Рецензии на книги — Зинаида Луценко

«Шукайте своє коріння. Згадайте поіменно своїх родичів і їхні діла. Запаліть для них свічку у Святвечір. Роздайте дітям гостинців на вічну пам’ять і за упокій душ своїх дідів та прадідів, батьків і матерів.»

Міловице, ти і справді необдумана, адже жила за покликом серця, а не розуму. Не було часу, а то може і бажання на роздуми, адже почуття були важливіші. На слова батьків, ти, необдумана, не зважала. Чи ж могли вони зрозуміти тебе? Кохання! Воно затьмарує все на світі, і розум, і поради зі сторони, і тверезість думок. Має значення тільки тут і тепер. І він, що полонив серце. Ти, Міловице, не думала про майбутнє, жила своїм Ільком, вірила про рай в шалаші. Але не вийшло раю, так. Необдумана Міловице, дуже швидко скінчилися твої вітання в хмарах. Адже злидні дуже швидко вміють забрати…

Невеличка книжка з величезною душею. Прочитала її буквально за кілька годин, а запам'ятаю мабуть на все життя. І не зважаючи на важкі теми, порушені в романі, читається він дуже легко. Варто читати всім, хто жадає не забути історію бурхливого ХХ століття. Згодна з попереднім рецензентом - книжка асоціюється з "Марією" Уласа Самчука. Справа тут в родстві книжної душі, а не в якійсь спробі спародіювати. Ця кнажка самобутня й однозначно варта уваги сучасного читача.

Книга анонсується як продовження історії Миловиці із Необдумана Миловиця . Проте, на мій погляд це опис із середини (при цьому ім'я головної героїні вже Марина), більш повна версія життя жінки в українському селі у 20 столітті. Нажаль "Лялька" мені не сподобала, бо розкрила Миловицю як сварливу, егоїстичну жінку, яка все життя жалкувала про свій вибір. І ця жалість спотворювала, очорняла всі можливості, весь шлях героїні та її сім'ї.