Реквієм для листопаду

Хтозна як описати цю книгу, бо ісля неї залишилися лише якісь уривки думок та приємний післясмак. Загалом я такого не читаю, книг де немає сюжету, а сам лише потік свідомості, спогади, спостереження, роздуми. Але ця невеличка книга сподобалась. Всього сто з чимось сторінок та читається довго й непросто. Незвично читати, коли один абзац розтягнуто на декілька сторінок. Сподобалось, бо чимало моїх думок співпадають з авторчиними, а ті що не співпадають цікаві своєю незвичністю та несхожістю.

Книга ніби і без сюжету, але наповнена суттю. Її дісно можна починати читати з будь якого місяця. А спеціально спробувала. Відкрила на середині. А вона затягує, і ти розумієш Дарину, розумієш її біль, розумієш її бажання віднайти себе і переконати себе в тому, що життя потрібне. Біль Дарини, на жаль, доведеться пережити багатьом. А хтось з нас уже з цим живе. Дарина втратила маму... Дівчина не заливається слізьми на кожній сторінці. Ні. Вона лиш ділиться частинкою себе з читачем. Розповідає про те, що їй подобалось, про те, чого вона боялась. Вона виходить на вулиці міста і вглядується в обличчя перехожих, а раптом серед них вона найде ту людину, яка зможе розділити її хвилювання, верне жагу відчувати цей світ, підтримати її в її прагненнях і бажаннях. === Книга вроде и без сюжета, но…

Очень добрая, теплая книга, которая больше похожа на исповедь автора, нежели чем на книгу. Ее можно читать с любого места, а можно как и я - с начала. Автор показала себя открытым, по-детски наивным человеком, но иногда ведь так хочется тепла и тишины...

Така тепла, душевна, особиста-особиста.

Вона записує слова - рештки денних вражень, переживань, побачене та почуте осідає й ній всередині, його так складно висловити.

Про приємні і не приємні речі, як же ж вони збігаються; про тишу, яка схожа інколи на пухкий абрикосовий пиріг; про мовчанку; про сновидця; про те коли хочеться написати вірш про зайця; про відчуття невагомості... коли розгойдаєшся на гойдалці;

...Усім сниться, що вони літають, і всі за цим тужать.

про страхи які у коробці й міцно перев’язані стрічкою, а потім заховані у найдальшому кутку; про фотографії людей, яких ти любиш; про королівну;

Коли у мене виросте коса до п’ят, я буду королівною.

про осіннє небо, та осінню мряку; про парфуми мами; навіть про морську капусту; про пошук того що тобі треба...

Тому треба просто…

Дзвінка народилась 16 листопада 1978 року, я народилась – 15 листопада 1978 року. У мене теж уже багато років як нема матусі. Тому для мене цей твір став частковим вираженням моїх думок. Начеб це не Даринині нотатки, а мої, – якби я їх писала. Хоч автор і описує Київ, й нашу підземку, але у мене перед очима постійно постають вулички Львова, вузенькі, з трамвайними коліями та бруківкою.

Читаючи цей твір робила закладинки, виділила безліч цитат – думок які співпадають з моїми. В пам'яті почали спливати спогади кінця минулого сторіччя, шкільні роки, перше кохання, мамина кава та життєві уроки. Правда-правда, вона була моєю найкращою подругою та порадницею. Потім її хвороба і ось її немає… Спочатку я хотіла написати про "Реквієм для листопаду" Дарини. Але тепер я хочу розказати вам свій…

До цієї книги треба звикнути – вона не звичайна і цим особлива. Перші декілька десятків сторінок я саме те й робив, що звикав до неї, до того світу, який вона для мене відкрила.

Ця книга змушує думати про те, що ми, як правило ігноруємо. Ігноруємо ненавмисно. Однак ті речі, події, люди тощо заслуговують на увагу.

Цей твір підвищує чутливість до навколишнього світу. Відклавши книгу, бачиш, що тепер вже інакше виглядають предмети, що тебе оточують і оточували завжди. Як виявилось, незнайомі люди, завжди були тобі знайомі. Слова сказані тобою чи кимось іншим, вже відчуваються на дотик.

Флешмоб 2013 1/12 Ця книжка - моє перше знайомство з сучасною українською літературою… Хоча ні, я все ж таки помилилася назвавши цей твір книгою, тому що для мене це більше схоже на щоденник. «Реквієм для листопаду» - це товстенький зошит в якому зібрані різні події, різні думки, різні спогади.

Мені завжди було цікаво, як це бути іншою людиною, адже нас оточують мільярди людей, а в кожної людини є своє життя, своя доля, свої примхи та забаганки. Люди навколо такі різні і такі цікаві! Іноді мені хочеться відчути себе іншою людиною, прожити один день у чиємусь тілі, одночасно бути собою, та водночас не бути. Можна сказати, що мені це вдалося за допомогою Дарини та її товстенького зошита, в якому вони зберігає найпотаємніші свої думки про світ, який її оточує, про людей та тварин, які…

Это не совсем книга. Или совсем не книга. Представьте, что у вас есть друг, с которым вы знакомы лет с четырех, и вы вместе лазили по деревьям, рассказывали о своих первых школьных любовях, хотели найти потайную дверь в вашем шкафу и вместе гуляли каждый день – раньше. Вы говорите о вещах, о которых тяжело написать даже в дневнике, можете часами вместе молчать, заканчиваете друг за друга фразы и думаете друг за друга мысли, точно знаете, что будете друг у друга на свадьбе и что там еще – теперь. И вот однажды у вашего друга умирает мать. Он звонит вам каждый день, иногда вы говорите, иногда молчите, иногда кто-то плачет в трубку, иногда кто-то читает вслух. «Реквієм для листопаду» - запись всех этих телефонных разговоров. По крайней мере, это самое близкое сравнение, которое я могу…

Для мене це книжка-лист, книжка-сповідь, дуже інтимна розмова автора листа, дівчиною Дариною з читачем. Читаєш і водночас розмовляєш із нею про життя і смерть, про спогади та сни, про те, що хвилює і болить, про те, що проходить, про те, що залишається. Це потік думок, приватних спогадів та відвертостей зовсім чужої тобі людини, але це не бентежить, навпаки: ти поринаєш у цей поітік повільно, з легкістю, наче під час медитації. Неймовірно дивне відчуття, що рядок за рядком не помічаєш, як відбувається своєрідний метафізичний сплав, сплетіння думок і почуттів іншої людини і власних. Зачитуєшся і ніби переживаєш те, що відбувається у власній душі.

Найкраще читаті на самоті, повністю абстрагувавшись від зовнішнього світу.

З "Реквієм для листопаду" можна насправді "читати (іншу) людину як…