Поклоніння ящірці

Я людина вразлива, тому горори намагаюсь обходити десятою дорогою. Незважаючи на усе це, із творчістю Дереша таки познайомилась. "Поклоніння ящірці" засотує тебе, змушує повністю поринути в малоприємну дійсність маленького західноукраїнського містечка. Ось ти вже разом із трійкою героїв жахаєшся Фєді, увесь час тебе просто неймовірно дратує цей персонаж. Його собака, як і будь-який собака на вулиці, змушує тебе здригатися. Але зовсім скоро Михайло з друзями вирішує свої проблеми у не зовсім стандартний для тінейджерів спосіб. Не розумію чому, але жорстокість у романі для мене не була шокуючою. І смерть тварини, і смерть героя закономірні, справедливі. Твір сподобався, бо він насичений не лише страшними сценами, а ще й роздумами підлітка, які дивують зрілістю, неймовірними описами…

Я очень ценю в книгах оригинальность. Если пересказать сюжет "Поклонения ящерицы" двумя словами, получится просто выдержка из криминальной хроники. Однако Дереш умудрился рассказать эту историю настолько интересно, что просто дух захватывает от повышенной концентрации чувств героев - первая любовь, та самая, настоящая дружба, и ничем не замутненная ненависть к местному предводителю шпаны по имени Федя Круговой. Самое удивительное - это первая книга автора. При этом, весьма умело скомпонованная, написанная ярким и колоритным языком. Из произведения могла бы получится вполне реальная история, но автор зачем-то приплел сюда мифологию Ктулху. Честно говоря, мне показалось, что она немного не к месту. Еще меня слегка расстроило то, что сюжетная линия здесь всего одна... Поэтому снимаю пол…

В рамках акції "Хотіла прочитати 10 років назад, не пам'ятаю чому, ну, короче, читай, шо" мною був прочитан цей твір. Пам'ятаю тільки, що свого часу пан Дереш користувався прихильністю публіки і писав українською, коли це ще не було мейнстрімом.

Інгредієнти роману - підлітки, неформали, секс, рок-музика, bullies, вбивство. Навряд чи з цого можна приготувати оригінальну страву, от і у Любка не вийшло. Хоча читати роман було досить цікаво, та й стиль автора мені імпонує, проте було відчуття вторинності. У середині нульових його роботи були подією для укр. літератури, а от для літератури загалом - ні. Цінність роману переважно в тому, що хтось нарешті написав, що українські підлітки теж тра...ться і вбивають один одного; аналогічний роман англійською чи російською навряд чи привернув би таку…

Кричи хоч тисячу років, а хочеш — бийся об стіну головою, розтовчи її до крові, напиши на її шорсткій цегляній поверхні власними витеклими мізками МЕНЕ НЕ ЧУЮТЬ!!! але все одно до тебе нікому не буде діла.

Воу, ну це Дереш!!! Шо тут ше можна сказати?!)

Я сторонился данной книги, но по настоянию знакомых все-таки прочел её. Что чувствовал перед прочтением? Возможно, небольшой мандраж, который бывает, когда начинаешь новое произведение? Нет, ничего. Что чувствуется при прочтении? Ничего. Хотя подождите, автор хочет что-то донести, страсти накаляются, вот, еще немного, последние страницы, я уверен, будет незабываемая концовка! Но нет... Сюжет прост, незамысловат и оригинальностью не блещет. Не стоит ждать чего-то глубокого или философского. Тема актуальна – борьба человека с собой, борьба человека с другим человеком. Книга о подростках, а значит, будут затронуты их проблемы. Сами главные герои описаны довольно скудно, а следовательно, и сопереживания никакого не вызывают. Складывается впечатление, что это не живые люди, а бумажные…

Искренне не понимаю всеобщего восторга. Я читала Дереша немало, но это книга не то что не вставила, я ее еле осилила. В каждом его произведении был свой шарм, своя интрига, своя очаровательная бредовость. Это же какая-то пустышка. Не смешно, не страшно, не захватывает. Не буду сыпать спойлерами, но основная сюжетная дилемма настолько уже избита и изжевана, что я была почти уверена, что Дереш взялся за нее не просто так, а с целью переиграть на новый лад. Нифига. Какой-то рудимент "Культа". Унылый и ненужный.

"Афігеть" - сказала я, коли дочитала останній рядок цієї історії. Вона як атракціон: підіймаєшся вище і вище, тебе захоплює краса Карпатських гір, цей колорит мови, побуду людей, їхні слова, їхня їжа і ця молодь, яка захоплена музикою і літературою... а потім настає спад: все це закручується у вихорі злодійських намірів і вже наприкінці згадуєш Достоєвського разом і з Дерешов і задаєшся питанням: "А чи мали право?" Книга місцями мерзотна, страшна, людські вади просто виводять із себе, але тут і дружба, і кохання... такий собі мікс-коктейль, від якого не маєш змоги відвернутися.

"Мене це не гребе"

Тут стикаєшся з подвійними стандартами: ніхто не має права вібирати життя у іншої людини, АЛЕ, коли ця людина зовсім геть і не людина? Коли вона сама легко підійме руку для вбиства чи наміриться…

дуже крута книжка. тут вам і триллер, і роман, і детектив, і ще куча всього... Головний герой -- гіпарь. І як і кожен хіппі він потерпає від т.з "пацанів" (гопів). У цій книзі головний герой разом із друзями робить те, що багато неформалів хотіли би зробити, та ненаважувались. Дуже гарно показано, що сила -- то не тільки фізичні данні, але і підтримка друзів. Коротше кажучи , книжка не шедевр, але вона так і не позиціонується. дуже цікавий, динамічно розвиваючийся сюжет, який підправлений добротьнім гумором. 7 із 10

Не могу понять, зачем в хорошую, качественную историю про подростковую жестокость и ее последствия надо было тянуть чужих монстров? Да, именно это меня раздражает больше всего - мало того, что сам не смог придумать достойных фантастических чудовищ - без которых, по-моему, книга все равно прекрасно бы обошлась, благо в ней хватает чудовищ реальных - так зачем-то чужих приплел, абсолютно не к месту.