Рецензии на книги — Иван Багряный

Я пишу двома мовами, бо цей твір, як і особистість його автора того варті.

Коли я вперше прочитала вірші 18-20річного І.Багряного, була приголомшена їх глибиною та вишуканістю, не часто властивою такій молодій людині. Але, тут має бути не про це. Чи - про це? Бо проза Багряного - це не просто проза. Це поетичний вихор від пружності, насиченості, темпу якого захоплює дух. Незрівнянної краси слова, їх конструкції та обороти несуть собою жахливий зміст: недавня кривава совєтська історія часів сталінських репресій постає потягом-драконом, і далі, далі, через дзівнкі прозорі ночі сибірської тайги аж до Далекого Сходу, де відбував заслання сам автор; зі всіма прівелеями ЗК, стільки разів описаними потому. Солженіценим, Варламовим,.. багатьма... Але ж - потому! Роман "Тигролови" написаний у…

Що є людина? Вона є тою біллю, скрізь який вона проходить заради збереження своєї гідності. Вона є тою ненавистю до ворогів, що бурлить кров та не дає остаточно здатися. Та, перш за все, вона є тою любов’ю до своїх близьких, до батьківщини, до тих ідей, що сповідує, та навіть до самої себе. Саме вона встановлює планку, нижче якої ти не в змозі опуститися і зрадити все, що любиш. Саме вона з останніх сил заставляє тебе залишатися людиною, даючи шанс навіть коли помилки вже зроблені.

Можна було б вибухнути пафосом та вистрелити фразою про "обов’язкове вивчення цього роману у школах" або щось на кшталт цього, але не хочеться. Цю книгу мають прочитати ті, хто хоче розібратися та зрозуміти, як працювала система репресій у передвоєнні часи в Україні, що собою представляли в’язниці та люди, що…

Ще одна трагічна сторінка української історії... Роман Івана Лозов’ягіна не просто пригодницький. Він багатоплановий, адже охоплює й історичні колізії, і любовні стосунки, розгортає перед читачем сторінки минулого українського народу. Для мене це перш за все роман великого протистояння: з одного боку люди полюють на звірів (тигролови), а з іншого - звірі у людській подобі полюють на людей (майор Медвин на Григорія Многогрішного та подібних йому). Сконцентрована у кількох яскравих постатях, оживає історія України, написана автором протягом якихось 14 днів. Написана швидко й майже без авторських правок - значить виболіла йому ця тема, відверто просилася на папір історія, багато в чому автобіографічна: сам Багряний, засланий у табор, утік і блукав лісовими нетрями. Головний герой, Григорій…

"Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами" (І. Багряний)

"Людину можна знищити, проте перемогти її неможливо"…

После недавнего путешествия по реке Чусовой с Алексеем Ивановым и его книгой Золото бунта , теперь я оказалась в далекой тайге вместе с беглым украинским ссыльным Григорием Многогрешным. Много грехов у него или мало - мне предстояло выяснить в процессе повествования. Да и можно ли вообще считать чьи-либо грехи, особенно в такое жестокое время, в 30-е годы ХХ века, когда молодое государство - Советский Союз - силой и кровью ломало прежние устои, пробиралось в самые дальние уголки своих земель, чтобы и там, на свободных диких просторах, установить свою власть и порядки. Миллионы "врагов народа" и простых растерянных, потерянных, оторванных от родной земли и семей людей снуют из конца в конец огромной окровавленной и замученной страны, пытаясь найти себе пристанище. Григорий…

"Тигролови" - передусім пригодницький роман, головний герой якого Дем'ян Многогрішний змушений перешкода за перешкодою боротися за життя. Сюжет будується за принципом дихотомії: політична і любовна лінії переплітаються, постійно змінюють одна одну. Найбільше у творі мені до вподоби образ Наталки Сірко - коханої Дем'яна Многогрішного. Саме їй до лиця головна ідея роману: "Сміливі завжди мають щастя". Їй не страшні жодні перепони, вона справді сильна жінка. Цей роман треба читати - переказувати його марна справа. Пригод у творі достатньо - нудно не буде. Приємного читання!

Эту книгу задали читать по школьной программе и она есть в зно. Сначала я думала, что в ней будем много патриотизма и ненависти к русским, но была приятно удивлена. Книга стала самой любимой, номером 1 в моем списке любимых книг. Когда её только задали читать, учительница рассказала, что это автобиографичный роман. Из-за этого я сразу начала сравнивать Григория Многогрешного с Иваном Багряным, сравнивала и сочувствовала, неверилось что человек мог через все это пройти (прыгнуть с поезда на полном ходу, кинутся на медведя, выжить один на один с лесом). Мне понравился Григорий и вся семья Сірків. Читала и как будто смотрела очень интересный фильм, не могла оторваться от этой истории. Все время переживала за Григория, и рада что все хорошо закончилось. Но прощание с семьёй Сірків и Заливаем…

Роман "Тигролови" Івана Багряного — кращий пригодницький український роман ХХ століття, одна з перших розповідей про тиранічний режим Сталіна в Радянському Союзі. Проте твір надзвичайно цікавий! Він не давить своїм, досить глибоким змістом та серйозною думкою автора стосовно СРСР. ВІн цікавий своім різнобарвям та насиченістю. "Тигролови" читаються дуже легко. Не було нудних описів, що заважають прочитанню. Твір, дійсно, хороший. Описи полювання такі детальні і захоплюючі. Хоч я і проти полювання на тварин, але читати про це було досить цікаво та пізнавально. А який напружуючий сюжет! Не було жодної сторінки, де було б нудно читати. В творі також багато доброго гумору, що влучно дібраний автором. Трішки сумний сюжет, залишає після себе той незабутній післясмак прочитаної книги.…

Мої шкільні роки пройшли ще під світлом "щасливої" радянської дійсності і я не мав змоги планово прочитати "Тигроловів". Прочитавши анотацію до книги, очікував чогось на зразок "Залишенця", просякнутого чи то надмірним патріотизмом, чи то ненавистю до "москалів". Та був приємно здивований романтичною історією, вплетеною у жорстоку тогочасну реальність. Крім цього, це один з небагатьох доволі цікавих творів, які розширили мій географічний світогляд.

Було — «Битіє опредєляєт сознаніє», а стало — «Бітіє опредєляєт сознаніє». Уявіть собі, змінено тільки одну-однісіньку літеру, але як геніально той перифраз відобразив епоху й її модерну філософію та внутрішню суть. «Бітіє». Цебто б и т т я. У всьому. Нещадне, тотальне, безперервне биття. Купка фанатичних, і малописьменних, і безпринципних реформаторів тресують 200 мільйонів. А тресуючи й шукаючи морального опертя, вони тезу про «бітіє» доповнили тезою, що стала заповіддю костоправів: «Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного»! І ця заповідь стала девізом епохи.

Иногда мне кажется, что Дьявол, если он только существует, время от времени, забавы ради поднимается из ада на землю и вселяется в того или иного человека. Иногда он выбирает худого немца с косым пробором,…

Иван Багряный - украинский Солженицын. Роман был опубликован на Западе в 1950 году, на 20 лет раньше, чем " Архипелаг ГУЛАГ" Солженицына и в 1963 году выдвигался на Нобелевскую премию. Очень жаль, что роман не переведен на русский язык, он очень автобиографичен. Иван Багряный дважды отбывал срок в сталинских казематах в Сибири. Во время отбывания первого срока он бежал из лагеря , был снова задержан и получил новый срок. На тему ГУЛАГа написано много мемуарной литературы, в ней в большинстве своем рассказывают о пребывании в лагерях, разбросанных по всей территории Союза. Багряный детально рассказывает о зверствах следователей НКВД совершаемых в тюрьмах в процессе выбивания " правдивых" показаний у своих подследственных. Писатель на себе испытал все все методы сталинской…

Це моя улюблена книжка з творчості Івана Багряного. Вперше прочитала в одинадцятому класі. Нещодавно перечитувала. Динаміічно, цікаво, дуже патріотично, але без фанатизму. Рекомендую!

Этот роман оставляет довольно тяжелый осадок безысходности, отчаянного сопротивления ни смотря ни на что и невыносимого давления могучей государственной системы на человека. Но несмотря ни на что - "Сад..." один из лучших в украинской литературе романов о сталинских репрессиях, равный по качеству творчеству, например, Варлама Шаламова или Солженицына. Общему антуражу сильно помогает несколько не литературный украинских язык с сильным вкраплением диалектных слов, свойственных северо-восточной Украине (Харьковская, Сумская и Полтавская области) - родных для Ивана Багряного.

Ще зі шкільної літератури пригадую, що серед суцільних депресивних творів, де одна безпросвітна туга і безнадія, романи Івана Багряного були як яскравий промінчик світла. Його герої - люди зі складною долею, які змогли подолати труднощі та вийти переможцями. А ще книжка - як щеплення-нагадування, про країну, яку "ми втратили". Про зворотній бік країни розвинутого соціалізму, де всі жили щасливо і радісно, про сотні тисяч закатованих в застінках НКВС українців, розкуркулених і вивезених далеко від рідних місць, про ув'язнених в таборах. Про те, що ніколи знову не має повторитися те, що було описане тут.

Григорія Многогрішного, якого звинуватили в якихось надуманих гріхах і два роки молотили по застінках НКВС, нарешті везуть на каторгу. Стережуть як зіницю ока, перевіряючи на кожній…

История повествует о Григорие Многогрешном, что сбегает из поезда, который везет людей в концтабор. После его поступка люди верят в то, что как минимум будет месть за такое кощунственное отношение к людям.

Книга плавная и более менее интересная. Слог автора сложно оценить, ибо я слушала аудиокнигу и могу сказать, что язык простой, но не хватает некоторых объяснений. Герои интересные и индивидуальные, меняются и остаются такими же личностями, как и раньше. Печально, но никаких эмоций и чувств книга не вызвала, хотя и является документальной и частично автобиографической. Динамики в достатке, но проработанности, как по мне, мало. Для нас это оригинально, но на то время многие писали на эту тему, да и сейчас она популярна в определенных кругах. Переписать на лучший лад эту историю вряд-ли…

Далекого 95-го року після закінчення школи при вступі до вишу вперше почула прізвище Багряного, тоді в школі вчили його "Тигроловів". Але це були 90-ті не у всіх школах навіть вчителі прочитали твори вигнанців, репресованих та дисидентів, а так як у мене ще був і фізмат клас, то з Багряним була не знайома. До вишу того року не поступила, хоч Багряний мені й не попався (виною була Анжеліка, яку читала запоєм замість готуватися до іспитів). Наступного року в деяких вишах замість іспитів з української мови та літератури потрібно було лише написати диктант, а з синтаксисом завжди не дуже дружила, то й заходилася готуватися до іспиту з книжечкою творів для диктантів і там мені зустрівся текст, в який закохалась:

"…Буйні каштани стоять безкінечною шпалерою й тримають на сонці чудесні свічі –…

К сожалению или счастья я не очень знакома с национальной литературой, мне чудесно отбили желание в школе ее читать, по школьной программе в основном все сложнее и занудное, но когда выросла, решила вернуться к некоторым произведениям. Вот одни из романов к которым я все-таки вернулась есть "Тигроловы", я очень рада, что его прочла, как по мне, это лучший украинский роман (по крайней мере из того, что учат в школе, к современным я еще не доросла).

Роман очень интересный, есть замечательное описание местности, просто превосходно все описано, так что ты переносишься в тайгу куда попал главный герой, Григорий Многогрешный. Его приключения очень яркие и интересные, сюжет достаточно динамичный и постоянно держит в напряжении. В общем есть все что нужно, данное произведение я не сравниваю с…

Сміливі завжди мають щастя.

Это автор доказывает в книге. Главный герой Григорий много ужасного пережил в своей жизни, много боли и страданий. Но он все выдержал с гордостью, что сильно разозлило его мучителя. И вот однажды Григорий сбежал с поезда, в котором везли заключенных, и перед ним открылась тайга во всей своей красе и величии. И что бы потом ни случилось, Григорий не боялся рисковать. Здесь, в этой книге, присутствуют и приключения, и любовь, хорошо прописаны герои, красивый и интересный язык. Но почему же я так долго её читала? Почему так мучила? Загадка...

То було змагання між психозом жаху і почуттям обов'язку й відповідальності, між егоїзмом і жертвенністю, між тваринячим і людським...

1944 рік, розпал війни, січові стрільці, бій під Бродами. Ще зовсім молоді парубки, які мають сім*ї, коханих, мрії на майбутнє, втрачають це все у війні. У безглуздій війні. На їхніх очах гинуть товариші та співвітчизники. На їхніх очах руйнують їхню ж Батьківщину. Про це страшно навіть читати - як же ж тоді люди виживали під час війни? Найбільш чіпляли маленькі деталі - дітлахи, які до останнього рятували помираючого коня; знищена церква з людьми, які вірили, що це їхній притулок і ворог не руйнуватиме святиню; прохання поранених солдатів полегшити їхні муки - товариш вбиває товариша для його ж блага; вбиті дівчата-парашутистки; смерть ні у чому не…

Книга, яку мало прочитати. Її треба прожити, зрозуміти, що відбувалося з людьми за таких обставин. Образи героїв настільки яскраві, чіткі та знайомі, ніби написані зі знайомих. Всім, хто цікавиться українською літературою та історією буде цікаво.