Рецензии на книги — Григор Тютюнник

Для меня повесть "Облога" начиналась не с автора, а с чтеца. Давно мечтала послушать что-нибудь на украинском языке, и тут мне подсказали некий сайт. Обрадовавшись, нажала на кнопку прослушивания скорее интуитивно, чем руководствуясь сознательным выбором. Воспроизведение началось, и я сразу же попала в плен обаяния Галины Довгозвяги. В её немолодом голосе чувствовалось сколько доброты, мудрости, сопереживания, что я готова была слушать талантливую актрису бесконечно. Она искренне волновалась за судьбу героя - нищего оборванного подростка, затерявшегося на дорогах войны. Мы вместе тужили и плакали...

Повесть небольшая - три с половиной часа звучания - и нет в ней героических подвигов или рассказов о солдатской доблести. А есть одинокий мальчик, бредущий по разбитым дорогам ("Іду полем,…

Время чтения: 13 минут

Повседневная история с любовным треугольником, только здесь два человека, что слышали друг друга на расстоянии наоборот пошли разными дорогами и судьбами. Он любил Софию, но слышал Марфу. При этом и Марфа чувствовала его, но страдала, что тот с другой провел всю жизнь. София же в конце сама говорит, что странно, что они не поженились, раз так друг друга хорошо слышали и чувствовали. А она всё помнит, но воспоминания её стали как камень. Они не плачет и не горюет, а просто знает обо всём этом. Если захотите, то уделите 15 минут новелле, а если нет.. то, ничего страшного, хотя зная какие сейчас есть треугольники чаще всего.. То я посоветую всё же прочесть, чтобы получить некое разнообразие.

До встречи на Луне..

Якщо подумати, сумні у нас традиції. Навіть ті, що мають бути веселими - з відтінком смутку. Подружжя Безверхих оддають заміж третю свою дочку - Катрю. Подія велика і радісна. Закололи кабанчика, приготувалися, як слід, запросили майже все село, музики грали так, що ноги самі просилися в танець. Та чому ж так невесело батькові й матері? Чому напливає сум і безмежний неспокій напливає на серце? Троє дочок виховали. Жодна не зосталась біля батьків. От і ця від‘їжджає з чужими людьми. У місто, у незнане, назавжди… Ой відчуває мати, що не кохання причина весілля. Та що вдіє? Сучасні діти такі стали самостійні, вони краще знають, як будувати своє майбутнє. Машина зблиснула далекозорими фарами і зникла. А в повітрі довго ще тремтіло: «— Та моя ж ти, дитиночко дорогесенька, коли ж я тепер…

Единственное, что я решила прочитать из школьной программы по украинской литературе ,вернее прослушать .Новеллу я прослушала в аудиоформате .Чтец прекрасно прочел! Большое спасибо ! Все остальное просто кошмар!

Сюжет.Повествование ведется от первого лица. Михаил и Марфа слышали друг друга на расстоянии. Марфа вышла замуж за нелюбимого человека .Михаила высылали в Сибирь .Он любил Соню -слышал Марфу. По-моему ,звучит очень странно. Наверное ,Марфа пыталась его приворожить ,но что-то пошло не так .Ладно давайте без теорий.

Герои .Они просто никакие !Просто картонки !Интересная задумка с любовным треугольником ,но реализация на нуле.

Кому рекомендую прочитать .Лично я не рекомендую никому ,но если вы живете в Украине и вы школьник или школьница ,то вам придется это читать в 11 классе…

Этот сборник из 14-ти историй, должен прочитать каждый! Он никого не оставит равнодушным. Автор, даже в маленьком рассказе на 5 страниц, смог передать жизнь как она есть, со всей глубиной, с любовью, короткой и долговечной, и с характерными признаками того, послевоенного времени - голодом, бедностью, горечью утраты. На страницах вы встретите обычных людей, возможно, даже увидите в них кого-то из знакомых. Лично у меня возникло ощущение, что я их видела, жила рядом с ними. Единственное, что немного расстроило - рассказ "Житіє Артема Безвіконного" оказался незаконченным.

Облога (повість) Ой, ця повість просто по болючому. По відкритій рані. Вона про облогу, так. Німцями українських територій. І це страшно читати, особливо зараз. Адже війна - це смерть і розруха. Це скалічені життя і понівечині долі. Війна - це сироти, голод і митарства. Це просто безнадійність і страх. І так Харитон бідує уже доволі часу. Після смерті бабусі він подорожує дорогами війни. Примикаючи то до якоїсь групи військових, то до людей, які теж подорожують. Часом проситься на нічліг до селян. Хтось віджене, хтось пожаліє, хтось розділить окраєць хліба, а від когось просто почує: «Бідний хлопчина! Але ж війна, що ж зробиш». А мені з голови не йде наш сучасний Харитон. Отой хлопчик, що сам переходив границю з м‘якою іграшкою і пакетиком в руках. Йшов і плакав. Не знав, куди, а головне…

Нерозділене кохання. Воно може обернутися лютою ненавистю. Або, як ось у новелі, стати тихим сумом. Буде шелестіти мокрим листям, зазирати у вікна душі сумним вітром. І дощитиме, дощитиме рясними сльозами, навіваючи смуток усім навкруг. Нерозділене кохання- то ненаписані листи, непрочитані вірші, несказані слова. То пестощі, випущені у простір- не знадобилися. То пелюстки маку, мов опалі поцілунки, розсипані на чорній землі. Буде хтось шепотітись у запашних соснах. Буде місяць сяяти, заграючи з зорями. Буде розплетена коса і сльоза на палаючій щоці. Та то не ти, не для тебе, Марфо. Тобі судилося виглядати листи, написані не тобі. Пригортати їх до грудей, мов дітей рідних. Тобі судилося кохання на все життя, нерозділене, важке. Не те що горить, те, що тліє. Доля своя у кожного. А…

Один із найулюбленіших моїх творів - оце коротке оповідання, яке вражає. Від присвяти - "Любові всевишній" - і до останніх слів героя-оповідача - "Чому вони не одружилися, отак одне одного чуючи?" - оповідання "тримає" читача за живе. Історія цілого життя, історія справжнього кохання - вічного, нездійсненого і чи такого вже нерозділеного? Вони відчували одне одного попри величезні відстані, попри 14 років різниці у віці, усупереч тому, що обоє у шлюбі з іншими. І - не судилося. Мабуть, якась вища сила, що поєднала їх, разом із тим і розлучила. Колись давно я не могла зрозуміти, як то Софія не сердилася на Михайла та Марфу. Аж тепер розумію її слова: "У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе".

Для тех, кто читает на русском

Одно из самых любимых моих произведений - этот короткий…

"Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зінківських бандуристочка сліпий, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу."

На серці моєму після цієї роботи оселився такий сум пекучий, що аж віддавало перцем у очі, які вже були вологі. Не завжди серденько плине до тієї людини, що відчуває взаємність. Людину іноді заносить не у той бік, і вона закохується без віддачі, кохає приречено. Це дуже боляче - бачити, як теплі руки того, кого чекаєш, хоч він і не прийде, торкаються не тебе - іншого або іншої. Бачити щодня, як очі посміхаються, але дивлячись не на тебе - на когось іншого. Такій Любові Всевишній посилають трьох зозуль. Три зозулі з поклоном. Забудь, покинь, залиш мене і відпусти.

В рамках підготовки до ЗНО 2012 з української мови та літератури, мені довелося познайомитися з невеликим за розміром твором: «Три зозулі з поклоном». Це дуже коротеньке і одразу зрозуміле оповідання, в якому висвічується нерозділене кохання, щасливий шлюб, гірка доля, людська доброта і байдужість. Загалом, якщо ви полюбляєте мильні серіали і були великим шанувальником «Санта-Барбари» або «Не народись вродливою», то це саме для вас. В ньому є сенс і його легко читати, але тільки на один раз. Для мене це було банально і надто «ванільно». Загальне враження добре, але якщо покопати глибше, то не все в цьому світі й вічне та гарне, це моя думка на даний момент з цим оповіданням.

Погано пам'ятаю зміст цієї новели. Проте, раз я поставила ій оцінку "5", значить вона мене по-справжньому вразила. Я ставлю зазвичай п'ятірки тим творам, які хочеться перечитувати.

Я не плачу над книжками. Але тут плакала. Бо дуже шкода героя. Правдиво й боляче.

Общаясь с нынешними школьниками, я понимаю, насколько они не любят украинскую литературу, ведь главными темами были голод, война. И в чем-то я их понимаю. Но все-таки это наша литература, которая показывает современному читателю то, чем жили наши предки. А что они еще видели? В прочитанном романе "Повія" автор показал нам широкое полотно жизни украинцев разных сословий, городских и сельских и т.д. Мирный показывает различные характеры, как положительные, так и отрицательные. А вот в этой маленькой повести Тютюнник рассказывает нам о короткой судьбе маленького мальчика-сироты. И невольно задумываешься - а сколько же таких детишек было в то время? Маленький Климко сам умеет и убрать в доме, и печь растопить, и постирать, и кушать приготовить. Его родители умерли, вскоре погибает и его…

«Любові Всевишній присвячується».

Коли нам задали читати цю новелу, я дуже довго не могла зрозуміти, чому вона так називається. Лише прочитавши, я нарешті змогла якось це осмислити.

Згідно з українськими традиціями, щоб позбавити мук людину, якій не могли відповісти взаємністю в коханні, через старця чи малу дитину передавали «три зозулі з поклоном», що означає: «Забудь, покинь, залиш, відпусти». Також людям давно відомо, що зозуля — це птах, який ніколи не будує гнізда. Тому такою назвою автор якби натякає, що кохання, на жаль, приречене.

Новела будується навколо любовного трикутника — дві жінки й чоловік. Марфа й Михайло дуже близькі емоційно, відчувають одне одного. Але одружений він із Софією...

Коли читаєш цей твір, сум поволі огортає тебе й не відпускає ще леякий час. Тому що ця…

Бывает так, что раз прикоснувшись к сердцу, любовь уже не покидает его, а образ возлюбленного навеки пеленой закрывает глаза. Он был старше ее и женат, она была молода. Но как далеко бы не забросила его судьба, везде слышны были ее мысли, чувствовалась ее душа, которой не суждено было обрести счастье.

Такая маленькая новелла, а столько в нее поместилось чувственности, печали, нежности.

Девушка, которая ощущала, когда придет письмо от обожаемого ею мужчины, но знала, что оно адресовано не ей.

Как мало вообще человеку нужно, чтобы хоть на миг обрести блаженство, всего лишь прикоснуться к тому, что для него свято.

"Марфа ворушить губами І проводжає мене далі, аж доки я не увійду в сосну "велику" (у нас її називають ще: "та, що твій тато садив"). Дома мене стрічає мама, радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи."

Це є зав'язкою новели після , якої ми бачимо розповідь про нещасне кохання, яке вже ніколи не відпустить одну з головних героїв твору. Автор добре показує завжди актуальну проблему кохання людей Новела чітка і коротка тому читається швидко. Але навіть за короткий проміжок часу ти можеш відчути весь біль і смуток неподільного кохання. Тютюник в цій новелі не показує нічого нового із життя, але й не треба придумувати, бо в нашому житті є ще багато нерозказаних історій. Можно сказати, що автор влучно описав трагічне кохання між людьми.

Твори письменника, не дивлячись на їх невеликий об'єм, проймають своєю відвертістю, реальною правдивістю, картини, що яскраво вимальовувались в уяві, передавали справжність подій того часу, хоча й трагічного минулого, але то була буденність, життя людей, його сутність. ⠀ Автору вдається розбурхати внутрішні емоції, зачепити так, що хоч-не-хоч, а співпереживаєш героям, переймаєшся їхніми переживаннями, болями, турботами. Ти ніби проживаєш усі моменти разом з героями: долаєш кілометри до Слов'янська за сіллю разом з Климком; сидиш з Василями і Павлом у проваллі, вичікуєш за розмовами, аби скуштувати абрикос діда Штокала; спостерігаєш як поночіє в хаті рано, особливо взимку, як снують тіні, стають по кутках; разом з Марфою очікуєш листа від Мишка, яке написане не їй, щоб лише потримати…

Завжди особливе місце у моїй душі після прочитання Климко займав Григір Тютюнник, і зараз, читаючи його новелу, я переконався у тому, що автор вміє так майстерно й прекрасно грати на струнах людської душі. Мене пробирало до мурашок таке описання дійсно «всевишнього кохання», у очах стояли сльози через таку жорстокість долі…

Дійсно тут була описана важкість людських почуттів, їхня заплутаність… Саме з присвятою у мене асоціюється «Три зозулі з поклоном», бо це насправді є всевишнім твором, маленькою вершиною геніальності українського автора. Новела лагідна і гарна завдяки багатьом пестливим словам і, певно, співучістю української мови, яки визнана всенародно.

Ми бачимо вічну приреченість на страждання, яких не зміг витерпіти Тютюнник урешті-решт і покінчив життя самогубством. Я бачу у…

Дуже вдала, лаконічна та чуттєва новела. Вміти на кількох сторінках зобразити справжнє кохання, біль, розуміння - це справжній талант. Варто зазначити, що всього через невелику кількість слів Григір Тютюнник показав історичне тло почуттів. І мова дуже гарна, але водночас не перенасичена художніми засобами. Не полінуйтесь витратити 15 хвилин на прочитання - гарантовано отримаєте справжнє естетичне задоволення.

Яка дивна свідомість людини - цінувати чуже і не звертати увагу на те що маєш. З дитинства я обожнювала зарубіжну літературу і майже не звертала увагу на те що існує прекрасна українська література, навіть, такі твори дитячої української класики як : "Фарбований лис" для мене залишались нецікавими. Чому ? Та, тому що своє завжди не настільки цікаве як чуже, яблука вкрадені з сусідського саду в рази смачніші. Так і книги для мене, я навчилась читати російської лише тому що хотіла читати і ті книги що не були перекладені, а таких багато в бібліотеках, де фонд не сильно поповнюється з часів СРСР. І так українська література читалась лише для школи. І ось тепер я явно відчуваю, настільки добре я знаю зарубіжну і російську класику, настільки погано українську, тому всіма силами намагаюсь…