Лучшие книги Валерьяна Петровича Пидмогильного

Действие происходит в середине 1920-х гг. Вчерашний красный повстанец, а ныне сельский культработник Степан Радченко прибывает в Киев для учёбы в ВУЗе, чтобы отучившись, вернуться обратно к себе на село.

Поначалу тоскующий по сельской идиллии и ожесточённо проклинающий большой город за его пышные витрины и праздную уличную толпу, главный герой со временем всё же поддаётся городским соблазнам, входя во всё новые круги богемных мироощущений, меняющимися «светскими» любовницами и новыми элегантными костюмами отмечая вехи своей литературной карьеры, превращаясь из идейного и наивного селюка Степана во самовлюблённого городского богемьена Стефана.

Большой город, наподобие «верхарновского» города-спрута, поймав в свои сети этого упрямого, эгоистичного, но талантливого парня, пожирает его душу всё больше и больше...

Про що книжка?
Валер’ян Підмогильний хотів написати роман, у якому майстром корабля буде жінка. І написав «Невеличку драму» — роман про нові взаємини, новий побут, нову мораль і вічні питання, які постають у несподіваних учудненнях доби технічного прогресу. Шалена ірраціональна пристрасть чи холодний раціональний розрахунок — хто вийде переможцем із двобою? Чи перемога взагалі можлива, якщо і кохання, і страждання — лише стандартні реакції білка? Підмогильний майстерно розігрує на камерній сцені невеличку драму, назва якій — життя. Це один з найкращих філософських романів в українській літературі ХХ сторіччя.

Про автора
Амбітний, талановитий франт Валер’ян Підмогильний немов магнітом приваблював людей навколо себе. Вийшовши з самих низів суспільства, не маючи фундаментальної освіти, він досяг вершин слави письменника ще бувши молодим чоловіком. Але такому діаманту, який підносить українську літературу до філософських вершин, не було місця у світі союзу рад. Життя Підмогильного обірвала куля московських катів в урочищі Сандармох. Серія «Vivat класика» повертає читачам один із найвизначніших його творів — «Невеличку драму».

Чому варто прочитати?
• Певно, найбільшим скарбом у прозі Підмогильного є тонкий психологізм і вміння письменника доносити до читача глибинні переживання своїх героїв — непростих, мінливих особистостей. Ось і у цій книжці така майстерність оповідача підсилює, на перший погляд, звичайний, а якщо копнути глибше — екзистенційний, сюжет.
• Чудесною стороною роману є його фемінна проблематика й орієнтація на жіночий світ загалом. Для сучасної аудиторії метаідеї твору будуть зрозумілими й близькими навіть через майже сторіччя після його написання.

До цієї книжки одного з найінтелігентніших і найпроникливіших українських прозаїків, репресованого й розстріляного на Соловках, увійшли його найкращий твір - глибоко психологічний роман "Місто", а також оповідання, які, без перебільшення, є справді блискучими зразками української новелістики.

В. Підмогильний — мораліст і в «Повісті без назви» — останньому своєму творі, що до нас дійшов. На жаль, майже не зберіглась передмова до книги, власне, у звертанні до читача, а це мав би бути ключ до її прочитання. Але сам текст зберігся повністю і тут сумнівів нема: перед нами один із найблискучіших і найсерйозніших творів не тільки В. Підмогильного, але й усієї тодішньої української літератури. Так, перед нами знову ніби моралістичний трактат, одягнутий у художню форму, своєрідна самодіскусія, яка знову примушує пригадати Григорія Сковороду, хоч і тут він жодного разу не називається.

Оповідання вперше було надруковане в емігрантському місячнику "Нова Україна" 1923 №4 (Прага-Берлін).
................................................
В оповіданні, що написане у формі щоденника, розповідається про молодого студента, який в часи голоду намагається роздобути для себе якісь харчі.
За допомогою барокового прийому авторові вдається відтворити психологію відчуження людини від самої себе, її (трагічне в самій своїй суті) збайдуження до інших. Підмогильний заглиблюється в думки і почування людини, яка під натиском екстремальних обставин, суспільних бід прагне залишатись сама собою. Такою бідою і показано голод початку 20-х років.

Валер'ян Підмогильний — видатний український письменник, творчість якого тривала трохи більше десяти років (репресований 1934 року). Але він написав кілька збірок оповідань, повістей романи «Місто» і «Невеличка драма», які були в центрі літературного процесу 1920-х — початку 1930-х років на Україні. Ці твори й сьогодні приваблюють майстерністю психологічно-філософського дослідження людини в складних суспільних обставинах. У книзі вміщено переважну більшість творчої спадщини прозаїка, яка лигше останнім часом повертається до читача.

“Повість без назви” — найдивовижніший твір Валер’яна Підмогильного (1901—1937). Головний герой­ розшукує у величезному місті чарівну незнайомку, котру мимохідь побачив серед вуличного натовпу­ і в яку пристрасно закохався. Ця жінка стає його мрією, спонукає переосмислити все своє життя, переоцінити власні ідеали, заново осягнути себе і цінність людського існування. Читача вражає щирість роздумів і точність слова письменника. До збірки входять також ранні оповідання автора. Наведені твори зберігають свою цінність і сьогодні. Вони спов­нені людяності, допомагають глибше зрозуміти себе і наш час.

Проблема одвічности й незалежности від волі людини життя на землі глибоко трактується в оповіданні «В епідемічному бараці». В епідемічному бараці панує смерть. Там умирають приречені люди. Але поза стінами бараку буяє, цвіте і сміється життя. Такі — жорстокі, але звичайні й незаперечні контрасти довкола. В. Підмогильний уміє їх тонко і глибоко відчути і в мистецьких образах донести до читача.

Перше видання окремою книжкою. 1923 р.
...................................................
«Син» — оповідання українського письменника Валер'яна Підмогильного. Написано 1923 року. Твір було вперше надруковано того ж року в журналі «Нова громада» (№ 9, с. 5—13).
...................................................
Оповідання В. Підмогильного «Син» було актуальним (про голод 1921—1923 рр. в Україні) і глибоко психологічним, мало широкий попит серед читачів. Тому того ж року вийшло окремим виданням (як відбиток із журналу), а 1925 р. у популярній «Бібліотеці селянина. Серія красного письменства» надруковано великим як на той час тиражем (15 тисяч) під заголовком «Син. Оповідання з часів голоду». У 1930 році було ще раз видано окремим виданням у «Масовій художній бібліотечці» накладом 20 тисяч примірників.

Грицько Васюренко - головний герой оповідання «Син». Він — сільський хлопець, доглядає хвору матір, віддаючи їй останній шматок хліба. Така його жертовність і природна, і незвичайна в умовах голоду, бо рідна дочка не піклується про матір, хоч живе в заможній сім'ї. Але під впливом важких обставин, з одного боку, і мрій про майбутнє життя — з іншого, хлопець морально ламається.

Валер’ян Підмогильний — одна з найпомітніших постатей в українській літературі XX століття. Безпідставно репресований у розквіті творчих сил, письменник залишив по собі багату творчу спадщину, чільне місце серед якої посідав проза малих форм. До книжки увійшли глибоко психологічні оповідання «Історія пані ївги», «Ваня», «Син» та інші, а також повість «Остап Шаптала». Видається до 90-річчя з дня народження письменника.

У 1933 р. у «Літературній газеті» вперше була надрукована новела «3 життя будинку», де яскраво звучить трагічне передчуття: «...Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати...». Упродовж 1931–1934 років з оригінальної творчості це єдине оповідання, яке Підмогильному вдалося видати.

До збірки "Третя революція" увійшли оповідання та повісті ("Гайдамака", "Старець", "На селі", "Собака", "В епідемічному бараці", "Повстанці", "Остап Шаптала", "Іван Босий", "Син", "Проблема хліба", "Історія пані Ївги", "Сонце сходить", "Третя революція", "З життя будинку", "Повість без назви"), славнозвісний роман "Місто". На початку книги подано детальну біографію та аналіз творчості В.Підмогильного авторства кандидата філологічних наук Світлани Лущій.

"Валер’ян Підмогильний — одна з найпомітніших постатей в історії української прози. Із 36 років життя цей оригінальний письменник понад 18 присвятив літературі, залишивши по собі цікаву спадщину: понад двадцять оповідань, три повісті, два романи, декілька літературознавчих розвідок про творчість Т. Бордуляка, І. Нечуя-Левицького, М. Рильського і прекрасні переклади творів європейської літератури й філософії. Він міг би залишити значно більше, бо 36 років для митця — це час розквіту, плідний період творчості. На жаль, доля розпорядилася інакше: в кривавий 1937-й письменника не стало."

Збірка «Старший боярин» знайомить з найбільш значними творами Тодося Осьмачки, Валер’яна Підмогильного й Григорія Косинки – талановитих письменників українського Відродження. Після років забуття, коли їхні імена було викреслено з української літератури, вони знов повернулися до читачів. Сьогодні ми маємо змогу прочитати їхні книжки й оцінити високу художню майстерність цих авторів, зробити власні висновки і про нашу історію, і про сучасність.

Оповідання написано в 1920 р. Вперше надруковане в збірці "Жовтень" (Харків, 1921).
.................................................
Особливою іронічністю позначена ситуація, змальована в оповіданні «Собака». Студент Тимергей вивчає вершинні досягнення філософської думки — твори Канта, Ніцше, Декарта, в яких осмислюються основи людського буття, а сам, виявляється, не може жити без борщу: «Кант і борщ. Ніцше й ковбаса. Тимергей пручався. Перші дні недоїдання силкувавсь переконати себе, що Кант йому дорожчий за ковбасу. Але через три дні облишив: міг уже сміливо кожному в вічі сказати, що для нього дорожче». Випробування голодом змушує героя виробити власну «філософію»,викликану жорстокими обставинами пореволюційної дійсності. Але гумор і моральне здоров'я допомагають йому вистояти.

Оповідання "Сонце сходить" написано 1924 р. Вперше надруковане в місячнику "Життя й революція" 1925 №8.