Марія Хімич — об авторе

Предложить изменения

Чудово, що саме сьогодні, коли є достатньо вільного часу, я узялася за цю книгу. Інакше б не спала пів ночі чи проїхала свою зупинку.

Роман справді захоплює. Насамперед своїм динамізмом. Я б навіть сказала, реактивністю, адже події відбуваються дуже швидко, аж дух перехоплює. Можливо, варто було б більш детально розповісти про переживання героїв, але додуматися читач має сам. От якби знімали фільм, то, упевнена, розтягли б це все мінімум на 8 серій, як ото в нас люблять. І приправили безкінечною рекламою.

Та ще більше книга захоплює тим, що в ній - саме життя. Хто не вірить оповідачам, той і справді ніколи не мешкав у маленьких містечках і ніколи не цікавився життям тих, хто поруч. У невеликих містах дійсно є все, про що пише авторка: безбатченки (багато, і часто при живих батьках + усі…

На книжковій полиці увагу привернула обкладинка. Дуже гарні кольори акварелі - бузково-пастельні, силует дівчини й міста. Що не скажи, а до рук таку красу взяти хочеться (хоча згодом я зрозуміла, що обкладинка дещо нагадує "Акварелі" Лідії Осталовської в перекладі Андрія Любки). Вже придбавши книгу я прочитала, що в основу покладені реальні події, що неабияк розпалило у мені цікавість. Дія роману відбувається у невеличкому містечку-райцентрі. І, якби не те, що мої бабусі й дідусі з райцентру, я, дитина, яка виросла хай у невеликому, але обласному центрі, ніколи б не повірила у такі пристрасті та перипетії. Однак, приїжджаючи до родини раз на рік я чемно вислуховувала усі історії про "спився-влюбився-розвівся" і сміялась, що тут серіали знімати можна. Тож і "Байстрчка" стала б непоганим…