Последние издания книг Уласа Самчука

«Втеча від себе» — останній роман трилогії «ОСТ» («Морозів хутір», «Темнота», «Втеча від себе»). Події роману розпочинаються 1945 року на території Німеччини. Головні герої — Іван Мороз, його дочка Віра — повинні зробити нелегкий вибір: їхати на Захід чи повертатись у Радянську Україну. Вихід українця за межі національного простору не визначається Уласом Самчуком як…

Трилогія «ОСТ» Уласа Самчука (1905—1987) — це романи «Морозів хутір», «Темнота», «Втеча від себе». Події роману «Морозів хутір» відбуваються від Різдва 1918 року до Великодня 1919-го, в складний і тривожний період української історії. Герої книги шукають відповіді на актуальні питання свого часу і питання «вічні»: про революцію, українську державність, мову,…

Улас Самчук (1905—1987) — видатний український письменник, автор романів-епопей та повістей про долю українського народу. Його називали «українським Гомером ХХ століття», однак твори замовчувались в радянські часи. Лише в незалежній Україні вони почали видаватися на батьківщині письменника.

Роман Уласа Самчука (1905–1987) «На краю часу» багато в чому є автобіографічним. У ньому йдеться про першу хвилю української політичної еміграції, яка опинилася у Празі та відстоювала своє українство; змальовується роль і місце митця в умовах чужомовного оточення. Головний герой твору тяжко й виснажливо працює над романом, друк якого, втім, видається йому сумнівним через безперспективність творити українською на чужині. У. Самчук повністю занурює читача в атмосферу Праги 1920–1930-х років, майстерно описує як визначні місця чеської столиці, так і реалії того часу — гуртування в українських осередках; обставини та умови праці тощо. Прототипами героїв твору стали реальні політичні та культурні діячі.

Роман «На краю часу» було написано у 1963 році, але тільки зараз, через 60 років, вперше друкується видавництвом Фоліо.

Улас Самчук (1905—1987) — український письменник, журналіст, публіцист, спадщина якого велика і різноманітна. Він писав не лише про рідну Волинь, Закарпаття, а й про Велику Україну, українську еміграцію, його вважають «літописцем українського простору». Самчука свідомо замовчували в радянські часи. Лише в незалежній Українській державі твори письменника почали видаватися на його батьківщині.

У романі «Марія» (1934) автор першим розповів світові правду про Голодомор 1933 року, його причини і наслідки. Через події із життя Марії, її близьких, земляків протягом кількох десятиліть — від дореволюційного періоду до більшовицьких реформ 1930-х років і геноциду українського селянства — автор художньо осмислює трагедію однієї родини в межах трагедії всієї української нації і підно-сить образ селянки Марії до символу цілої України.

«Втеча від себе» — останній роман трилогії «ОST» («Морозів хутір», «Темнота», «Втеча від себе»). У кожному із трьох томів «OST» відтворена частина української історії ХХ століття.

Події «Втеча від себе» розпочинаються 1945 року на території Німеччини. Головні герої — Іван Мороз, його дочка Віра — повинні зробити нелегкий вибір: їхати на Захід чи повертатись в Радянську Україну. Вихід українця за межі національного простору не визначається Уласом Самчуком як «втеча від себе», а як історична необхідність самозбереження особистості для повернення та здійснення своєї національної місії

Про Закарпатську Україну роман У. Самчука «Гори гово­рять!». Це художня розповідь від імені героя роману Дмитра Цокана про боротьбу гуцулів за своє соціальне й національне визволення проти іноземних поневолювачів, про Гуцульську республіку (1918—1918 рр.). Широко ви­користаний діалект гуцулів, описано їхню психологію і народ­ний побут. «Сонце з Заходу» —…

Поряд із знаменитими трилогіями «Волинь», «Ост», які називають «літописом українського життя», іншими творами Уласа Самчука, визначне місце посідає його публіцистика. Зокрема, дві великі збірки: «На білому коні» і «На коні вороному». В них об’єднано довоєнну і повоєнну дійсність, побачену очима Самчука, в яких письменник зображує те, що відбувалося в роках 1941—1943-му.Це своєрідні, дуже незвичайні подорожні нотатки, розповідь про шлях в Україну і з України.

У «На коні вороному» ми спостерігаємо, як гаснуть надії Самчука, бачимо його щемливе, тужливе прощання з рідною землею, де ті надії не справдилися — як виявилося, прощання назавжди.

Поряд із знаменитими трилогіями «Волинь», «Ост», які називають «літописом українського життя», іншими творами Уласа Самчука, визначне місце посідає його публіцистика. «На білому коні» написаний автором у зрілому віці, що дало йому змогу розставити акценти і виявити те, що було найважливішим. Разом з іншими епохальними образами У. Самчук створює неповторний образ історичної батьківщини довоєнного періоду, людей, які жили отим «радянським життям». Розповідає про зустрічі з визначними особистостями української культури: поетами Оленою Телі гою, Олегом Ольжичем, Євгеном Маланюком, кінорежисером і скульптором Іваном Кавалерідзе, письменником Віктором Петровим (Домонтовичем), актрисою Тетяною Праховою, Степаном Скрипником (єпископом Мстиславом), отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем.

Драматичні твори Уласа Самчука майже невідомі україн­ському читачеві. Події одноактівки «Слухайте! Слухайте! Говорить Москва!» відбуваються на­прикінці 1920-х років, конфлікт у ній має ідеологічно-моральний характер, сюжет будується на зіткненні інтересів представників різних ідеоло­гічних світів. Інтелектуальна драма «Жертва пані Маї» розгортається навколо…

Автобіографічність прозової творчості Уласа Самчука дістала логічне завершення у книгах спогадів, репортажів, нотаток, нарисів та есе, які розповідають про події Другої світової війни («П’ять по дванадцятій», «На білому коні», «На коні вороному») і життя українців у таборах для переміщених осіб («Планета Ді-Пі»).

У щоденникових нотатках Улас Самчук продумано й дбай­ливо дозує матеріал, розподіляє враження та інфор­ма­цію відповідно до принципів літературної творчості. По­ка­зо­вими з цього погляду є Самчукові «Записки на бігу», озаглав­­лені «П’ять по дванадцятій». Автор у них доку­мен­тує своє перебування в Берліні на початку 1945 року. Він то пришвидшує часовий темп оповіді й надає перевагу інфор­­мативності, то максимально уповільнює його, докладно описує день за днем, година за годиною життєві події.