Рецензии на книги — Маркиян Камыш

Коли сталася Чорнобильська трагедія, я закінчувала 4й клас. Мій батько був партробітником, і тому мене разом із подругою вже через день відправили до бабусь подалі від Києва. Нам ніхто нічого не казав, а ми раділи канікулам, що так рано розпочалися... Всі інші залишилися в Києві... Саме тому мені було цікаво почитати, а як воно могло повернутися, якби в Києві нікого не лишилося... Я не очікувала романтики, або ще чогось такого ностальгічного, та все одно, на жаль, мої очікування не справдилися. Так, Київ у книзі Камиша покинутий всіма людьми є осередком здичавілої природи. Тут і там ростуть дерева прямо в домах, на вулицях майже джунглі, з даху готелю на Європейській (зараз, а тоді - площі Ленінського комсомолу) площі можна побачити Лівий берег без перешкод, як на долоні. Але при цьому…

Ця книга потрапила мені волею випадку. Це не був мій вибір. Можливо я ніколи так і не прочитав би цю книгу, та все ж вона мені потрапила до рук. Прочитав, та якби вона мені не трапилась – я б і не засмутився.

Не знаю. Знайомство з Камишем мене не сповнювало ентузіазмом. Для мене він був невідомий письменник, хоч його ім’я вже знають у Франціїї, та завдяки їй – і в інших країнах Європи. Більшою мірою через його перший роман. Ця книга – це вже третій роман. Не знаю, чи набере вона такого розголосу і популярності, як дебют. Та вона мене не вразила.

Книга про село, людей і метал. Начебто посил на популярні в минулому три складові - «секс, наркотики і рок-н-ролл», та все ж не воно… Можливо це буде цікаво людям, які взагалі далекі від життя в селі, від звичок, від того світу. Та я не такий…