Олесь Донченко — о поэте

Предложить изменения

Детская и подростковая советская литература - моя самая-самая любимая. Наверное, провести время с такой книгой - один из идеальных вариантов траты жизни) Я люблю ее настолько, что даже почти всегда не замечаю агитационных вставок, присущих ей и о которых так часто пишут другие читатели. Обычно именно в таких историях у меня обязательно появляются теги "душевные добродетели/пороки" - но в "Золотой медали" за всем напыщенным и пафосным морализоторством душе героев отведено очень мало пространства. Как только начинает пробиваться росток чувств - первой любви ли, ревности, тревоги ли в ожидании горя - тут же бьет напалмом из гранатомета вульгарное нравоучение:

На постоянной основе каждого персонажа попеременно приводит в негодование либо ему становится за кого-нибудь неловко - сами…

Ох, як відрізняється сприйняття цієї книги через роки. І хоча в серці ще живі оті хвилювання, передекзаменаційна метушня і ночі, сповнені мріями і надією, та назавжди вмерли віра у краще радянське майбутнє. А заклики щось робити в ім‘я партії і Леніна зараз здаються примітивними і навіть смішними. Та якшо відкинути радянську пропаганду, то книга хороша, і навіть корисна для підростаючого покоління, особливо для тих, хто закінчує школу. Адже тут стільки всього. Мрії і сподівання майбутніх випускників, навчання, підготовка до екзаменів. Багато уваги відводиться впливу колективу, поведінці школярів, їхнім стосункам. Умінню пристосовуватися до гурту, і талант, мабуть, відчувати себе там, як риба в воді.

Цікаво було читати про дружбу дівчаток, Марійки, Юлі і Ніни. Автор не просто описує…