Рецензии на книги — Богдан-Игорь Антонич

Не понимаю украинскую литературу. Из всего списка, что я учила в школе, приемлю только Лесю Украинку. Когда я кому-то это говорю, на меня сразу набрасываются все мои собеседники: «Как так, ты же украинка! Украинская литература – это верх литературы, это высшее, что можно было придумать!!» Не понимаю я таких людей, у всех вкусы разные, не всем же подстраиваться под одну дудку и твердить как зомби «шедеврально!», даже, если такого на самом деле нет. Даже ,не смотря на то, что я живу на Украине (хотя Крым это земля России, просто некоторые индивиды слишком много ненужного делали) мне противна вся та грязь, которая выливается на русских, мне тошно от всей той истории, которую преподают в нашей школе. Все не правильно, все не то. В каждом произведении украинских писателей и поэтов поднимается…

Всё больше и больше убеждаюсь в том, что советская тоталитарная машина была направлена на полное уничтожение украинской культуры, ибо (хоть Антонича и не репрессировали или сослали.... и то только потому, что он не был жителем УССР, а жил в Галичине, которая входила в состав Польши...) не допускать в украинские советские массы творчество этого великого поэта и писателя - по меньшей мере преступление. С поэзией его познакомился я еще в школе, но только недавно перечитав его непрограммные сочинения, осознал масштабы гениальности этого человека, творчество которого намного перегнало российскую литературу того времени, а с европейской (Рильке, Лорка) шло нога в ногу ничуть не уступая, и это можно смело констатировать. Но хотелось бы больше уделить внимания в этой мини-рецензии именно…

«Велика гармонія» - збірка, яка розкриває гармонійний внутрішній світ її автора та дає підказки до гармонійного сприйняття навколишнього світу. Ця збірка – результат виховання поета, його світогляду, його таланту та людяності.

Читаючи дані вірші наче торкаєшся чогось близького і в той же час незнаного, чи скоріш, забутого. Цей контакт і справді веде до гармонії. Можливо такі твори слід частіше перечитувати, аби підтримувати гармонію в собі та в світі.

Цю збірку поет не публікував. Мотиви нам не відомі. Можливо, написане було надто особистим, інтимним. Однак, я дуже радий, що отримав можливість з цим ознайомитись. Чесно кажучи, склалося таке враження, що я приятелював з автором. Може справа в тому, що все написане, близько кожному з нас: тут наші прагнення й надії.

заметки на полях

Восхитительная книга с уникальными душевными иллюстрациями. Но вот то ли я не в то время ее купила, то ли просто "не мое". Больше года время от времени возвращалась к ней, но так и не прониклась. Скорее всего отпущу в буккроссинг в ближайшие дни.

Молодий романтик, залюблений в природу й життя, філософ у пошуках сенсу існування, високоосвічена людина, книголюб, музикант і художник, палкий закоханий – це все Антонич, поет, творчість якого не просто вражає, а відкриває перед зачудованим читачем все нові й нові яскраві й похмурі, радісні й меланхолійні, безкінечно різні світи... Левова частина поезій Богдана-Ігоря Антонича присвячена оспівуванню дивовижної краси та досконалої гармонії природи. „П’яний дитвак із сонцем у кишені”, як сам себе називає поет, не втомлюється щиро захоплюватися красою хмаринки в небі, травички під ногами, ароматом квітів, шумом вітру, шелестом листя над головою, мелодією дощу... Кожна комашка для Антонича – це цілий Всесвіт, сповнений довершеною красою та значущістю.

„Лисиці, леви, ластівки і люди, зеленої…