Рецензии на книги — Андрей Любка

Так сталося, що я потрапила на презентацію цієї книжки не маючи жодного уявлення ні про Андрія Любку, ні про його творчість. Можу сказати, що під час презентації Андрій Любка справив на мене враження дуже приємної та ерудованої людини, а після прочитання книжки - дійсно вправного письменника. Чудова книжка! Після неї залишається відчуття, ніби поспілкувалась з близьким другом. Цікаво, що не зважаючи на те, що поміщені в книгу тексти дуже різні за своєю тематикою та настроєм, всі вони вийшли якимись теплими й надзвичайно харАктерними. Тут і про спогади з минулого, і про погляди на майбутнє, і про особливості українського менталітету, і про подорожі, і про цікаві зустрічі під час цих подорожей, і навіть про кінець світу. Словом - про все одразу. Очі розбігалися від такого різнобарв*я…

Знайомство з Андрієм Любкою почалось з того, що я випадково знайшла в аудіо декламацію його вірша "Дегустація твоєї шкіри". То було щось божественне. Одразу після прослуховування я полюбила його. Пізніше я якось знов натрапила на один з його віршів, і вже остаточно закохалась в його творчість і в нього самого також. Це просто щось неймовірне. Його вірші хочеться перечитувати знову й знову. Вони не набридають. А навіть навпаки, як наркотик, - тягнуть до себе знов і знов.

Найголовніше в цьому житті – прокинутися біля тебе В ліжку і слухати як Ти спиш.

Бути не значить чути Жити або померти Бути це значить взути Мешти своєї смерті

Можливо, комусь дана поезія здасться занадто сопливою, але я від неї просто божеволію. Божеволію і все.

От дивно якось так буває: коли одного і того ж автора поезію ти любиш, а прозу - ну ніяк (у мене такий парадокс із Іздриком наразі). А от із Андрієм Любкою все навпаки: його вірші мене збивають з пантелику і викликають відчуття внутрішнього непорозуміння, на кшталт "шо це???", а от проза його... ну це зовсім інша розмова) Якась по-жіночому плавна, деталізована, приємна (там, де він не розписує акти дикого сексу :-)) Таке враження, що він розповідає дійсно саме про те, що зараз бачить перед собою, настільки прописаний кожен момент. Кажуть, найкраща брехня - та, яка має купу дрібничок, уточнень, паралельних історій - тоді важко зрозуміти, що людина каже неправду, так легко одна тема переходить в іншу. І такий обман дуже важко викрити. Так от, у мене таке відчуття, що Любка - або дуже…

Люблю флер першого знайомства з письменником. Вдарить по голові відразу чи зробить це у найнеочікуваніший момент? Вкраде спокій оповіддю, занурить у текст чи не вхопить взагалі? І вкотре переконуюсь, що у мене вже давно виробилась підсвідома тяга до якісної, гарної літератури. Інтуїція. ⠀ Так і тут. Перший раз із Любкою, а який феєричний! Роман, де переплелися український Ужгород, румунські Констанца і острівець Овідіу, польська Варшава, опера "Мадам Батерфляй" і "Метаморфози". Вивірені флешбеки, поєднання часових ліній і неоднозначність, у яких існують добро і зло, особиста трагедія і крах, бажання помсти і захисні механізми психіки. ⠀ Марк Задорожний - оповідач і головний герой, який вибудовує павутину навколо судді. Судді, який збив його кохану дружину Ралуку на пішохідному переході і…

Чим особисто мені сподобалася ця книга, так це тим, що насправді тут є декілька літературних вимірів, в яких можна довго копирсатися.

Почнімо з того, що назва «Карбід» є посиланням на «Кандід або Оптимізм» Вольтера. Причому автор сам в книзі згадує цю повість та її сюжет, таким чином дещо викриваючи первинну ідею твору. Якщо ви читали «Кандід», то знайдете багато аналогій в книзі Любки. Назви розділів теж відправляють нас до «Дон Кіхота», одному з найкращих романів європейської літератури.

І якщо провести паралелі між «Карбідом» Любки «Кандідом» Вольтера та «Дон Кіхотом» Сервантеса, то стане очевидно, що це знову ж таки рефлективна критика нашої паскудної дійсності, але через її найбільш розважальну, а отже запам’ятовну форму — висміювання. Тож я би визначив жанр «Карбіда» як…

Українських сучасних авторів читаю дуже рідко. Але так як мені пощасливилось побувати на презентації цієї книги, вирішила придбати собі при нагоді примірник з автографом автора. І, можливо через те, що в мене не було якихось надуманих очікувань, книга мені сподобалась. Читалась легко, подужала її за неповних 2 дні. Сюжет напружений, кінематографічний, але водночас і реалістичний, відчувається пророблена праця завдяки якій автор орієнтується в темах, яких торкається. Герої не картонні, не заклішовані, мова красива. Дуже сподобалось, що дії головного героя логічні, мотивація його вчинків зрозуміла, тобто персонаж добре прописаний.

Вільною людина почувається лише в клітці, що збудована за її власним проектом.

Під час читання побоювалась, що поступово сюжет "скотиться", не витримає…

Ці вірші солодкі на смак. Хочеться язиком скуштувати кожне слово, так обережно-обережно, ніби воно – гаряче й ти боїшся обпектись. Їх не можна читати залпом: усі й одразу. Ними потрібно тішитись і смакувати як делікатесом, який, можливо, ти ніколи більше не скуштуєш…

Найкраще вони йдуть під хорошу чорну каву з білим шоколадом під акомпонимент осіннього дощу. Читати вголос… Тоді слова – оживають і складаються в картинку-образ. Тоді здається, що ти бачиш автора, що теж шукаєш дозу й відчуваєш гладенький болгарський перець. І осінь… І мультивіза до раю здається реальністю.

Торкатись віршів кінчиками пальців. Папір на доторк трошки шершавий, а літери навпаки лоскочуть маленькі клітини шкіри. Вірші пахнуть деревом і вином, а ще часом проступає запах табаку й зім’ятої постелі у чужому готелі…

Хоче…

Щоб написати цю книгу, письменник спеціально об’їздив усі країни Балканського півострова. Так в його руках опинилось чимало козирів: замість загальновідомих стереотипів Любка розповідає набагато цікавіші та несподіваніші «інсайдерські» факти «з місця подій». І не тільки про міста чи пам’ятки, а й насамперед – про місцевих людей.

Репортажі вийшли смачними і живими. А головне – їм притаманний той самий «ефект присутності», якого завжди очікують від книжок про мандри.

«У пошуках варварів» – це також роздуми про кордони й прикордоння, екскурси в історію Балкан, зокрема, та Європи загалом. Це пошук відповідей на запитання, що робить нас варварами в очах сусідів, та чому варварами завжди хтось мусить бути і для нас?

«Якщо кордон десь і є, то лише в голові. Щоправда, його перетнути – найважче»

, –…

Після прочитання «Кімнати для печалі» я вважаю цю книжку, на разі, найкращим вибором, щоб познайомитися з короткою прозою (хто цього ще не зробив) та полюбити її. Дуже чутлива, романтична манера письма, зовсім не нав’язливий спокійний виклад, а ще – зосередження на деталях, які підкреслюють важливість щирих емоцій та глибоких переживань у нашому житті. Найбільше мені сподобались оповідання «Жінка і сірники» та «Втеча», але це, скоріш, питання смаку, бо й решта оповідань – дуже вартісні. Кожне про свою епоху, кожне зі своїми загадками. На найвищому п’єдесталі в «Кімнаті для печалі» стоїть людська самотність, а за нею – шлейф із ностальгії, меланхолії, туги, смутку та печалі. Однак, ні почуття пригніченості, ні депресивної задавленості по собі книжка не залишає, бо її печаль – світла,…

В цю книгу закохуєшся ще до початку читання. Стримана обкладинка, приємний на дотик кремовий папір, ідеальний шрифт + бонус у вигляді закладочки (яка, чесно кажучи, і не знадобилася, адже збірка була прочитана без перерв). Мені здається, це просто-таки справжня осіння книжка, яку потрібно читати коли за вікном не вщухає вітер або дощ, а ти сидиш у теплій кімнаті з чашечкою ароматного гарячого чаю. Меланхолійна, спокійна, дещо сумна і дійсно дуже затишна. Хотілося розтягнути її надовше, читати повільно, вдумливо, насолоджуючись моментами, але сторінки пробігали надто швидко, не встигаєш озирнутися, як перегортаєш останню. А мова... Багата на художні засоби, метафорична. Деякі фрази перечитуєш по декілька разів, повільно смакуючи. Звичайно, є оповідання, які сподобались більше, є ті, що…

Для тих хто не знає,що таке контрабанда і чи поширене в нас таке явище ця книга стане просто джерелом нових знань. Книга розповідає про короткий відрізок життя посереднього українського вчителя історії.Здавалось,нічого особливого,але Михайло Олексійович Чвак з першого ж розділу вражає нас своєю винахідливістю.Наш герой називає себе Тисом за прикладом імператора Тиберія.Варто додати те,що з самого початку ми бачимо ,що герой любить те чим займається.В душі і насправді він-справжній патріот. В головного героя з’являється геніальна ідея,збудувати підземний тунель за допомогою якого українці інтегрують в Європу.Точно не пригадаю,але один з героїв сказав про це так:"Все в нас якось неправильно,навіть євроінтеграція через дупу".Цією геніальною ідеєю Тис ділиться з своїм шкільним другом…

Одним з завдань зимового бінго була книжка про Балкани. От про що, а про Балкани я і не знаю, коли читала. Звісно, до Балкан можна притягти і Грецію з її міфами, але мабуть малася на увазі колишня Юґославія. Я зупинила вибір на цій книжці, бо тревеллоги, розбавлені даними про історію і суспільно-політичне життя країни, читати завжди цікаво.

Історія Балкан - це головоломка, в якій дуже важко розібратися. Стільки разів вони об'єднувалися і роз'єднувалися, дружили і сварилися (аж до братовбивчих воєн), і врешті подрібнилися на цілу купу невеликих, а часом і дуже дрібних країн, в яких від краю до краю - дві години їзди на машині. Я досі досить розпливчасто розумію, хто там ким кому приходиться, хто кому серб, хорват чи бошняк, і хто з них християни, а хто ще чи вже мусульмани, і чому вони…

Любка знову підкорив мене, уже вдруге. Влучно, злагоджено, дотепно та ідеально сатирично. ⠀ Книга, з якої можна було би посміятися, якби не хотілося плакати. Власне, сміятися виходило часто (найбільше мене підкорили чарочки з гербом України з одної сторони й зірочками Євросоюзу з іншої, а також акваріум з квашеними помідорчиками), а плакати від того, що описане в книзі - це гіперболізоване зображення нашої з вами дійсності. ⠀ "Карбід" написаний невдовзі після Євромайдану, у ньому рефреном звучить тема євроінтеграції, але як сатирично прописана! Взагалі Любка майстерно стібеться над корумпованістю, бажанням поживитися, контрабандними схемами і прагненням будь-яким шляхом потрапити до омріяного Євросоюзу, хай навіть нелегально. ⠀ Певно, що "Карбід" - алюзія на "Кандід або Оптимізм"…

Тепер я не тільки люблю читати Андрія Любку, а також писати ось такі свої скромні відгуки на його твори, адже безмежно приємно знати, що сам автор їх читає. "Спати з жінками" - лаконічно, пізнавально, цікаво. Різноманніття тем та порушених питань не дає нудьгувати. А, читаючи деякі колонки, я зупинялась буквально на кожному абзаці і думала: "Яке прекрасне словосполучення", "Як вдало поєднано слова, як Любка додумався скомбінувати їх так?". А коли іноді зустрічаєш питання, які тобі більш-менш знайомі, то якось млосно щемить в грудях, ти жадібно читаєш і рефлекторно киваєш головою в знак згоди. Перегорнувши останню сторінку, мені, чесно кажучи, стало навіть трохи заздрісно. Адже, як би мені хотілось вміти так майстерно передавати свої думки, погляди, переконання. Як би я хотіла вміти…

Якщо хочете поринути з головою в подорожі, то ви правильно обрали книгу! Неймовірна збірка коротких історій про мандри , вино та етнос. Раджу читати маленькими частинками, щоб пережити атмосферу кожної з історій!

Однією з причин, чому я люблю прозу Андрія Любки, є те, що його твори, чи то колонки, чи то оповідання, чи то роман, читаються дуже легко, на одному диханні. Ні в якому разі я не хочу сказати, що що його проза занадто проста чи банальна, просто, як на мене, вона майстерно написана і зовсім не переобтяжена. Вперше з постаттю Андрія Любки я познайомилась близько року тому, тоді на парах в університеті ми читали його вірші, і, чесно кажучи, я чомусь була не сильно вражена. І ось недавно я натрапила на зовсім нову книгу "Кімната для печалі", яка змусила мене по-новому подивитись на Любку. Після прочитання цієї неймовірної збірки, а також вдвідавши презентацію (що ще більше розпалило моє зацікавлення автором, адже Андрій Степанович здався мені надзвичайно цікавою, харизматичною та розумною…

Перевод на русский под украинским текстом.

Книга наповнена любов'ю до України, але з присмаком гіркоти... Я цілком розумію автора. Коли читаєш, здається, що це чистий сюр, історія заради жартів і сарказму. Але потім бачиш, що за сміхом ховається філософія і зовсім не смішна реальність. І тоді накриває якийсь сум і відчуття, що люди загубили щось цінне, перевторили життя на спосіб заробітку та обман. Звичайно, контрабандні схеми та зловживання владою в книзі здаються не такими вже і страшними, але потім усвідомлюєш, що то жах. Викачка грошей, брехня та нечисті руки.

Не скажу, що читалось дуже легко, навіть навпаки. Чомусь не могла втягнутися в історію так, щоб і не хотілося виринати. Але от в чому автор - майстер, так це в зображенні типових характерів. Персонажі всі різні, але в їхньому…

Книга нового для мене автора. Десь бачила рецензію і при черговій закупівлі книг поклала її в кошик. Книги цього видавництва я не читала, лише в ел. вигляді. Паперова книга зроблена добротно і якісно, цікаве оформлення, хороший папір, є закладинка.

Дружину головного героя Марка збиває машина. Він за нею дуже сумує, згадує, як познайомився з нею на навчанні в іншій країні, як вони проводили разом час і яким безхмарним було їхнє життя. Він розчавлений втратою і будь-що хоче помститися судді, який був за кермом тої машини, виношує плани помсти. Купив далекогляд, стежить з вікна офісу за будинком судді, збирається купити снайперську гвинтівку. І згадує, згадує їхнє життя. Вирішує поїхати до Румунії, звідки родом його дружина, йде в оперу на виставу, яку дуже любила його дружина, чує її…

з тих поетів, які "вкрали в нас слово "осінь" так багато жінок, що й не віриться, ніби він хоч одну любив. усі почуття виглядають надуманими. дуже бажаними, але нереалізованими. дуже сподіваюсь, що я помиляюсь. слова і ритми дитячі, чи то пак "підліткові", коли пишеться просто тому що пре, а насправді нема про що. якось так.

«Обережно! Ця книга небезпечна: після прочитання хочеться одночасно вирушити в подорож Балканами…» ага, тільки до чого тут Балкани? Збірник хаотичних, ані логічно ані духовно між собою не повʼязаних коротких історій, лише кілька хоча б якось повʼязані з Балканами. На фоні «У пошуку варварів» ніяка, нема цілісності, багато повторів. Відчувається що книга написана лише б продавалася, типу «пишемо мінімум одну книжку на рік, автор повинен бути у потоці!» Незрозуміла зачарованість та смакування письменником пияцтва у 2022 (рік видання) це якось awkward. Про незникаючий у автора сексизм навіть не говорю… Більшість сюжетів це така собі низькорівнева філософсько-побутова меланхолія. Відчуття якби писал трошки совковий дядько 60+.