Роман про батьківщину

Спочатку я читала книгу із олівцем у руках - моє внутрішнє занудство вперто підкреслювало русизми і помилки в тексті. Потім я тим же олівцем почала розставляти розділові знаки там, де їх просто не було за задумом - а це добрячі півкниги. Аж поки нарешті я не зрозуміла, що подумки я виділяю ще добрячі півкниги - аби розібрати на цитати.

Дзвінка Матіяш ніколи не буде в списку моїх улюблених письменників. Бо в мене взагалі немає улюблених письменників. І улюблених гуртів немає. І фільмів. Є такі, які ніколи не набридають - не мозолять слух і очі. От до таких належать і її тексти. ЇЇ читаєш, і огортає тебе такий світлий трагізм. Її читаєш - і самій хочеться писати. Її читаєш - і одужуєш. Я ніколи і нікому не дам свої книги Дзвінки Матіяш, бо занадто інтимним є те, що вона описує. Там немає…