Intermezzo

Прочитала эту новеллу только из за школьной программы. Я считаю что это просто бред и писатель написал это точно не на трезвую голову. Не вижу в нем смысла от слова совсем . В большинстве случаев это произведение люди понимают уже в зрелом возрасте . Так и не поняла зачем ее ставят в программу школьников - подростков . Потратила свое время зря .

Каждый раз, когда мне хочется прочитать этот рассказ, значит мне пора в отпуск ))

Когда надоела городская рутина, когда хочется снять с себя оковы социальных требований, предрассудков, чужих мнений... Поэтому я перечитываю снова и снова, из года в год эту новеллу и она не теряет своей актуальности.

Дарма, чи те "треба" мале, чи велике, — вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час увільнитись від нього, забути, спочити. Я утомився.

Саме через це "треба" я й прочитала "Intermezzo" вперше. Мені не сподобалось. Певно забракло чогось, щоб повністю зрозуміти новелу, здалось ніби хтось просто вирвав декілька сторінок з особистого щоденника Коцюбинського і додав до шкільної програми: "щоб було".

Потім прийшла пора підготовки до ЗНО: перечитування та повторення великого масиву інформації, до якого входило і "Intermezzo". Яким було моє здивування, коли перечитавши твір я не змогла зрозуміти що ж так змінилось в мені, чи в тексті новели, що, на перший погляд, дивний твір перестав…

Книга о душевных муках и проблемах автора, сливании с природой и о том, как он уходил от городских проблем. Несмотря на это они всё равно его поглотили и вернули в тоже самое состояние, что и ранее.

Это небольшая, но динамичная и легкая история. Главный герой, автор, вызывает позитивные и теплые эмоции. Вместе с этим, нас не заставляют сочувствовать ему, а скорее вместе с ним почувствовать доброту и единение с природой. Персонажи как будто созданы из легкой ткани и написаны акварелью. История настолько светлая, что хочется улыбаться и лечь на летнюю, свежую, траву и наслаждаться теплым, но ещё не палящим, солнышком. Это настолько добрая и милая атмосфера, что при прочтении не замечаешь как дочитываешь без головной боли, обычно такое случается, когда автор пишет сложно и тяжело, здесь же…

Як хочеться часом побути самотньою, у руки взять книгу і келих вина, втекти від людей, заховатись між сотнями і пити самотність. Пити до дна.

Спитати у неба, чи холодно зорям, які в них турботи і як їм політ... Та інколи думаєш (думаєш з болем): людина й людина - ворожий то світ.

І знов серед люду, де нелюди люди, де більше кусають, ще більше гризуть... І хочеться кави, і знову в нікуди, де люди (що нелюди) не доженуть. (с)

Прочитала новелу - і просто найшло) Цей гімн самотності з присвятою полям, написаний закоханим не у свою дружину чоловіком, по десяти рокам від останнього прочитання багато чого в мені зачепив. Навіть більше, ніж мені хотілося б.

Втекти б в засніжені поля...

Да простят меня бравые украинские школьники-интермеццофилы

Если бы не ВНО в Украине, то никто бы и не знал наверное об этом произведении и наверняка не читал бы. Бедные школьники вынуждены штудировать сее нечто, чтобы продолжить свое образование. Словом, прочесть сей абсурд, потом сразу после написания тестов забыть и освободить место для действительно интересных и стоящих книг, после которых отлично осознаешь, что украинская литература это не что иное как периферия и плагиат, при том не всегда качественный. Единственно стоящие, как по мне, произведения так это "Тигролови" (очень политизированно, но хоть интересно написано), и социально-психологические произведения, раскрывающие судьбу украинского крестьянства по типу "Микола Джеря" или "Хіба ревуть воли..."

Мое личное мнение об этой…

Літо. Сонце. Поле. Гарно, затишно, пахуче. Йду. І хоч живу тут все життя- все одно дивуюся красі і величності пшеничного поля. Це як море. Тільки жовте. Тут теж можна пірнати (правда не перевіряла вже ...надцять років). Он волошка синіє небом, он мак палахкотить червоними язичками, там жайвір здійнявся у небо... А це... Що це? Миииша!!! Польова миша. Рятуйте! Моя собака женеться сама не знає за ким. Вона зроду не бачила мишей. За нею тягнеться помітна стежинка. Не страшно. Завтра колоски знову стануть на місце. Життя. Тут вирує життя. І це поле- життя теж. Скоро воно стане хлібом. Мої рецептори уже реагують на саме тільки слово. Літо, поле, заходить сонце. Небо пломеніє, грає такими барвами, які навіть описати неможливо. І відтворити теж. Природа готується до сну. Літо.…

З творами цього автора я знайома давно, але останнім часом він відкривається для мене з нового боку. Імпресіонізм - напрям, у якому він писав більшість своїх творів, дещо своєрідний напрям у мистецтві, зокрема у літературі, і тому часом було важко читати його новели, але я впоралася. Автор пересипав свій твір метафорами, іноді потрібно здогадуватися, що він має на увазі. Це додає особливості та неповторності його стилю та манері написання. Кожному час від часу потрібно перепочити, зібратися з думками і подивитися на все з іншого боку, тому сві ми іноді намагаємося втекти від усього, навіть від самих себе. Це корисно... Ліричний герой доводить нам, що життя складна річ, яка потребує твоєї енергії та сили, але її не хвилює, де ти будеш ту силу брати. Саме в таких випадках не має кращого…

Перечитавши цей твір, я ще більше впевнився в тому, що він заслуговує величезної уваги від читачів. Це стало, як кажуть, криком у тишу. Геніально обіграний неживими істотами на кшталт утоми, сонця, витвір стає ще більш живим у головах людей. Аж надто легко перенести дію новели на своє особисте життя, побачити в утомленому від життя чоловіку себе.

Буквально до кісток пробирає «Intermezzo» будь-кого. Автор створив розповідь із глибоким психологізмом, яскравим імпресіонізмом. Просякнута вона одночасно і любов’ю і ненавистю до всього людства, до його бюрократичних устоїв, до того «треба». І одночасно ми бачимо величезну прихильність до природи, її почуттів, краси.

Але насправді автор звеличує спокій, незламну природу, яка навіть і з плином часу, завдяки «турботливій» руці людини, не була…