Тетяна Пахомова — об авторе

Предложить изменения

Оцінку книжці я понижувала поступово, з до . Чим більше роздумувала після прочитання, тим більше розуміла, що «погарячкувала», що «Танго» не викликало тих, почуттів, на які розраховувала, і головний герой з карпатського хлопчика-розумника перетворився на якогось іноземного денді, та ще й підстаркуватого коханця у фіналі. От фінал і добив. Якщо я правильно зрозуміла розклад - то навіть огидно. Ну навіщо такі мексикансько-бразильські пристрасті на фоні українських смерек? Чи краще буде написати кубинсько-гондураські?

Задумка авторки мені зрозуміла - показати, як міняється (або ні) людина під впливом особливих обставин: місця проживання, спілкування з різними людьми, знайомства з чужими, іноді екзотичними культурами. І їй вдалося. Адже я до сих пір роздумую, змінився Андрій, чи ні. Чи,…

Важко щось почати говорити про цю книгу. Ті давні жахливі сторінки історії ось уже кілька десятиліть тривожать людство. У кожного з нас, по крайній мірі з тих, що народилися і хоч трохи росли в Радянському Союзі, в душі є незаживаюча рана - втрата близьких. І неважливо, знав ти їх, чи ні, та щемить на серці, бо вони твої, рідні. Наприклад, я ніколи ні до кого не звернулася "дідусь". Мій рідний загинув на фронті, та й, врешті, в моєму оточенні не було чоловіків такого віку, щоб підпадали під горде звання - "дід". Всі вони стали травою, пшеницею, деревами, адже їх останки так і залишилися на полях тієї страшної війни. Ця історія теж про війну. Але не про бойові дії. Ця книга про тих, кого нелюди вирішили знищити, як націю. І про ти, хто не побоявся піти їм наперекір.

Починалося все так…