Лучшие книги Марианны Кияновской

Ця книга піднімає дражливу і неоднозначну тему соціального сирітства як наслідку трудової міграції і, в ширшому розумінні, комунікаційної прірви між батьками та дітьми. Оповідання мало кого залишать байдужим. Тому що вони написані чесно. Більшість авторів є батьками і знають, що це таке – бути далеко від своєї дитини. Книга нікого не поверне з-за кордону. Однак вона починає озвучувати для суспільства цю гостру проблему. А говорити – значить шукати шляхів її вирішення.

«Лялька. Оповідання про дитинство» — збірка короткої прози сучасних українських письменників. Ці твори — яскраві та щемкі, ніжні, а часом й болісні. Вони про світ дитинності, коли все бачиться й сприймається так по-особливому.

13 різних історій про час і стан, коли лялька — найліпша приятелька, дерева високі-високі, а звичайні речі перетворюються на казкові.

Перша книжка вибраного Маріанни Кіяновської, до якої ввійшли 373 вірші, написані за більш як 20 років, - і водночас цілісна, концептуальна поетична збірка, головним внутрішнім сюжетом якої є любов і подолання смерті. Бо 373, окрім того, що це унікальне просте число, - ще й температура кипіння води за Кельвіном. Вода, навіть ставши парою, не перестає бути водою. І це найважливіша метафора цієї книжки.

Дві подруги-поетеси упродовж листопада 2015 року надсилали одна одній вірші-листи. Мар’яна Савка писала зі Львова, а Маріанна Кіяновська — з Паланги, з Литви, де перебувала на літературній стипендії. Щодня по віршеві. Фейсбучне товариство стало свідком цього незвичного відкритого листування. На ці вірші-листи чекали, їх обговорювали і поширювали. І ось тепер це листування втілилося у книгу — діалогічну і дуже цілісну. У цих віршах так багато людяності, любові, життєвої зрілості, глибинних одкровень і радості спілкування. Цей нетривалий відтинок часу став свого роду вертикаллю — між минулим, сучасним і майбутнім, до якого можна прислухатися, передчути і відчитати поміж рядками.

В оформленні використані також світлини Індри Брувере, Далі Сурвілайте, Гінтараса Граяускаса, Романа Ратушного, Олександра Новіцького.

Львів — то місто не лише нашої історії (а вона в нас доволі суперечлива і химерна), Львів — то місто життєвих історій, звичайних приватних сюжетів з життя різних людей, і далеко не лише львів’ян. Він на багатьох із нас має містичний вплив, він знає стільки таємниць! Кожна кам’яниця — то ще й сцена, лаштунки, декорації для щоденних людських драм і комедій. В авторському проекті Мар’яни Савки «То є Львів: колекція міських історій» зібрано 23 розповіді про місто, яке не залишає байдужим. Між цими історіями, як і між поколіннями авторів, можна прокладати місточки і шукати заховане між рядками. Це ще одна спроба відчитування міста як цікавезної книги, в якій щодня пишуться нові сторінки.

Маріанна Кіяновська, більш відома як поетка, у першій своїй прозовій книзі пропонує читачеві подорож уздовж ріки — через любов і смерть, через таємниці, зради, пристрасть і біль — до витоків, до суті.

Стихи Марианны Кияновской посвященные памяти Бабьего Яра.

Марианна Кияновская — поэтесса, переводчик, литературовед, член Ассоциации украинских писателей и Национального Союза писателей Украины.

"ДО ЕР" – книжка вибраного, що вміщає 369 віршів (1994-2014 рр.), і водночас – цілісна поетична оповідь, лірична історія "від початку світу". У цій книжці вірші Маріанни Кіяновської об’єднані одним внутрішнім сюжетом – епічним, міфологічним – любові як способу світотворення. Попри те, що "ДО ЕР" писалася впродовж майже 20 років, понад півсотні поезій, написані в останні роки, публікуються вперше."

Якщо театр починається з вішалки, то збірка поезій – з обкладинки. Деякі книжки привертають увагу своєю фізичною формою (видовженістю, опуклістю чи іншою метафізикою). З книжечкою Маріанни Кіяновської все дещо простіше – з неї на Вас дивиться око. Під оком маємо по-жіночому акуратно виведений підпис: «Дещо щоденне», який з першим, що тут спадає на думку – буденністю – не має нічого спільного. Ключове слово – «дещо». Справді, «дещо» – це думки особливої витримки, густоти і мінералізації, які завжди, щодня поруч, але найчастіше залишаються поза кутом зору, поза прозою і поетикою. Дещо – обов’язково особисте, таємне. Як і епіграф до всієї збірки – три вислови латиною, так і декілька віршів з її вкрапленнями – все це додає вишуканого шарму середньовічної готики – глибоких і дивних часів, яких вже не повернути.

Основна ж частина книги – це певного роду спектакль, гра, де на сцені – Бог, Смерть, Любов та Слово. Вони перетікають одне у одне, утворюють складні конструкції, які своєю глибиною сягають вічності. Здається, немає понять, яких не можна було б синтезувати з чотирьох головних сутностей цієї поетичної вистави. Масштабність окресленого у поезіях «Дещо щоденне» ледве сягає меж людського сприйняття. Кожен вірш, як філософський камінь, що здатен перетворювати повітря на густу і водночас приємну на дотик субстанцію, яка унаочнює собою всі щоденні істини, так старанно приховувані від людського зору.

У збірці поезія тримається на чотирьох стовпах, якими є вже загадані Любов, Смерть, Слово і Бог, і це дозволяє віршованим думкам бути тисячекратно різними, і в той же час, вічними, незламними і щоденними, як і їхні власні засади.

З наближенням до фіналу книжки, з’являється відчуття поступового змаління на сцені всіх стовпів – Смерть зникає в нікуди, Любов губиться у минулому, і «усі слова забуваються тоді / коли я воду п’ю з долоні Бога». Та у променях світла залишається тільки Він. Головний винуватець поетичного свята і невеличкої, світлої, трохи сумної книжечки Маріанни Кіяновської з непрозаїчною назвою «Дещо щоденне».

Вірші Маріанни Кіяновської присвячені пам’яті Бабиного Яру.
Маріанна Кіяновська — поетка, перекладач, літературознавець, член Асоціації українських письменників та Національної Спілки письменників України.
У книзі використані ескізи Ади Рибачук та Володимира Мельниченка для проекту пам’ятника жертвам Бабиного Яру, роботу художника Зіновія Толкачова «Талескотен», серії «Майданек», 1944 р., а також фотографія Дмитра Пейсахова з циклу «Бабин Яр».

Їхня книга наповнена безліччю фантастичних речей і предметів, які ні з чим не можна сплутати і які просто зобов’язані були тут з’явитися, тому що простір був би неповний без цих численних сходів, віконниць, фонтанів, русел, яблук, снігів, лез, взагалі любові, любові до тексту і, що найголовніше, — любові до життя.

Сергій Жадан