Казка про калинову сопілку

Фантастичний твір про реальне життя. Хтива дівчина , яку не поважають хлоці і відчувають собаки. Вона може показати ,де схована вода та частіше знаходить мерців. Вона - дитина самого дияволу. Єдине місце, де можна було вилікувати скалічену бажанням душу - монастир ,та вона відмовилась від порятнку. І чиста ,красива душею і тілом сестра. Чому все їй? Чому її люблять? Чому ця сестра ,молодша ,виходить заміж, а з неї самої сміються? Єдиний вихід - вбити цю сестру ,згубити рідну кров і таку чужу незрозумілу душу. Чи буде покарання? Чи можна навчитись вилітати в комір?

Книга важка, важка двопланово: як за формою, так і за змістом. Тіло тексту власне є безкінечним потоком свідомості образів і авторського я. Оповідач ніби зливається із героями, що створює ефект цупкої поєднуваності і нерозривності задуму з його втіленням. Фабула твору насичена біблійними, фольклорно-народними містичними сюжетами: тут і легенда про Каїна і Авеля, і автентичність говірки, і уривки народних пісень. Авторка неймовірно бавиться образами, створює феєрично-натуралістичну картину, де переплітається реальний побут з ірреальним світом, де існують пристрасні Перелесники, мерці і примари. Описи насичені металевим присмаком крові, який так вабить головну героїню Ганну-панну, трепетним відчуттям ніжності і пристрасті, полохливим відчуттям небезпеки і нерозуміння. Велике значення мають…

О, ця невелика книжечка справила на мене неабияке враження! Читалося і перечитувалося давно, але - ніби вчора. Яскраві образи. Проймає до глибини душі, жахає і приваблює водночас. Як призабута легенда, розказана бабцею. Не можу пояснити чому, але "Казка..." нагадує "Лісову пісню" Лесі Українки. Однак не така поетична. Їй-богу, якийсь український горрор! Книга, що, однозначно, варта Вашої уваги.

Читала в рамках курса современной укр.лит. и была просто поражена. Атмосферно, сильно... Я закрывая глаза так и видела все эти образы. Одно из открытий года.

Скажу так, більшість це кине через пару сторінок. Бо пані Оксана настільки любить перезавантажені кілометрові речення, що ти те одне єдине речення на 1-4 сторінки обьемом , перечитуєш по 3-12 раз підряд в різних місцях. З того, що я чула: є жарти на тему відсутності крапок у Забужко; заклилена клавіша з крапкою на клавіатурі.

Там таке речення гіганське ( з абзац/сторінку цілу) кинути, сям через десяток сторінок ...то буде все прекрасно. Або таки всістися і ті гіганські речення розвантажити хочаб поділивши на 3-4 довгих, але менших, раз ду-уже складно від цього відмовитися. І з тих хто щось ще її пробував читати - там таж історія в пошуках однієї крапки на 3-10 сторінок. Так виходить, що панянка настільки пишається своєю майстерністтю сплітати клубки порівнянь на порівнянні в порівняннях…