Отзывы о книге Я, "Победа" и Берлин (сборник)

Я, "Побєда" і Берлін

Українці показані не в кращому світлі, хоча з іншого боку, якими вони були на початку 90-х: совок тільки-но розвалився, люди бідні, змучені; ті, що не з великих міст - культурно бідні. Хочеться кращого життя, але при совку це було нереально, всі однакові - у злиднях, щоб було краще - треба мутитись. Ось це "мутитись" і увійшло до звички пересічного українця.
Ненависть до усього чужоземного, та велич свого - типічні наративи совка, які поколіннями вдовбувались в голову населенню. Звідси і відсутність толерантності, і зневага до інших народів, і пошук халяви звідусіль, "бо ми ж того варті" і тд.

Книга смішна. Але смішна вона буде тим, хто знає ті турецьки світери boys, хто сам, чи їх батьки їздили до Польщі з товаром, хто знає ті "любощі" і танці з бубном аби завести…

Що тут напишеш? Це Скрябін, і от цим все і сказано. Він завжди живий в серцях українців, хоча з сумом визнаємо, що його серед нас, живих, уже немає. І не слухайте нікого, «шо это бред, мат и не пойми што». Все тут ясно і зрозуміло. Все прєдєльно просто, по-скрябінськи. В першій повісті це особливо відчувається, адже вона автобіографічна. І от знаете, що? Як говорив, так і писав. Що думав, те і писав. Може тому вийшло так щиро, так правдиво, так смішно, що аж до сліз. Купив «Побєду», мотнувся в Берлін, продав (ні) «Побєду», купив (ні) всякого добра. Поїхав додому. Вгадайте, що сталося? Як написала моя добра подруга: «Не потрібно шукати в цій книзі глибокого сенсу, літературних прийомів, розцінюйте це як просто розповідь старого друга про його пригоди, який він вам розповідає сидячи у…

1. Это не украинский, это суржик, при том худший его подвид. 2. Мне не смешно. 3. Некоторым людям лучше просто петь.

Я не могу, я просто не могу.

Собственно, фраза в заголовке - это основная мысль, которая придет в голову любому адекватному человеку, у которого нет восторга от мата и "туалетного" юмора. На 265 электронных страницах известный украинский певец, музыкант и автор песен Кузьма Скрябин пробует себя в роли писателя. И пробует весьма неудачно, как по мне. Так совпало, что сегодня годовщина его гибели. 2 февраля 2015 года Кузьма Скрябин погиб в ДТП. И я все-таки думаю, что запомнится он все-таки своими песнями, а не книгами. Тем более, что содержимым этих книг клумбы удобрять, прости Господи. Полтора балла поставила только из уважения к его памяти, раз уж так совпало, что я дочитала эту, начатую вчера вечером книжонку в день годовщины его смерти.

Задумка у автора неплохая - что в первой повести, что во второй. Но вот…

Абсолютно позитивна історія. Я вже давно так не сміялась! Спочатку мене трохи збентежили деякі не зовсім цензурні словечка, але потім я зрозуміла, що вони додають твору колориту. Без них ця історія була б не такою живою. Читаючи цю книгу я ніби разом з Кузьмою була в Берліні і каталась на Побєді. Книга цікава, легко читається. За допомогою цієї історії можна відволіктись від своїх проблем та переживань і від душі посміятись.

До того ж автор записав аудіокнигу і можна почути як розповідає свою історію сам Кузьма. Це круто!

Слушала в озвучке автора.

Я, "Победа" и Берлин 80 страниц или 2 часа озвучки. Мата много, харизма автора тянет всю книгу. Местами смешно, жизненно и капельку грустно. Разок прослушать можно, хотя бы ради Кузьмы.

Заполучив машину мечты, старенькую Победу, герой с товарищами отправляется в Берлин продавать манекены.

Город, в котором не ходят деньги 81 страница или 1:44 озвучки. Алиса получив странные билеты, садится на поезд и отправляется в город, в котором не хотят деньки. В прямом смысле, оказание услуг осуществляется обменом или заданиями. Но чем глубже в кроличью нору, тем больше курил автор...

Что я только что прослушала... вообще не мое... насилие... мат... и бред...

Источник

Після ,, Я , Побєда і Берлін '' зовсім не очікував таких пригод , які почались з Алісою. Як я пояснюю собі завершення : Лєший, не зміг жити з думками , що його врятували, а подякувати , віддячити, врятувати взамін Алісу вже виявилось пізно, так як вона абсолютно нічого не пам'ятає. І він мучився психологічно і вирішив теж або можливо, все відбулось без його згоди , як з Алісою і він теж віддав свої роки молодості. Важка книга виявилась для мене. Поговорив би про неї.

С музыкальным творчеством Кузьмы Скрябина я, разумеется, была знакома - сложно, пожалуй, найти человека в Украине, ни разу не слышавшую его песен. Однако его проза прошла мимо меня и вот этот пробел восполнен и что же я могу сказать. Этот сборник состоит из трёх больших элементов: автобиографической повести "Я, "Побєда" і Берлін", повести на грани антиутопии "Місто, у якому не ходять гроші" и собрания лирики. Между собой они никак не пересекаются, и фактически их объединяет только личность автора, так что рассматривать их я тоже буду как отдельные произведения. "Я, "Побєда" і Берлін" - отличная, безумно смешная повесть, полная иронии над собой, над девяностыми, Украиной, Германией, границей, украинцами в Берлине и всем, что только попадалось на глаза или под руку Кузьме. Это именно такая…

В сборнике представлены две разные по жанру повести. Одна - художественные воспоминания о поездке в Берлин, вторая — триллер с элементами фантастики. И если первая повесть, не претендуя на шедевр, является весёлым повествованием, написанным разговорным и образным языком в стиле Леся Подервянского. То вторая — гораздо серьёзнее в плане заявленной темы, написано ровно в таком же стиле. От чего вся серьёзность ситуации, в которую попала героиня, и темы нивелируется. Если это стёб, то он тоже не удался - во всяком случае, я его не в повести не обнаружил. В итоге получаем вполне читабельную "Я, Победа и Берлин" и совершенно невразумительную по части исполнения "Город, в котором не ходят деньги". Видно, что у Скрябина всё в порядке с фантазией, но писательское мастерство не на самом высоком…