Депеш мод

Кто-то назовет чернухой, я назову хорошей прозой. За фасадом остросоциальности скрывается чувственная подростковая проза (то есть проза не для, а о подростках), приправленная перченой лексикой. Не мир плохой, а просто созревающий человек не нашел себя в этом мире. И нельзя не отметить, что все это просто до колик смешно.

Ура!Ура!Ура, товарищи! Украинская литература не мертва и её можно,нужно и хочется читать. Немного о Жадане и о смысле в сюжете Под неизгладимым впечатлением села писать эту рецензию. Пишу,так сказать,на русском ибо считаю,что Жадана надо в массы транслировать и побольше.Начнем с того,что о данном авторе я была наслышана уже года 3,зная его стихи,но вот до прозы руки не тянулись(Сложно было представить себе хорошего поэта,который "Хоп" и стал хорошим прозаиком).Но в конце концов самая популярная книга "Депеш мод" оказалась в руках моих случайно и была прочитана за три часа с упоением. Когда кто-то спросил меня о чем книга,я настолько растерялась и поняла,что мне нечего сказать. На ум пришло одно: "Знаешь,я часто читаю книги в сюжете которых спрятан где-то глубоко смысл, "Депеш Мод" - это…

Раней даводзілася перасякацца з людзьмі, якія жывуць вось так без целі, без турбот і з нейкай сваёй уласнай мараллю - таму чыталася лёгка і з нейкімі ўспамінамі ды жаллю - таму што звычайна такія гісторыі без хэппі энду. Здаецца будзе цікава пачытаць што-небудзь яшчэ Сяргея Жадана.

Перший примірник "ДМ" був мною нагло поцуплений у тендітного хлопчика на лекціі з вишу (здається). До кінця дня на пари я так и не поверулася, зависнувши у буфеті. Це було моє перше знайомство як із українським сучасним автором, так і з сучукрлітом взагалі. І я дякую Богу та тому тендітному хлопчику, що саме Жадан був перший, не мегапопулярний вже на той час Андрухович, не зарозумна нікому невідома Поваляєва, не мій улюбленець сьогодні - Чех. Не буду в котрий раз писати про гострий гумор, насичену мову та такі близькі серцю сюжетні переломи=) Хочу лише сказати, що кращої книги для подорожі у плацкартному вагоні смердючого поїзду Харків-Львів не знайти. Але будьте уважні, коли ви захочите перечитати інші твори Сергія (особливо поезію), налаштуйтеся розриваючі емоціі. Гумор - лише частка…

Книга не справила на мене враження. Так, розкрито дух 90-х,так проказано молодь і культуру того часу. Та тут також є багато своїх "але": 1- укр. мова у Харкові це трохи дивно 2- алкоголь, тут його вже аж занадто люблять. Інколи таке враження, що він може бути повноцінним персонажем. 3- нецензурна лексика. Я не маю нічого проти коли вона використовується як літ. прийом але тут її вже аж занадто Для мене Жадан прозаїк і Жадан поет це різні "речі". Як поет він значно сильніший і цікавіший.

Сучасна українська література, за деякими винятками, - дуже, як на мене, сумне явище. Дещо взагалі важко вважати літературою: назвати художніми твори, насичені ненормативною лексикою, суржиком, еліптичними реченнями, язик не повертається. Якби це компенсувалося хоча б захопливим сюжетом або цікавими персонажами - закрила б очі на інші недоліки, але ні, читати про вічно п'яних чи обкурених підлітків, які всю книжку тільки те й роблять, що п'ють і шукають траву, мені нецікаво. Насилу змусила себе дочитати - лише тому, що не люблю кидати книги недочитаними. Але це той випадок, коли неварто було й починати.

Хороша книжка. Мені сподобалась, весела, гарна українська мова. Не завантажена лишньою інформацією і описами. Навіть проглядається сюжетна лінія. Але в мене є декілька АЛЕ.

Перше - не знайшла поживи для розуму. Дух дев'яностих переданий відмінно, але цим із сучасних авторів не займався тільки ледачий.

Друге - автор, швидше за все, навмисно веде розповідь в стилі закомплексованого підлітка. Тому круті оповідання, хто як накурився та напився (прям гра "Коктейль" у Берна) вже не вражають.

Ну і останнє, але не менш вагоме - велика кількість мату. Я не проти мату в мові героїв, щоб передати точність атмосфери, настрою, але поливання всього на світі нецензурними висловами трохи пригнічує і залишає погане враження про сучукрліт в цілому.

За слегка агрессивным началом следуют очень глубокие мысли и образы. Наверное, стиль и проблематику Жадана можно сравнить с нашими Прилепиным и Алексеем Ивановым. Книга понравилась. Проголотил за день. Теперь попробую почитать Жадана в оригинале, на украинском.

эта книга - не только очень реалистичная история о 90-х, и не только безумно смешная (а как еще можно говорить о 90-х, как не со спазматической улыбкой?). и помимо того, в этой книге еще много замечательного, но я вот о чем. это еще и на редкость жизнеспособная экзистенциальная концепция. ею пропитано все, но вкратце вот. а и правда. если еще короче, то за исключением редких моментов подстегивания смутным и мучительным чувством долга, и еще более редких моментов придавленности красотой этого мира, только оно и дает отчетливый стимул не избавить уже себя от этой жизни раз и навсегда - стремление назло какой-то злобной гадине, которая все это придумала, - протиснуться еще на несколько миллиметров, без всякой цели, без всякого желания, без всякого сомнения, без всякой надежды на успех.

Жадан-поет і Жадан-прозаїк - люди різні. У книзі немає місця для лірики. Це щось накшталт вільного історичного твору про часи, які я ще пом'ятаю погано, а мої батьки вже навряд чи колись зможуть забути. Це книга про молодь, яка будувала своє майбутнє на руїнах великої, без сумніву, держави. Іронія тут перетинається із сумними реаліями. Алкоголь, легкі наркотики, нецензурна лексика та сімнадцять видів вибухівки із детальними інструкціями до виготовлення - це все, за що звикли критикувати твір Жадана. Але це все (я намагаюся не думати про нітрогліцерин) - невід'ємна частина реального життя. Подобається нам це, чи ні. Якщо вам не до душі алькогольна естетика навколомаргінальних верств (чи то кухонне філософствування) та гіркий присмак дев'яностих, книгу до рук вам брати заборонено. Але слід…