Рецензии на книги — Рута Шепетис

Когда читаешь книги по типу романа Руты Сепетус «Между оттенками серого» нужно чётко отделять страну и власть в этой стране. Поэтому фразы типа «да русский народ такой» или «СССР ужасная страна» я не то что не желаю слышать, а это лишено всякой логики, потому что русскому человеку живущему в деревне или работающему на заводе вообще не нужны были ни литовцы, ни поляки, ни кто либо ещё, это были дела политики, в которую 90% населения страны не лезло и просто боялось лезть. Я не отрицаю того что это было, просто выводить это на какой-то спор? Ну зачем это надо, да и к кому претензии предъявлять? Ну вот смотрите в тот период по пакту Германия себе земли отхватила с позволения СССР и СССР себе земли тоже отхватил, о том хотят ли этого местное население никто не спрашивал. Понятное дело, что…

Заголовком рецензії вибрала цитату з книги, оскільки вона в повній мірі передає сюжет книги і повноту самообману.

Я довго сиділа над книгою, бувало набирала темп і думала що, ось ще трохи почитаю і закінчу, але відірвавшись, доводилось заставляти себе до неї повертатись. І не завжди мені це вдавалось, книга дуже важка, її тема болісна, вона проникнута слізьми, холодом, голодом, цинізмом (в певній мірі). Весь жах цієї історії полягає в тому, що вона відбулась в найважчий для світу час - період 2 СВ. Тоді всім країнам Європи, а згодом не тільки Європи було важко, з’являлись табори для інтернування, концентраційні, проводилась мобілізація. Та й в цілому очі всіх були звернуті на дії Гітлера, на Союз мало хто зважав на заході Європи, а коли ті вступили в війну з Німеччиною і того більше,…

Часом важко поставити книжці якусь оцінку. Поміж сірих сутінків стала для мене проблемою в цьому сенсі, бо враження залишила надто неоднозначні.

Через неуважність, читаючи анотацію, я чомусь подумала, що це якісь автентичні спогади, записані автором. Окупація була, депортація була, звірства були, проте не було головних героїв як і самої історії. Кілька реальних постатей, все решта - фікція. Проблема в тому, що все, що мені доводилось читати про війну, концтабори, повстання і депортації було спогадами справжніх людей. Медальйони Налковської, Бабин Яр Кузнєцова, Zdążyć przed Panem Bogiem Краль та ін. Я вірила кожному слову, і знала що все відбувалось насправді. Рута Шепетіс розповідає про те, що було насправді, але я їй не повірила б, якби не знала історії.

Деяку вину я можу…

книга виявилась сильною, бо стільки сліз вилялось, і це лише за 2 дні обкладинка гарна, шрифт вдалий сподобався сюжет, і головний епіцентр - картини Мунка

звісно, книга дуже по-доброму написана не було тої жорстокості словесної, хоча сльози викликані важкою долею героїв, та й загалом письменниця молодець

раніше читала про Світові війни з призми України, а цього разу через Литву

мій друг коли почув, що я ревіла над книгою про литовців, сказав, що краще б читала про українське горе але ж насправді гірка доля побувала усюди

і це об'єднує нас про це потрібно знати пам'ятати

Під час тиші я чіплялася за свої зів"ялі мрії

“War is catastrophe. It breaks families in irretrievable pieces. But those who are gone are not necessarily lost.”

Я всегда не могла слушать аудио книги. Но наткнулась на книгу Ruta Sepetys "Salt to the Sea", вспомнила, что она была у меня в списке и начала слушать. Я редко читаю книги о войне, не потому что мне неинтересно, а потому что они меня оставляют в настолько угнетенном состоянии, что потом я долго прихожу в себя. Поражает людская жесткость, зверства, количество поломанных жизней невинных людей, но больше всего - что мы, человечество, не учимся на ошибках истории.

Salt to the Sea - история, рассказанная 4 молодыми людьми, которые пытаются спастись из Восточной Пруссии единственно-возможным способом - через Балтийское море. У каждого есть свои секреты и прошлое, которое они всеми…

Я какое-то время думала, какую оценку поставить. Потому что с одной стороны автору удаётся вызывать ровно те эмоции, которые он запланировал, чего многие сейчас совершенно не умеют. Ну и плюс "нестандартная" тема. И вроде как хорошо и ладно сделано. Но. Как обычно есть но, которое в данном случае перечеркнула многое безусловно позитивное. Была взята совершенно беспроигрышная тема (на заметку пытающимся обрести известность начинающим авторам: берёте кого-то бедного притеснённого, но, желательно, не очень затасканного, и делаете так, чтобы читателю было жалко героев. Читающие рыдают навзрыд. Профит). Слишком явные приёмы, слишком неправдоподобные иногда вещи. И неправдоподобны отнюдь не ужасы: в это-то я как раз поверить вполне могу. Неправдоподобны именно позитивные моменты, иногда…

Яке на смак для вас слово "депортація"? Всі ми знаємо. що за цим словом ховається історична подія, котра торкнулась певних народів. В першу чергу чомусь виникають думки про євреїв та кримських татар. А от ця книга про балканські народи. Як радянський союз займався нищенням їхньої інтелігенції. Для України це не новина - ми обізнані з цим аспектом історії, а от читати про аналогічні події у Литві, Фінляндії, Естонії мені ще не доводилось. Примусовий вхід Литви до СРСР - це біль, сльози, страждання, злочинність і безкарність НКВД, розбиті родини, тріснуті мрії. Історія від імені 15-річної дівчинки, яку одної ночі з родиною забирають з дому і із сотнею інших людей кидають в брудний потяг. Депортація. Що сталось з цими людьми? Як вони жили? Як вони ВИЖИВАЛИ? Тут описано все, що відбувалось з…

Я просто проковтнула цю книгу за 2 дні. Сумна історія однієї литовської сім'ї (хоча таких історій тисячі), яка пережила сталінські репресії та депортацію, тяжко працювали в примусових таборах, але не втратили себе. Особисто мене дуже зворушила ця історія, історія дітей, яким довелось стати дорослими, жінок та чоловіків які рано постаріли, були закатовані та вбиті владою. Книга просто захоплююча, раджу прочитати

Рита Шепетіс "Поміж сірих сутінків". Це 10 з 10. Дві руки, які тримаються одна за одну, на одній руці свастика на іншій серп і молот, а поміж рук падає розірваний литовський прапор. Після цієї книги я зрозуміла як багато я не знаю в нашій історії.Те що повинен знати кожний. Те що СРСР приховувало. 50 років страждання людей. Примусовий вхід Литви в СРСР . Сюжет починається в вечорі 1941 року в Литві. В сімї Костаса Вілкаса. НКВД увірвалось в їх життя, без запрошення. Сімя Вілкаса складалась з дружини Елени, 16-річної дочки Ліни, та 11-річного сина Йонаса. СРСР увірвалось в життя Литви, щоб забрати найцініше і розділити депортацією половину Литви. Забрати у них домівки, сімю, життя... Людей кидають в товарні вагони і як скота вивозять із Литви. В вагонах люди починають знайомитись і…

Книгу прочитала в оригинале (на английском языке). История не похожа на другие, прочитанные мною в последнее время. Испания, период правления Франко, история любви сына техаского нефтянного магната и служанки отеля, дочери убитых респубиканцев. В книге затронута не всем известный факт похищения и продажи сотен тысяч детей в Испании. Автор провела восьмилетнее расследование и все места, герои имеют реально существующие прототипы. Однако, есть одно "но" - герои в любовной истории ну очень сладко-приторно положительные, сказочные. Скорее всего, сказывается то, что книга больше расчитана на подростков.

Сказати що я проковтнула цю книгу буде неправильно, я пережила її разом з героями даного твору. Хтось скаже,що тема війни є безпрограшною, проте я не згодна з цим. Поміж сірих сутінків, як на мене це не зовсім історія про війну, а радше ,як люди можуть залишатися людьми, в період коли цілі народи стоять на колінах, і намагаються вижити будь якими способами, це історія про те, як в найпохмуріший день твого життя, коли здається тебе зламали і влада і життєві обставини, важливо віднайти те за що ти можеш вхопитися ,щоб не розчинитися в світі розпачу та зневаги. Для Ліни таким "якорем" стало малювання та люди заради яких вона повинна була жити, і які давали їй віру в те ,що коли-небудь настануть кращі часи. Твір який просто необхідно прочитати кожному, щоб знати яка ціна людського життя.

Бестселер The New York Times • Перекладений 36 мовами та виданий у 40 країнах світу

П’ятнадцятирічна Ліна Вілкайте живе в щасливій освіченій сім’ї, у спокійному європейському містечку. Талановита дівчинка збирається стати художницею і передчуває радісні зміни в житті. Але доля вирішує інакше — і ось її рідну Литву, її затишний Каунас анексовано Радянським Союзом, а Ліна та її сім’я, як і багато литовців, опиняється в брудному ешелоні для депортованих, який рухається в східному напрямку. Героїня, яку зачаровують тривожні картини Едварда Мунка, опиняється в моторошному світі, призначенням якого є зруйнувати людське обличчя того, хто мав нещастя туди потрапити. Що чекає на дівчинку, її рідних і друзів між сірих тонів Сибіру і Заполяр? Авторка писала роман, беручи за основу дійсні спогади…

«Поміж сірих сутінків» Рута Шепетіс

Книга не переведена на русский язык.

Это книга-отчаянье, книга-боль, книга, которую не посоветуешь друзьям для приятного вечернего времяпровождения, и которая при этом читается на едином дыхании.

1939 год. Литва оккупирована Советами. Великий и могучий Союз проводит зачистки, чтобы избавиться от врагов новой Родины. Учителей, врачей и прочую бесполезную интеллигенцию вместе с семьями отправляют в далекую прекрасную Сибирь. Военных просто расстреливают.

Наша героиня – 15-летняя девочка, которой вместе с братиком и мамой предстоит научиться выживать в нечеловеческих условиях холода, голода, дизентерии и тяжелого бессмысленного труда.

Книга короткая, написана простым и легким языком, в ней мало исторических фактов и много простых судеб.

Стоит читать. Для себя.…

Про життя євреїв, українців, французів, німців, американців, британців під час Другої Світової війни написано чимало книжок. І при чому хороших. Однак мені ніколи не траплялась до рук книга, яка могла б передати всю трагедію окупації Радянським Союзом країн Балтії. Ніхто не розповідає про те, що було з Литвою, Латвією, Естонією, Фінляндією. У них була своя історія, і повірте, не менш трагічна, аніж в євреїв у концтаборах.

Будь-яка країна, яку окуповував СРСР автоматично ставала «нижчим сортом». Якщо ти хочеш втекти зі своєї Батьківщини, допомогти комусь, не співпрацюєш з владою, не доносиш на брата/сестру, то тобі один шлях – вагон «Злодії та повії», і гайда до Сибіру. Інтелігенти, професори, письменники, художники, багатії – всі опиняються в одному місці під назвою «виживання». І коли…

Книги, засновані на реальних подіях, зазвичай запам'ятовуються набагато більше, ніж вигадані історії.

Саме тому зараз такі популярні книги про Голокост. Але злочини радянського режиму освітлені у нашій літературі та й історії не так широко, як німецькі.

Але це не означає, що про них не треба згадувати. Саме тому я думаю, що роман американської письмениці литовського походження Рути Шепетіс "Поміж сірих сутінків" має прочитати кожен.

Розповідь про те, як пережити розлуку, бачити смерть та не зламатися. Під страхом смерті займатися улюбленою справою. І мріятм про спокійне життя і повернення додому.

Ця книга мене просто загіпнотизувала, я не могла зупинитись поки не перегорнула останню сторінку. Мене переслідували питання "За що?" та "Чому?". Книга, що має бути прочитана кожним.

Чудова історія про дівчинку,чия доля повернула в інше русло з приходом війни. Це протистояння довіри і зневаги до людей що оточують, це виживання в жахливих умовах. Ліна пережила багато негод, зустріла своє щастя(якщо ви гадаєте що ця історія має місце романтиці,мушу вас засмутити,те щастя було знайдене важкою роботою),залишалась собою зі своїми "дитячими" поглядами на життя.