Юрій Камаєв — об авторе

Предложить изменения

Це такі собі оповідки-нариси про минуле моєї країни. Можливо, навіть правильніше назвати їх новелами. Нічого особливого, хоча, можливо, я просто мала багато надій на цю книгу. Автор чітко розділив усе на чорне та біле. Чесно, не хочеться вдаватися в подробиці, не зовсім слушний час для цього. А ще він використав прийом, який мені страшенно не подобається, ба' того, просто виводить з себе: російська мова українським правописом. Я ще можу стерпіти одне-два слова, та цілі абзаци!

Починається книжка інтригуюче. Дід Омелян розповідає студентам про далекі часи. Фантазійно-містична частина відверто дивує: весілля з мертвими людьми, справжня така чортівня-маячня, повсталі мертві... І раптом - уже не смішні, дуже навіть сумні і відверті історії держави, загубленої в інтригах війни, у змінах влади…

"Стовп самодержавства"-це великий український привіт Борису Акуніну.

По-перше, - не люблю таких порівнянь. Вони нічого не варті. По-друге, - Акунін, особисто для мене, не показник, я не фанат його творів. По-третє, - книга заявлена, як результат співавторства на відстані. Воно й видно, скажу вам відверто. Перераховувати можна довго, а як результат, - мені категорично не сподобалося. Мова у авторів нікудишня, художній зміст не чіпляє. Я так чекала на "пародійні портрети українофобів"- і тут марно. Детективна лінія (от за неї і дві зірочки) ще так-сяк зачепила. Не врятувала роман навіть містика. Ось так, уже вдруге, я рятую книгу, пишучи рецензію, а задоволення не маю. Цікаво почути думку інших.