Добло і зло

За всіма канонами графоманського фанфікшену, книга являє собою збірку беззмістовних OOC (out-of-character) та OOT (out-of-timeline). Де герої мають невизначену або постійно змінювану стать та знаходяться в усіх часових проміжках відразу. Це фірмовий стиль авторки. Дуже "підліткове" чтиво за духом й строго 18+ за змістом (нецензурна лексика; вживання наркотичних речовин та алкоголю; постійне згадування статевих відносин всіх типів й "окрасів"). З беззаперечних плюсів: подорожі світом та часом, особливий гумор для НЕТАКИХЯКВСІ. Тим хто пережив всі свої бунти дорослішання книга дає змогу трошки поностальгувати, згадати свої 90-ті чи шкільні дискотеки, чи п'яні пригоди, чи вписки, чи пустопорожню балаканину з такими самими пустопорожніми (чи то пак пустоголовими) друзями. Якщо ввійти в…

Ні. Ну я чесно люблю Карпу! Люблю її як співачку, як журналістку, як громадського діяча. Я люблю її за влучні фрази на всі випадки життя. Я люблю те, як вона говорить. За її простоту і дотепність. Але, на жаль, книги її я або взагалі не дочитую до кінця, або читаю через силу. В першому випадку - так я "читала" Bitches get everything і Піцу "Гімалаї". І я не знаю чим це зумовлено. Мабуть, її книги таки розраховані на любителя і я не є цим ЛЮБИТЕЛЕМ. "Добло і зло" - біографічна книга Ірени. Дотепно і легко описане її дитинство, пригоди, цікаві історії. Перша половина книги - один сміх та розваги. Але коли дійшла до другої половини книги (де опис відвертого подорослішання автора) - книга ставала все більше незрозумілою, часом, огидною. Кінцівка розмита. І ось вже другий рік книга стоїть на…

книгу купила нашвидкоруч - до поїзда залишалася якась годинка, а 19-тигодинну дорогу мій телефончик не витримав би. тож я пішла купувати книгу в дорогу. причому, хотіла щось саме українського сучасного автора. на вибір була Карпа і Дашвар. заганяти себе в депресію творами Люко Дашвар я не хотіла - тож взяла Карпу. книга несподіванно сподобалася. найбільше, напевно, тим, що написано "моєю" мовою. українська+русизми+"американизми"+трошки лайки.. на велику мудрість не претендує. але читала із задоволенням - читається легко. і весело - місцями я стримувалася, щоб не засміятися на весь вагон. місцями знаходила в героях і себе, і друзів-подруг, і ситуації з мого власного життя. місцями було трошки сумно - бо Карпа пише правду-матоньку про нас, сучасних, і ця правда не завжди красива. тож…

Ірена Карпа - моє найбільше розчарування в сучасній українській літературі. Я б навіть до літератури її не прираховувала. Чтиво. Брудне і хтиве. Навіть не пам'ятаю, чому три зірки, а не менше.

Принципиально ничего нового в творческом методе главного секс-символа украинского сучукрлита не появилось. Но все же у книги с креативным названием «Добло и зло» есть некоторые отличия от предыдущих сочинений Карпы.

Позитив: наличие раздела под названием «Привиди моєї школи». О своем отроческом прошлом Карпа рассказывает куда интереснее, чем о взрослом настоящем. В рассказах о девичьих занятиях и нравах яремчанских старшеклассников несколько меньше агрессии и самолюбования, зато заметно больше обаяния и самоиронии. Тут Карпа идет по следам Тани Малярчук, хотя у последней, конечно же, другие интонации. Хорошо и то, что главы этого раздела хоть в какой-то степени выглядят законченными новеллами. Последний плюс состоит в том, что Карпа перестала прятаться за масками героинь с претенциозными…

Пока что единственная книга Ирены, которая мне действительно понравилась. Этакий автобиографический очерк о полном цикле жизни человека: детства, отрочества, юношества (прям как у Толстого) и зрелости. Книга написана непринужденным литературным языком с юмористическими нотками иронии. Из всей линейки книг Карпы советую прочитать именно эту! Так как, по моему мнению, она наиболее интересна и удачна, а главное без обильных вставок жаргонизмов и нецензурных слов.

Пам*ятаю, як колись вперше взяла до рук книгу Ірени Карпи, але не пам*ятаю, яка саме книга то була... Пригадую, що найбільше мені там сподобалося - початок: "Богдан. Бо чому звжди роман?" Оце і все. Далі то були якісь набори літер, дял мене без якого-небудь мінімального змісту... Цю книгу взяла почитати з нудьги. + була на презентації цього твору на Форумі Видавців. Скажу так: я здивована, бо мені сподобалося. Перша частина - де про дитинство. Сподобалася) Решта - пафосне життя, суцільний треш, якісь надумані романи і уявні товариші. Ні, то не для моїх очей і мого мозку.

а мне даже понравилась. несмотря на то, что литературным языком и каким-либо смыслом даже не пахнет. просто для отдыха, просто для посмеяться над забавными историями из жизни главной героини.

Еще одна книга Карпы (а клепает она их со скоростью ветра, хехе), которая кстати понравилась мне больше других - может быть своей (кажущейся?) автобиографичностью - про детство в Яремче читать было куда как забавно, впрочем про приключения с тьолками тоже. Хотя какой всё таки треш, страшно подумать. Мой мозг в отпуске :)