Польові дослідження з українського сексу

Сама назва налаштовує на специфічне сприйняття книги. Так для мене саме назва стала тим гачком що зумовило мій пошук цієї книги по бібліотекам міста. Мені хотілось дізнатись щож там такого особливого в українському сексі і чим він відрізняється взагалі від звичайного, світового. Іншим моментом було те що завжди цікаво дізнатись думки протилежної статі по питанням сексу, що ж для них такого особливого в цьому інтимному і складному питані, завжди індивідуальної і все ж такому однаковому. Но краще я б не питався зрозуміти, тобто на мою думку ця книга настільки жіноча, наскільки це взагалі можливо. Починаючи від манери подачі тексту, складу самої історії, сприйняття, чоловікам тут робити нічого і я чесно маявся. Не одноразово я намагався кинути жаліючи тратити не це свій вільний час, но те…

І знову Забужко. І знову негативний відгук. Не подобається мені її проза, і все тут. Ці жінки, які хочуть, самі не знають чого. Чоловіки завжди ні риба, ні м'ясо. Нудно. Нагромадження довжелезних речень на сторінку, а той більше. Змісту - ні на йоту. А скільки апломбу! Яка подача! І навіть "секс" на обложці не надовго затримує увагу. Мильна бульбашка. Не більше. Не раджу до прочитання.

“Тільки любов боронить од страху. Але хто (що) вборонить од страху саму любов?”
⠀
Автобиографический (или как утверждает сама писатель, частично автобиографический) роман Оксаны Забужко, в котором она описывает период непростых любовных отношений с художником Николаем Кумановским, а так же свое пребывание на должности преподавателя украинистики в университете штата Пенсильвания.
⠀
Тут и про секс, и про женщин, и про Украину, и про эмиграцию, и даже пара слов о Гоголе и Маркесе － обо всем и сразу.
⠀
Ох и тяжко далась мне эта книга...
⠀
Может, в 1994 эта книга и произвела фурор, но на данный момент ничего такого взрывающего шаблоны в ней не нашла.
⠀
Что касается феминистичной нотки, то у Ольги Кобылянской или у Джейн Остин мне все же больше нравится воплощение этой темы, хоть и осознаю, что в иные…

Я дійсно не розумію,звідки береться стільки негативних відгуків на цю книгу.Може читачі зважаючи на назву хотіли задовольнити якісь свої природні потреби?Але ні,сексу тут практично нема.Книга про любов,мову,національну ідентичність,самоповагу та людські долі.Я не дуже люблю подібні реалістичні історії,але цього разу мене таки зачепило.Стиль автора мені здавався подібним до епістолярного:такий собі потік думок,в якому легко заплутати.Часом треба було перечитувати,щоби зрозуміти ланцюжок подій.Але коли втягуєшся-летиш повз слова. Головна героїня-то сама авторка,яка,ніби на літературній конференції, оповідає своє життя у вигляді художнього роману.Може через те,що я теж багато часу перебуваю за кордоном,я повністю розуміла спроби героїні поширити українську мову,поділитися культурою,знайти…

"Тільки любов боронить од страху. Але хто (що) вборонить од страху саму любов?"

Впечатления о книге неоднозначные. Ощущение, что плаваешь в глубокой воде, но она мутная, из глубины тебя хватают за ноги водоросли и тянут вниз. Будто слушаешь чью-то больную исповедь на одном дыхании, тяжело пробираясь по предложениям на несколько страниц и перескакиваниям одной мысли на другую. "Книжка, яка стала першим українським бестселлером, Книжка, що найбільше вплинула на українське суспільство за 15 років незалежності і просто книжка, що здатна змінити ваше життя..." - написано на обложке книги, вот насколько у нас народ любит свое рабство, что в очередной раз зачитывается, проводит параллели с сексом, смакует "ще не вмерла..", вместо того чтобы уже наконец не вырождаться, а рождаться.

Первый, очень гневный украиноязычный вариант отзыва с нецензурной лексикой; тот, который сформировался у меня в ходе чтения данного романа; в конечном итоге все же будет заменен следующим набором мыслей и впечатлений.

Автор, предисловие и частично сам роман объединены, на мой взгляд, одной общей характеристикой - бессмысленным пафосом. Название предполагает, что, очевидно, нас ждет какое-то монументальное полевое (а, значит, практическое) исследование в области психологии украинской пост-перестроечной (исходя из года написания сего опуса) женщины. Но - нифига! У Оксаны Стефановны получился, на мой взгляд, просто набор мыслей. Я тоже, когда куда-нибудь иду, веду такие вот диалоги (ну ладно-ладно, я не кандидат наук, и не настолько вообще умна, так что как минимум словесная форма моих…

Так...Почати однозначно важко. Після прочитаного думки метаються між нещасливою жіночою долею і нещасною батьківщиною. Перше, якось викликало більше роздумів. Скільки там їй, 34 роки? А з дівотцтвом якось не хоче прощатись. Хоча, вже купа любовних шалених історій пройшлась її життям. Пора б уже, "золотце", ех, пора. Самозакохана, що не скажіть. Ловила на собі погляди чоловіків, то їй імпонувало, в дзеркало любила задивлятись на себе, фігуру сама собі похвалила, і навіть від чоловіків подарунки дорогі приймала. То чого ж бісишся, бабо? Того що сім ї такої, яку поставили б як еталонну, не маєш?Але, "золотце", ти ж ніби з не тих... Так? От власне, і її проблема в тому, що то типова українська жінка, сім я і діти в неї у "крові", але, навчена думати, сама собі все ускладнила. "Цілу…

Забужко удивила меня больше, чем "50 оттенков...." своей убогостью. Книга...ох, сложно это книгой назвать. ИМХО - это "словесный понос" неудовлетворенной жизнью женщины.