Лучшие книги Тимура Ивановича Литовченко

Влітку 1744 року імператриця Єлизавета Петрівна милостиво розглянула й затвердила петицію про поновлення гетьманства на українських теренах. Булава дісталася хлопцеві з незаможної родини, який зробив фантастичну кар’єру — Кирилу Розумовському, рідному братові морганатичного чоловіка імператриці. Життя закружляло у скаженому калейдоскопі… А що ж одержала Україна?! Невиправдані очікування, бездарне керівництво, бездіяльність у вирішальні години… Фінал був закономірним: остаточна втрата державності.

Що наше життя? Гра!.. Для одних — карколомна шахова партія, для інших — протиборство держав і князівств, владних осіб та спадкоємців величезних станів, католиків та православних. Настав час розпочинати чергову партію. У великій грі життями, немов живі шахові фігури, зійшлися князі Василь-Костянтин Острозький і Дмитро Сангушко, княгині Беата Костелецька-Острозька і Гальшка Острозька, очільники перших козацьких повстань Криштоф Косинський і Северин Наливайко зі своїм братом Дем’яном, королі Стефан Баторій і Сигізмунд ІІІ Ваза, королева Анна Ягеллонка, полководець Станіслав Жолкевський.

Невблаганна доля розчавила щасливе життя Степана Раковича — колишнього сердюка гетьмана Мазепи. Здавалось, вихід єдиний: накласти на себе руки… Та в мить найбільшого відчаю прийшло розуміння: спокій прийде, лише коли він помститься не окремим дрібним ворогам, а… найсильнішій людині в Російській імперії — самому Петру Великому!!! Але як вигнанцю дістатись до нього, як здійснити карколомний задум?..

...Коли князь Іван Вишневецький та його молода дружина Олександра раділи народженню свого первістка Дмитра, людська заздрість єдиним ударом розбила їхнє щастя. Полонена і продана в рабство Олександра була змушена боротися за виживання, доки не зійшла на один з найвищих щаблів влади в Османській імперії. Княжич Дмитро Вишневецький виріс хоробрим вояком, справжнім оборонцем українських земель від турецьких набігів і дістав прізвисько Байди. Саме тоді невблаганна доля зіткнула матір і сина, які не підозрювали про кревний зв’язок між ними!

Ім'я гетьмана Пилипа Орлика загальновідоме: сподвижник Івана Мазепи, спадкоємець його слави, автор «Пактів й конституцій законів та вольностей Війська Запорозького»... Набагато менше сучасні українці знають про його сина Григорія Орлика, який був відомим політичним і військовим діячем доби французького короля Людовіка XV, видатним дипломатом й організатором розгалуженої розвідувальної мережі, а також щирим адептом ідеї відновлення козацької держави на українських теренах. Життя Григора Орлі (саме під таким іменем гетьманич увійшов до світової історії) було сповнене небезпечних пригод, з яких він завжди виходив з честю. «Орлі, син Орлика», роман з історичного «козацького» циклу київського письменника Тимура Литовченка, став лауреатом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв, п'єс і пісенної лірики про кохання «Коронація слова».

До збірки увійшли романи "До комунізму залишалось років п'ятнадцять-двадцять" та "Повість про чотири квітки".

Справжнє життя газетяра — це суцільна рутина, не завжди приємна. Тільки час від часу в повсякденній багнюці спалахують яскраві епізоди, а створені на їхній основі матеріали здатні вразити читачів та викликати заздрість колег. Проте саме з отакими «діамантами» слід бути вкрай обережним! Наприклад, зв’язавшися з четвіркою борців за справедливість, чиї наміри видаються вкрай шляхетними, можна і помилитися. Тоді настає час згадати, що закони журналістики написані в буквальному розумінні кров’ю тих, хто їх порушував... і подумати, як би самому не перетворитись на чергову криваву плямку в черговому правилі газетярської роботи.

23 лютого 1957 року в Кремлі святкували не тільки День Радянської армії та Військово-морського флоту - політична еліта СРСР мала значно більш ґрунтовний привід для святкування: адже цього дня в Лондоні за загадкових обставин помер гетьман у вигнанні Данило Скоропадський, син гетьмана Павла Скоропадського. Особливо з цього радів радянський генсек Микита Хрущов. По-перше, тому, що ніяких гетьманів в Україні більш ніколи не буде, а по-друге - шлях до укладання повномасштабної торговельно-економічної угоди з Великою Британією відтепер був відкритий.

То хто ж такий був Данило Скоропадський?

Ще будучи зовсім малим, він опинився з родиною на чужині. Проте мрії про незалежну Україну, яку хлопець, хоча й не довго, встиг відчути й побачити зблизька, ніколи його не полишали. Слідуючи заповіту батька, Данило Скоропадський усе своє подальше життя присвятив служінню в ім'я України, був палким патріотом і свято вірив у свій народ. Авторитет гетьманича серед української діаспори був надзвичайно високим, і його, безперечно, можна назвати одним із лідерів українського руху в еміграції. Отже значення цієї людини для українців, що жили за кордоном, важко переоцінити.
Що ж все-таки сталося 60 років тому?

Роман «Фатальна помилка» присвячено 355-й річниці Конотопської битви та трагічній загибелі полковника Юрія Немирича — мрійника, романтика, авантюриста, українського інтелектуала XVII століття, відомого благодійника, адепта європейського вибору. Адже ще 355 років тому Україна мала цілком реальний шанс стати справжньою, як для XVII століття, європейською державою — незалежною, міцною і прогресивною. Державою православною, але без несамовитої азійської дикості Московського царства, з модерновою системою державного управління — на відміну від Речі Посполитої, де сейм міг обрати слабкого безвільного короля і де час від часу наставали періоди безкоролів’я.
Проте скористатися такою історичною можливістю не вдалося...

Збірка фантастичних повістей та оповідань, написаних у першій половині 1990-х років.

Спокійного забезпеченого життя хочеться всім і завжди — особливо після масштабних катастрофічних потрясінь. Але за будь-яких умов людина має залишатися людиною... Чи так це насправді? Виявляється, разом з поліпшенням економічної ситуації починається криза влади у середовищі політичного керівництва компартії і крах надій з-поміж інтелігенції. А потім посилюється тиск силових структур на інакомислячих, що веде до дедалі більш стрімкого падіння духовного рівня нації...

«Історію України неможливо читати без брому», — стверджував відомий український політик, державний діяч і літератор першої половини ХХ століття Володимир Винниченко. Сказане (а також зроблене, зокрема, самим автором цих слів) повною мірою можна застосувати до періоду Першої Української Республіки. Життя окремих людей — всього лише маленькі епізоди у глобальній історії, і в людських долях залишає незгладимий слід і Перша світова війна, і наступні революції...

За два десятиліття радянської влади виросло нове покоління, виховане тотальною пропагандою, яке марило військовими подвигами «в ім’я світлого майбутнього». Мільйони українців пішли в засвіти у жахливих муках, втілюючи цю ідею в життя. Спочатку сталося військове зіткнення з Японією, потім із Польщею, затим з Фінляндією. А от початковий етап війни з Третім Райхом склався аж ніяк не на користь СРСР. У цей же період міцнішає національна свідомість патріотів України…

Люди обурювалися у глибині душі, але відкрито противитися чинній владі й чекістському свавіллю вже не наважувалися. Це підштовхнуло радянське керівництво до рішення пройтися по україн­ських землях котком Голодомору 1932—1933 років. А також Кривавим терором 1937—1938 років, який знищував усіх без розбору — і своїх, і чужих… Однак лідерам Країни Рад цього було замало, й вони взялися розпалювати пожежу Світової революції також і в інших країнах. Розпочали з Іспанії…

Довгими вечорами, коли на столі чай дружить із печивом, а маслини з вермутом, не обійтись без історій. Вони мають бути добрими, адже за столом збираються друзі. Також це один із вимірів літератури, коли читання зміцнює відчуття захищеності і світ навколо нас стає теплішим і позитивнішим. Адже ми знаємо, що темрява зранку розсіється, що за зимою прийде весна і що насправді все буде добре...

Розпад Радянського Союзу відкрив шлях віковічній мрії багатьох поколінь українців. Здавалося б, далі все просто: живи та радій незалежному життю... Однак біда в тому, що при владі в цілому лишилися все ті ж персони, які продовжили політику тотального пограбування країни. До того ж зазнав краху усталений стиль життя, що раніше здавався «вічним», почалася напружена конкуренція на ринку праці, гіперінфляція й інші небачені досі речі. Все це породжувало непевність у майбутньому. Ті, кого ці зміни вкрай налякали, намагалися тікати за кордон у пошуках кращого життя. А ті, хто залишився, поділились на два прошарки: більшість намагалася вижити за будь-яку ціну, аби тільки не опуститися на соціальне дно, меншість боролася за зміни на краще, хоча й не завжди вдало долаючи все нові перешкоди. Здавалося, прекрасним шансом на оновлення країни стала Помаранчева революція (точніше — фронда) 2004 року...

По завершенні війни з фашистською Німеччиною люди почали відновлювати розорену країну й облаштовувати мирне життя, мріяти про щасливе майбутнє і створювати нові сім’ї. Вони навіть уявити не могли, що мета найвищого партійного керівництва зовсім інша — пере­мога комунізму в світовому масштабі! Для цього, як і для зміцнення комуністичних режимів у країнах новоявленого «соцтабору», потрібні неабиякі кошти. Це обернулося новим — післявоєнним — голодомором на селі, новою хвилею репресій, яка дала приплив свіжої робочої сили в ГУЛАГ, новим «рихтуванням» історії та людських доль. Протистояти «совіцькій окупації» намагаються підпільники УПА, на яких нещадно полюють працівники держбезпеки.

Імперія під назвою Радянський Союз тріщить по швах. Пристаркувате керівництво величезної країни не в змозі виробити нову ідеологію державного управління, а кожна з республік не хоче жити по-старому. Отож задля відвернення уваги людей від внутрішніх проблем проводиться політика агресивних нападок на країни з іншим світоглядом, так звана «інтернаціональна допомога». Наприклад — «братньому афганському народові»…

Але це не рятує, все одно потрібно щось міняти! Тому керівництво КПРС висунуло зі своїх лав наймолодшого, але при цьому найбездарнішого керманича, який не в змозі був управляти навіть колгоспом. У підсумку під його керівництвом процес руйнації СРСР значно прискорився. Країну розривало від аварій, конфліктів і катастроф… Усе це маскувалося красивими словами «Перебудова», «Гласність» і «Нове мислення». В Україні ж відбулася студентська Революція на граніті 1990 року як генеральна репетиція майбутніх Майданів…

Смерть товариша Сталіна обернулася потеплінням суспільного клімату в усьому СРСР загалом та в Українській РСР зокрема: змінилися методи роботи каральних органів, на всіх рівнях влади з’явилися нові — принаймні ззовні більш привабливі обличчя, була реформована, а згодом і трансформована система ГУЛАГу, із таборів та заслань почали повертатися люди. У повітрі ширяв дух призабутого вільнодумства... Водночас вкрай загострилося протистояння з капіталістичними країнами, а Угорська революція 1956 року продемонструвала небезпечні суперечки в соцтаборі. Не дивно, що на небачений приплив ентузіазму від початку Космічної ери наклалося жахіття техногенної катастрофи в столиці УРСР — Києві... Насамкінець, налякане невизначеністю наслідків «відлиги», радянське керівництво згорнуло її.