Валерий Лапикура — о писателе

Предложить изменения

Начну с того, что книгу однозначно стоит читать. Особенно, если вы умеете читать на украинском, потому что читать эту книгу нужно в оригинале. Ведь книга написана еще тем украинским языком, который не загадили полонизмами, галицизмами и прочей хреновиной. Лично я читала и почти наслаждалась) Второе наслаждение - неординарные детективные сюжеты. Может быть, они не слишком замысловаты, но они весьма оригинальны и неизбиты. Взять хотя бы сюжет о покойниках, давший название сборнику. Страшно даже подумать, если такое на самом деле происходило! Но и просто придумать такое вряд ли возможно. Третий же рассказ, вошедший в сборник, "Кофе по-дьявольски" - зацепил и о многом мне напомнил. Есть ведь у этой нации такое свойство - гадить людям. Без особых причин. А просто потому что хочется... по…

Ця серія таких собі "детективів у стилі ретро" потрапила мені на очі випадково. На жаль, в мене не вийшло розпочати з перших історій, проте вони не дуже між собою пов'язані, тож я не переживаю, що втратила зав'язку. Насправді, не назвала би це саме детективами. Це скоріш розповідь за горнятком доброї кави (а Олекса, головний герой, майстер її готувати). Це його спогади про справи, що він їх розплутував. Спогади, якими він щиро ділиться із другом-філологом. А ще цей друг може додати свого коментаря, який стосується або місця події, або самої події, або просто опис того часу та деяких його нюансів. Не можу сказати, що прям не відірватися, але це дійсно цікаве чтиво, і я маю намір прочитати всі оповідки про Олексу Сироту.