Марцин Щигельский — об авторе

Предложить изменения

Книга, у якій багато болю. Книга про дитячий будинок. Про те, як живуть діти, що залишилися без турботи й любові близьких. І відчувають себе невидимими, бо дорослі, ті, хто поруч, дивляться повз них. З мене не так легко видушити сльозу, але під час читання цієї невеличкої повісті плакала кілька разів. Найбільше вразив епізод, коли десятирічний Міхал, опинившись у Дубовому Лісі, уперше бачить свою власну (!) кімнату. Хлопчак, що до того мав лише подаровані благодійниками машинки та вельветовий комбінезон, вражений, бо не вірить, що має власний куток, стіл, поличку... Який разючий контраст із поколінням споживачів, що ними є наші сучасні діти! Дитячий будинок - це абсолютно своєрідний світ. У кожного, хто опинився там, своя драма й свій біль. І жодної дитини, яка б відчувала себе щасливою.…

Да и читать её тоже было непросто. Нет, она не занудная и не скучная. Даже совсем наоборот. Просто её тяжело проживать.

Рассказчик здесь — маленький мальчик, который живёт в детском доме. Больше того — он эти дома меняет, как перчатки, успевая за свою маленькую жизнь побывать в разных. С разными правилами, разными соседями и разными условиями. Но даже если в каком-то из них работали добрые люди, а о детях действительно заботились, читать про это всё равно страшно.

Мне приходилось бывать в детских домах (я десять лет работала журналистом, много где побывала), и это всегда было тяжело. Даже если это самый классный детский дом в регионе. Даже если дети там улыбались. Даже если у них было всё, что нужно. Я, конечно, о материальных вещах. Потому что у детей из детских домов нет главного —…