Рецензии на книги — Ирена Карпа

Хлопчики і дівчатка, чи спокусилися ви на "Добрі новини..." від Карпи? Я - так. 300 гривень за цілковите лайно. Три зірки поставила лише за гарну палітурку і крах читацьких сподівань. Історії чотирьох новоспечених "парижанок" з різними розладами психіки - як віддзеркалення внутрішнього світу авторки, того, що коїться в її голові. Адже хто хоч трохи знає фактів про Карпу, згодиться, що роман завуальовано автобіографічний. Просто авторка сегментами розділила життєвий досвід між чотирма героїнями. І до чого тут море? Загалом, книжка - суцільне лайно. Молодець Ірена Карпа, що так майстерно вміє піарити власні недотворіння.

Ми і наші дивовижні сімейні історії

Ця книга саме про них - левова частина все ж Іренині сімейні історії і трошки чужих. Спогади бо - це безкінечний вир, з яких можна черпати-черпати і ніяк не вичерпати до кінця: щось хочеться приховати, бо ще не час, щось само ховається в пам`яті, до чогось змінюється відношення, а, отже, сама історія.

В дощ дорослі не гуляють, а їдять вуджену курку і дивляться телевізор. Гумові чоботи і парасолі в яблучка видаються тільки дітям.

"З роси, з води і з калабані" - це книга в трьох частинах, відповідно. Перша, "росяна" відноситься до голопупого, шкільного і підліткового часу Ірениного життя: Яремча (чи ж бо Яремче?), бабуся в Черській області, перші дискотеки, мальчікі, поїздка з батьками за кордон, співи і шкільні будні. Найбільша і найвеселіша частина, хочу…

"День усіх білок" став для мене справжнім розчаруванням. Здавалося б, дитяча історія про звіряток, з чарівними ілюстраціями Наталки Гайди, товстенька і кумедна, хіба можна тут чогось остерігатися? Виявилося, ще й як.

Написала "День усіх білок" Ірена Карпа, до її творчості я зовсім не палаю прихильністю, проте мала надію, що в дитячій книзі все буде інакше. Не склалося. Герої книги — що білки, що собаки, що інші звірята — зовсім не схожі на тварин чомусь, а цілком собі люди, тільки пухнасті. Старша донька-білка Біггі, вона ж Біг сістер, сидить на дієті, є ще Мачо-Білк, з золотим зубом і кашкетом, у нього білочки-прихильниці, що мріють про подарунки "брендові, з перших ліній"... Мама білячого сімейства вічно про все забуває, а готує так, що діти викидають її страви через вікно, зате тато їх…

Мабуть нікого не здивую своєю заявою, але все ж розпочну саме з неї: Ірена Карпа - найепатажніша персона сучасної української культури. У черговому графоманському випуску звабливої, страшненької і багатої пані Карпи діє особа, яка, на мою думку, страждає від загального непорозуміння з Космосом, Всесвітом і собою. Або пояснення цьому тривіальніше - підліткові психоматичні хвороби. Якщо ж говорити про сюжет, то з впевненістю можна стверджувати про його відсутність. Бо ця книга про все і про ніщо. Коли ж вже братись за окремі розділи, то можна виділити такий жанр, як "notes". Перш за все, це мандрівні нотатки, "травел-есе", які робить Каткана Клей ( діюча "гєрла"). Мета цих подорожей - воля, свобода. А чом би й ні?

Абсолютно вільним може бути або той, у кого дуже багато грошей, або той,…

Умничка Карпа. И за то, что писала в свои 23-24 как 35ти-40ка и более летние Паланик и Бегбедер в жанре non/fiction без оглядки на снобистские мнения; за то, что, без оглядки на те же мнения, "сделала" себя и свою жизнь - яркой, интересной, творческой и плодотворной. Не такая уж "занэдбана" (цитата из Карпы) Украина, когда рождает таких сильных и смелых "кобет".

Читала на одном дыхании. Были интересны и перемещения Автора по планете, её впечатления от посещённых стран, была лютая зависть к её пребыванию в Непале и Бутане (здесь и сама Автор извиняется:

бачить трикутну вершину Евересту й розуміє, що її ні з чим не сплутати. Марла плаче ... Плаче за зрадженими мріями своїх колишніх однокласників, що так і не змогли продовжувати віру в диво й поперетворювали свої життя на звичайний…

Втнула таке, оскільки Бога немає. Якби був, то було б легше. Тоді вся відповідальність була б на ньому. Але живемо в світі без Бога, тому треба самим приймати рішення. Робити це ще тут, на Землі. Бо, крім Землі, нічого й немає. Є тільки наше одиночне, в одному примірнику, життя, яке більше ніколи не повториться і ніяк не продовжиться. Ані раєм, ані перетворенням у жабу, пагін куща чи в камінь. Живемо — і помремо. І все. На цьому крапка. Тож марно сподіватися на когось чи на щось, треба брати віжки у свої руки, керувати долею, творити чудеса і дива зухвалі. Зцілювати, народжувати, воскрешати і навіть вбивати. Бо, крім нас, це зробити нікому.

Закінчилась книжка, о сльози капають з очей. Шеф каже до побачення, а я відвертаюся до вікна. Їх не можливо стримати. Коли покоління бабусі і дідуся…

Ця невеличка книга - збірка коротких творів про людей, які, полишивши в’язання светриків для пінгвінів, узялися до важкої і потрібної роботи - допомагати людям, які поряд. По суті, це історії про багатьох, адже сьогодні чимало моїх співгромадян, озирнувшись довкола, побачили, що оточуючі потребують того, що є у надлишку в тебе: стара непотрібна куртка, добре слово, годинка-друга часу. А хтось може поділитися й грошима або трьомастами мілілітрами крові. І це не тільки для вояків чи пацієнтів госпіталів, чи для переселенців, а просто для всіх людей. В одному з оповідань навіть є спроба проаналізувати мотиви волонтерів, які обділяють увагою рідних і не надто якісно виконують робочі обов’язки. Як на мене, байдуже, чому вони займаються волонтерською діяльністю. Важливо, що вони роблять…

Для мене ця книга - своєрідне продовження "Добла і зла". Ті ж невимушено-дитячі історії, які обов*язково треба читати під супровід хітів з Території А, цілком занурившись в чарівний світ українських 90-тих. І хоча Карпа і старша від мене на 10 років, це не завадило мені разом з нею пригадати своє дитинство, посміятися з жартів, які були актуальні і у моєму дитинстві... Це навіть не стільки книга, скільки безпосереднє спілкування з самою авторкою. А оскільки Ірена Карпа сама по собі - епатажна та цікава непересічна особистість, то і спілкування з нею - цікаве. Хоча інші розділи не настільки вдалі, як дитячий "З роси...", але цілком книга варта уваги. В ній кожен може побачити і пригадати себе. Ну і на завершення:

"Насправді дуже корисна вправа - згадувати себе, ба навіть бесідувати з тим…

Звісно, побачивши чергову книгу Карпи, я захотіла дізнатися чим таким новим розродилася о велика неформатна письменниця. Звернула увагу на веселі картинки, які напевно вставлені у книгу заради модних вже енний рік анімешок--бо герої в аніме і справді схожі на картинки у книзі Карпи. Ну але тепер коротко про зміст. Умовно поділила книгу на 3 частини. Першу читала із майже захопленням--вау, що ж там буде далі? А ля схарена пай-дєвачка шукає роботу і пригод на свою п"яту точку і знаходить. Потім на неї ще дивовижнішим чином звалюються гроші, мальчік, гори, таємниці... Третю частину книгу, коли мальчік і дєвачка в Гімалаях, я просто пролистала зі словом "лянгвайліг"(нудно). Зрештою, невже можна прагнути якоїсь якості і сенсу від сучукрліт? :(.

Книга ні про що. Не змогла дочитати до кінця, оскільки не хотіла марнувати час на безглуздя. Книга для того, щоб її викинути або для якихось гламурних самозакоханих дівуль. Карпа дума що вона така модна, її книги кльові, а ми тіпа не розуміємо її шедеврів. Цитата з книги: "Дурна, як пробка, дитяча книжка. Це піздец. Ідіоти реально ніколи нічого не вчаться."

Карпа давно вже стала символом сучасного літературного бунтарства, сміливості говорити що хочеш і як хочеш, вживати ненормативну лексику і всіляко відходити від затертих канонів "якою має бути жінка". Бо вона і досі скидається на підлітка, який тільки но потрапив у велике місто і носить ним по усіляких задвірках. А у неї діти оно підростають. І собака є. Дуже велика.

Карпа все таки трохи подорослішала, почала згадувати своє дитинство. Трохи втихомирилась, стала ще кращим оповідачем, що не завадило все таки їй залишитись такою ж впертою і принциповою. Коли вона читала уривки з іще не опублікованої на той час "З роси" на міжнародному фестивалі Меридіан Черновіц, я вже просто тягнула руки до цих текстів, бо у них було скільки гумору, життя і реальності, що стояти було неможливо. Однак в…

Якщо не читали, то не читайте!!!! Ви нічого не втратите. Пустозвін, а не книжка!!!! Не знаю,. навіть, навіщо таке писати. А назва яка!!!! Боюсь, що то Шевченко з Пушкіним і Толстим плакали б, якби таке прочитали!!!!!

Перш за все люблю книги Карпи за їх неповторний дизайн, вже такий звичний і рідний. А тут ще й картиночки потішили. Взагалі вже нічого нового від авторки і не очікувала, просто з книги в книгу люблю її стиль, смішнючі діалоги та своєрідну "житєйську" філософію. І хай їй закидають, що то взагалі не література, а тільки стидоба на голову, то вже особиста справа кожного. Тут можна і посміятися, і поспівчувати черговому нещасному коханню чергової божевільної героїні, і навіть трішечки задуматися над своїм життям. Але зовсім трішечки, щоби не перегружатися. Бо це література, яка не грузить, а просто розслабляє. Добре це чи погано - вирішувати вам.

Обычно такие вещи не выходят за двери кабинета психоаналитика. И дело не только в конфиденциальности информации, но еще и в том, что посторонним она совершенно неинтересна. Книгу оставила где-то на скамье в Ивано-Франковске. Возможно, кому-то она больше пришлась по душе.

Не знаю, читает ли кто-то книги Карпы, в поисках глубинных смыслов. Если да - удачи, ребятки. Говорят, даже синдром отдельный есть, как раз для таких, "в поиске".

А с людям, умеющим читать литературу, прекрасную в своей ненавязчивость, напишу тут пару строк. Да, Карпа родила двоих девочек, если кто не в курсе. Да, она с ними путешествует. Да, ее "бюджетно" мне сейчас совершенно "нереально-где-такие-деньги-брать". Но хорошо ведь пишет. Одну звезду скинула за пару-тройку политических строк, которые (хоть и остросоциальны, как это ныне модно называть) совершенно, на мой вкус, неуместны. Но это сугубо личное.

В остальном, ребята, это смех и слезы. Иронично, красиво, местами - саркастично, мама двоих детей рассказывает о себе и мире. Питание, проживание и переживания, восхищения,…

Принципиально ничего нового в творческом методе главного секс-символа украинского сучукрлита не появилось. Но все же у книги с креативным названием «Добло и зло» есть некоторые отличия от предыдущих сочинений Карпы.

Позитив: наличие раздела под названием «Привиди моєї школи». О своем отроческом прошлом Карпа рассказывает куда интереснее, чем о взрослом настоящем. В рассказах о девичьих занятиях и нравах яремчанских старшеклассников несколько меньше агрессии и самолюбования, зато заметно больше обаяния и самоиронии. Тут Карпа идет по следам Тани Малярчук, хотя у последней, конечно же, другие интонации. Хорошо и то, что главы этого раздела хоть в какой-то степени выглядят законченными новеллами. Последний плюс состоит в том, что Карпа перестала прятаться за масками героинь с претенциозными…

Бредовый поток сознания, примитивная философия вперемешку с матами....сюжет слабо выражен. Читать практически не возможно

Решала почитать великохваленую Карпу... Не скажу что ожидала многого, но, наконец осилив закручено-покрученный текст, записала себе больше никогда не брать в руки то что модно и бестолково. На самом деле, знала, на что иду, когда открывала сие чтиво, потому как с годик тому назад ознакомилась с ее "Перламутровым порно" и вот теперь не смогла даже близко вспомнить, о чем же читала (характерная черта плохой литературы. Единственное, чем я могу охарактеризовать "Фройда" - это - книженка для 15-летних плохообразованных "читателей", желающих в компании блеснуть эрудированностью, или же дорвавшихся до чего-то, отличного от Толстого-Достоевского-Горького, еще и официально напечатанного. "Ну так книга же... читать полезно." А вообще, не знаю для кого она еще может быть, но то, что людям с…

Ну зовсім незвично після моїх митарств відмічати на Лайвлібі, шо у мене є "бумажная книга". Так дивно, це, мабуть, одна з перших паперових, справжніх книг, прочитаних мною за цей місяць. Бо я давно вже все читаю з екрана. Дякую чудовій Ані majta , яка у рамках новорічного КС прислала мені цю книгу. Дякую чого? А то, що бажала її у списку досить скептично, знаючи, що сама не придбала би ніколи. Досить скептично ставлюся до Карпи, дуже багато прочитанного у неї. Але мій друг, з котрим я мала розмову десь півтора місяці тому, виявився правий, говорячи, що це найкраща у неї книга. Я цілковито з ним згодна - і справді, найкраща. Ця книга, як життєпис і щоденник, залізаючи у який, вилазиш геть з червоними вухами від сорому, бо читав шось таке інтимне, чого не варто було. Щодо частин. "З…

жалкая попытка Карпы доэпатировать публику, которая еще не эпатировалась ее графоманством