну людину…

Київ... величне, нескорене місто на берегах Дніпра. Завжди гамірне, осяяне вогнями тисяч натхненних душ.

Коли я вперше відвідала Київ і потрапила в годину пік у метро, я подумала щось на кшталт: "Який пристрасний потік, яке різноманіття людей, як певно цікаво тут жити". Тому я дуже розумію Степана та його бажання знайти своє місце у цьому місті.

Щодо того, яким хлопець виявився... викликає і смуток, і захоплення, і відразу.

Смуток через постійне маячіння та невдоволення хлопця, через часту втрату цікавості, ривкі та необдумані вчинки.

Захоплення через пристрасть, наполегливість та завзяття до роботи і коханок.

Відразу через те як легко він покидав своїх жінок, як без жалю жбурляв слова та обіцянки, як викреслював їх зі свого життя при тому вважаючи, що вони кохають його навіки.

Роман…

Я давно не читала такої високоякісної літератури. Коли я вчилася у школі, цей твір до програми не входив. Я прочитала його аж у 39. Це прекрасний роман - лексика, стиль, сюжет, історична оповідальність - все показує справжнього класика, шкода лише, що Підмогильний не встиг ним стати, розстріляний совєтами заради дешевої ковбаси і прочєго прєкрасного будущєго.

Герой, Степан Радченко, у мене симпатії не викликав, більше того, я все чекала заслуженої для нього кари. З цієї точки зору роман здається трохи незавершеним, але в той же час мені добре видно, що герой не буде щасливим, у нього постійно буде скакати настрій, і періоди діяльності мінятимуться з апатією. Найгірше, що викликало огиду у Степанові, - його ставлення до жінок. Я зустрілася з такими людьми в житті і знаю їх притягальну, але…

Приємний та глибокий роман про неприємного  хлопця. Підмогильний написав свій роман, розриваючи стереотип, що українська література двадцятих років двадцятого століття - одне село, та про село. Автор дає нам урбаністичний роман, де все таки сільський хлопець їде підкорювати велике місто, столицю.

«На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м'які волосинки, неголені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів».

Перша сцена - це шлях Степана Радченка та його односельців до Києва, що відбувається по воді, по Дніпру. І вже тут він мені не подобається. Якась незрозуміла поміш закомплексованості та гордовитості…

Если кто скажет, что украинская литература первой половины 20 века - это чтиво про село и селян, не верьте. Роман Пидмогильного - самый, что ни есть урбанистический роман, где город - не зря же так произведение названо? - является одним из главных персонажей. Именно город влияет на судьбу и повадки главного героя, не оставляя от скромного и наивного мечтателя, коим был главный герой в начале книги, и следа. Город превращает его в напыщенного мещанина, который пытается вытравить в себе всё сельское. Впрочем, не всё так просто. Герой переживает, как курсы валют, череду взлётов и падений, но всё же не без успеха обживается на новом месте. И пусть в городе всё чужое, настоящих друзей нет, зато есть возможности и перспективы. А также соблазны.

Собственно, сюжет «Города» не оригинален. Тем не…

Хотів зрозуміти, що нового є у шкільній програмі.
Читаючи цей твір, намагався побачити його очима підлітка, якому задали це читати.
І не зрозумів, для чого в такому віці це читати. Не вірю, що учні можуть зрозуміти, наскільки головний герой є негативним, а не прикладом для наслідування, що життя може і має бути зовсім не таким порожнім, егоїстичним.
У творі немає позитивних героїв взагалі. Тож він цікавий для тих, хто хоче зрозуміти, як жили в Києві 100 років тому, у невеликий проміжок часу, коли радянська влада не нищила людей, не поїдала своїх же.
Твір можуть зрозуміти, на мою думку, більш зрілі люди, вже не підлітки, а після 25-30 років

З творчістю Валер`яна Підмогильно я не була знайома, принаймні не пам`ятаю, щоб ми цього автора читали в школі. «Місто» обрано, як твір національного класика для одного з пунктів «Игра в класики».

«Місто» мені не піддалося з першого разу, дочитавши десь до 100 сторінки читання ніяк далі не просувалося, я все відкладала книгу напотім… Тепер то розумію, що мене відвертало від твору – головний герой Степан Радченко. Не знаю чи був задум в автора показати нам саме такого, як хтось написав у своїй рецензії «мудака», але саме так я його і сприймала. А все так гарно починалося... Молодий сільський хлопець їде до Києва поступати до університету, весь він такий перспективний і думає про майбутнє, але чи то місто винувате, чи такий він і був завжди, бо хлопець вирішив, що він все може, все…