Тамара Горіха Зерня4.6 Ця книга про любов. У ній немає жодного слова на "лю...", але вона про любов. Про магію, не лубочну, розтиражовану з екранів телевізора, а справжню, від роду і кореня, коли пірнаєш з головою у Прадавній Океан і виринаєш звідти з рибиною в зубах. І ще про відвагу. Про безумовну відвагу знайти своє, впізнати його, впертися руками і ногами і нікому не віддати. Свій дім, свою батьківщину, своє серце, своє право ходити з високо піднятою головою.
Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас - це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Та де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії - і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору.
Крок за кроком читач спостерігає процес трансформації, переродження гречкосія у воїна. Ця книга назавжди змінила того, хто її написав, і змінить кожного, хто її прочитає. Бо війна - це коли ти їси землю. І що важливіше, коли годуєш землею.
Марина Гримич4.1 Дія роману Марини Гримич «Клавка» відбувається у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році, коли відбувся сумнозвісний Пленум, відомий в історії розгромом української літератури, зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського. Але мало хто знає, що розправою над цими двома класиками не обмежилось: українських літераторів — колег по перу, сусідів по дому — нацьковували одне на одного, користуючись їхніми амбіціями. Учасники подій по-різному вийшли з нелегкої етичної ситуації — хто з високо піднятою головою і посмішкою на устах, а хто в ганьбі і досмертних докорах сумління.
Клавка, секретарка Спілки письменників, знає про письменників усе, а драматичні події відбуваються на її очах. Паралельно в її досить одноманітному житті старої дівки відбуваються кардинальні зміни: вона опиняється в центрі любовного трикутника — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.
Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.
Ілларіон Павлюк4.5 Космічний біолог Гіль, за плечима якого чимало військових операцій, переживає не найкращі часи: безробіття, безгрошів’я, сім’я на межі розлучення, ще й висока ймовірність, що проявиться спадкова генетична хвороба, в якій швидка смерть — це чи не найкращий фінал. І ось неочікувано з’являється пропозиція роботи, яка, здавалося б, вирішує всі проблеми одночасно: наукова експедиція на далеку планету. Хороші гроші, медична страховка, мінімальні ризики. Чи виявиться рішення летіти, до якого підштовхує страх, правильним? І чи такі вже мінімальні ризики на далекій і химерній планеті Іш-Чель?
Ксенія Фукс4.4 Вам було коли-небудь сумно до болю у грудній клітці? Вам було коли-небудь настільки задушливо від людського нерозуміння, що неможливо дихати? Вам було коли-небудь настільки самотньо, що не хотілося жити? Головна героїня опиняється на межі. Це приводить її до закритого відділення психіатричної лікарні, де вона починає власну боротьбу, щоб знову знайти надію, радість та саму себе. Це сповідь про падіння та про надію на зліт. Це історія боротьби. Боротьби одного крихкого та примарного «я» проти самого себе. Це також історія одного Вибору. Цього разу було обрано Життя.
Артем Чех4.0 «Район «Д» – збірка об’єднаних спільним часом і простором історій, з яких поступово вимальовується портрет автора на тлі «інших берегів», де минули його дитинство, отроцтво і юність. Самокритичний портрет, у якому можна розгледіти риси хуторянства і космополітизму, дріб’язковості й великодушності та ще багато чого. Водночас це груповий портрет кількох десятків більш або менш прописаних мешканців згаданого черкаського району з їхніми більш або менш успішними спробами пережити несподіваний перехід від пізньорадянської до ранньонезалежної України.
Володимир Арєнєв3.5 2178 рік, Київ, світ далекого майбутнього. Одного квітневого дня звичайнісінький школяр Михайло Неборак познайомився з новачком на ім’я Олександр Ненарок. У нього дві мами, дідусь-некромант і залізне серце. Але це — лише початок карколомних пригод у довгоочікуваній науково-фантастичній повісті для підлітків від знаного в Україні та Європі письменника Володимира Арєнєва.
Наталия Матолинец4.6 Рендалл відверто не щастить: її життя летить шкереберть, а сама вона опиняється в химерній Академії Аматерасу, куди приходять душі гордих богів, перероджуючись у нескінченному русі Колеса Долі. Тут могутні сили дрімають до часу, коли озвуться на поклик Слів, а нові знайомі приховують таємниці, яких небезпечно торкатися. Та шляху назад для Рен немає, бо вона мусить відшукати відповідь напитання, яке дзвенить у голові: «Хто ти, Рендалл Савітрі?»
Це історія про те, що найзапекліші битви — завжди з собою, найважливіші подорожі — у глибини власної душі, а любов і дружба варті того, щоб виходити за межісвоїх можливостей, стіни законів та навіть за грань життя і смерті. Адже не треба бути могутнім богом, щоб бути людиною.
Ольга Русина4.6 Мії ніколи нудьгувати. З однокласником Матвієм та його молодшим братом Людожерчиком вони постійно потрапляють у пригоди. І цих пригод стає ще більше, коли на порозі Міїної з Дідусем квартири з’являється незнайомець — її тато. Настороженість змінюється захватом — виявляється, тато працює в астрономічній обсерваторії! А значить, Мія, Матвій і Людожерчик теж одного дня зможуть туди потрапити.
Але чи це справді так? Читайте у дотепній повісті Олі Русіної, сповненій кумедних витівок і жартів.
Галина Ткачук4.8 У стародавньому Києві на Подолі жила собі дівчинка на ім’я Квасоля. У ті часи багато хто з киян умів перетворюватися на тварин чи птахів. Квасоля була білкулакою, бо перекидалася на білку. Якось у Києві з’явився таємничий невловимий злодій — Опівнічний Пожирака. Квасолин тато — відьмак Буряк, вирішив знайти спосіб відлякати ненажеру. Небезпечними й химерними околицями Києва Квасоля разом із бузиновим чоловічком Патикославом вирушають на пошуки інгредієнтів для чарівного зілля Буряка.
Таня Поставна4.8 Дідусь говорить своїй онуці, що насправді вона – лисиця. Дівчинка вірить. З цього дня починаються пригоди Лисички, її собаки Меркурія та особистого янгола на ім’я Ре.
Ця книжка про дитинство і віру в дива. Про силу дитячої уяви і стосунки зі старшими. Про те, що деколи дідусь і бабуся можуть замінити батьків, а сім’я не обов’язково складається з мами і тати. Ця книжка допомагає дітям краще зрозуміти дорослі проблеми, а дорослим – згадати дитинство.
«Коли я була лисицею» – важлива книжка про сприйняття світу, яка потребує не лише читання, а й обговорення разом із дитиною. Вмикайте свою уяву на повну і ласкаво просимо до світу Лисички!
Тарас Прохасько4.2 Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова.
Олександр Бойченко
Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи «свою» історію.
Серія «Дороги» – це миттєвості мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська.
Ключем до серії «Трапези» стала думка: «Все, що об’єднує нас – це досвід спілкування. Тільки він має значення і залишається в пам’яті».
Олена Придувалова
Об’єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва – головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини – це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу.
Тетяна Швед (Безкоровайна)
Андрей Любка4.6 Нова книжка Андрія Любки – це розповідь про землі й народи між Одесою та Трієстом, про краї, де починаються й не закінчуються Балкани. Це приватний щоденник численних подорожей до популярних місць, столиць, але також до загублених у часі й просторі провінцій та невизнаних республік. Чому серби не люблять хорватів, а словенці не вважають себе балканцями, як Дунай не лише ділить, а й сполучає Європу, де й коли македонські даїшники видурюють хабарі, в яку дівчину з Бухареста автор міг би закохатися, скільки можна випити ракії в Сараєві й узо в грецькій таверні – про це та інше Любка розповідає інколи з гумором, а інколи й по-науковому ретельно, долає кордони і ставить під сумнів стереотипи, знайомиться й свариться, шукає нічліг і вдає із себе словака – одне слово, робить усе, що й треба робити, шукаючи варварів.
Кость Москалець1.0 Костянтин Москалець як літературний критик пише нешаблонно, без усталених штампів і заяложених тверджень. Він уміє оприявнити перед читачем вразливість ліричного «я» Василя Герасим’юка, живу легенду «вісімдесятників» — Ігоря Римарука, постать інтелектуала й ерудита Олега Лишеги, поетичну філософію, плач і сповідь Григорія Чубая… Ці статті хочеться перечитувати знову й знову, відкриваючи щоразу нові грані у творчості знаних авторів, і водночас — дивуватися глибоким висновкам та естетиці слова Костянтина Москальця.
Есеї, вміщені у цій книжці, — про вміння жити тут-і-тепер, шукати, віднаходити й усвідомлювати себе, плекати власну неперервність і, попри плинність часу, цінувати кожну мить буття.
Василий Махно5.0 У збірку «Околиці та пограниччя» знаного українського письменника Василя Махна увійшли вибрані есеї, які було опубліковано впродовж 2011–2018 років в українських журналах «Критика», «ШО» та інших виданнях, а також новий есей «Сім листівок з Америки». Есеїстику Василя Махна було номіновано на премію імені Юрія Шевельова, а книжки перекладів виходили у Польщі та Сербії. Василь Махно уже майже два десятиліття мешкає у Нью-Йорку, великою мірою є нью-йоркським поетом, тож його оптика — оптика трансатлантичних перельотів, його тексти — прагнення долати відстані, стягувати, мов ниткою, сюжети між континентами, між Нью-Йорком і Бучачем, Тернополем і Парижем, між Колумбією і Монголією. Махно збирає повітря та складає пам’ять — сторінку за сторінкою, мапу за мапою, про втрати та кохання, про міста, про узбережжя, про околиці, про пограниччя.
