Рецензии на книги — Лина Костенко

Раньше были рюмочки, а теперь бокалы. Раньше были мальчики, а теперь нахалы. (краткое содержание романа Лины Костенко, запечатленное в детсадовском фольклоре)

А теперь то же самое, но в прозе. В лесах Подмосковья обнаружен мальчик, воспитанный блогерами. В Гималаях снежный человек изнасиловал группу параальпинистов. Космонавт Георгий Гречко настаивает на инопланетном происхождении кукурузы. Обнаженные пупки старшеклассниц - прямая угроза Цитадели Национального Духа. На тридцать каком-то году жизни обыкновенный киевский программист с удивлением обнаружил, что мужик в стране пошел не тот. Заграница нам не поможет. Это возмутительно. Экология опасносте. На пляжах мусор. В Киевском море зафиксированы пираньи-матерщинницы. Зубастые прокуренные феминистки посягают на семейные ценности, в…

Как хроника событий, эта книга, конечно, имеет ценность. Особенно вторая половина, где главный герой уже перезагрузился, и утратил большую половину своей мразотности, и стало меньше его сопливо-депрессивных измышлений.

Мой отзыв больше коснется первых двух третей книги, где главный герой до попытки самоубийства просто конченная мразь.

Если у вас есть желание взглянуть на мир глазами депрессивного неудачника, который обвиняет в своих бедах правительство, жену, Чернобыль, и при этом всю инфу черпает из газет, то вам необходимо прочесть эту книгу.

Вся книга - плохая новость. Впечатление, что до 2000 года в Украине и мире происходило все только хорошее, все развивались. А тут даже сама природа против людей. Тошно слушать.

Автор подает новости , выставляя журналистов и периодику за полных…

С лирикой  Лины Костенко я знакома еще с младших классов.На мой взгляд,ей стоит писать стихи:проза не для нее.Этот роман нам задали прочитать по школьной программе.Самая обычная мильная опера.Таких целый миллион."Марусю Чурай"отличается только тем что написана в стихах.

Сюжет.Первая часть романа посвящена истории  любви между  Марусей и ее возлюбленным Григорием,а  вторая - историческим событиям.Сюжет достаточно динамичный,но лично для меня скучный.

Герои.Скучные,однобокие,не интересные.Нет запоминающихся персонажей.Плохо проработаны даже главные герои про второстепенных я вообще молчу.

Язык.Читается скучно.Как я уже писала роман написан в стихах.Слог автора хорош  для поэзии не для прозы!У меня сложилось впечатление,что изначально это должен был быть большой стих,но Лина Костенко захотела…

Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,– оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься – Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори.

———————-

У ці важкі часи поезія рятує. Жаль тільки, що красу зараз нищать бомбардировками. Зрадливо, підло і підступно. Усе як є…

Шумная пиар-компания по поводу выхода книги. Мэтр украинской современной поэзии, "шестидесятница" Лина Костенко одарила народ прозаическим произведением. Буря восторга нечитавших уже подправлена ложкой дёгтя причастившихся, тут же осуждённых и заклеймённых нечитавшими, но поклоняющимися. С большой опаской и скептицизмом бралась за книгу, и получила то, что ожидала. Не разочарования, нет: подтверждения всех своих подозрений. Итак, имем развёрнутое социально-политическое эссе длиной в 5 лет и 416 страниц очень крупных букв. Эссе - суррогат из абсолютно всех событий, произошедших в Украине и в мире за это время; глазами брюзжащего, пассивного (недееспособного) наблюдателя: пенсионера, скорее всего (заявленного автором, как 35летний программист; уверяю: в этом возрасте и в этой профессии…

Название стопроцентно подходит к содержанию. Здесь действительно современный маразм преломляется сквозь психику обычного, хоть и обычно издерганного человека:

Інтелектуал-одиночка в умовах дикого ринку.

Типичные проявления кризиса среднего возраста:

Ми їздимо на природу, в Гідропарк, за місто, але я нікуди не можу поїхати від себе.

Настолько узнаваемые реалии:

Наслухавшись новин з радіоточки на кухні, вона починає таке щось вигукувати, хоче з кимсь поділитися, не може переварити цей інформаційний коктейль і просто кричить: «Та що ж це робиться?!» Дружина просить: «Мамо, не слухайте радіо, я його викину!» Дала їй читати «Консуело» Жорж Санд — на кілька днів заспокоїлась. Потім знову послухала про «таращанське тіло» і почала кричати. Я її розумію, справді можна збожеволіти.

Читаю маме…

Коли Ліна Костенко після стілкох років мовчання написала цю книгу, я зрозуміла, що це буде Те, Що Треба. Те, що треба нашому суспільству сьогодні, яке ніби ходить по колу і знову й знову наступає на одні й ті ж самі граблі. Книга, про все, що "наболіло", про усі перипетії початку століття та звичайно про Україну. Напевно так сильно і так відверто правдиво, аж до болю, могла написати лише вона. Для мене це книга, яка відкрила мені очі на деякі події тих років. Це книга, яка зачепила за живе. Це книга-Заклик, який має почути кожен українець...

Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.

Певно, що треба бути трохи самашедшим і трохи травмованим Україною, аби ця книги зачепила щось у душі. Щось інтимне, що жевріє десь біля серця. Так, цю книгу можна критикувати, можна говорити про неї багато. Але вона лишається хронікою нашого життя, в якому так легко втратити себе, своїх. Коли вже не витримуєш, не помічаєш вже. Ми приречені на самотність і саме тому ми маємо гуртуватися. Аби бути разом. Адже лише разом, з усією щирістю та відвертістю ми можемо дочекатися щасливого майбутнього. Того, про котре так довго мріяли. Аби жити. Бути.

Ні, ні, ні і ще раз ні!

Краще б і не наступав той день, коли я вперше почула про "повернення" Ліни Костенко і коли я взяла до рук її самашедшу писанину. Ні, це не та Ліна Костенко, віршами якої я зачитувалася в школі, і лекціями про яку заслухувалася в університеті. Якийсь потік божевілля, наче телевізор, що постійно блимає, передаючи відірвані шматки інформації то звідтіля, то звідти.

Не дочитала, не вистачило сил і нервів.

Ні, ні, ні і ще раз ні! Ні, це не моя Ліна Костенко, ні, це не моя українська література, і ні, я не хочу пропускати це через мій мозок і тим паче через мою душу.

Можливо, Ліна Костенко хотіла зробити спробу внести в наше життя якісь "коректури". Можливо, комусь вони стали зрозумілими. Мені - ні.

І ще раз - НІ.

Не говори печальними очима(Ліна Костенко) 06.02.08, 23:07 Клуб української поезії костенко, очима Передмова: І неповторність кожної хвилини шукає шлях від болю до перлини...

Не говори печальними очима те, що не можуть вимовить слова. Так виникає ніжність самочинна. Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява, чи просто чорна магія чола... Яка між нами райдуга стояла! Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам'яті - коханий. І все-таки, згадай мене колись. Ішли дві долі різними шляхами. На роздоріжжі долі обнялись.

І всі вірші в цій книжці такі чудові і проникливі. Я обожнюю Ліну Костенко. Вона найвизначніша поетеса не тільки другої половини 20 століття, а й сучасності. Схиляюся перед її талантом і рекомендую всім читати цю чудову книжку.

Лінію оборони тримають живі

Життя звичайного українця на призмі політики. Багато хороших ідей, патріотичних думок. Все чим живе українець. Ця книга близька мені, вона з точністю передала мій внутрішній стан. Її з легкістю можна було б назвати «Посібник для патріота». Водночас книга важка. Ну вона ж про Україну, тому і не дивно, історія України теж важка. Цю книгу може зрозуміти лише українець і лише патріот. Її неможливо прочитати на одному подиху. Наче п’єш чай, сьорбаєш ковтками. Зате коли дочитаєш тебе охоплює і радість і повага з патріотизмом і дух України. Дух України – найсолодше, що може бути. Це сучасна «Історія України». Туди увійшла помаранчева революція - те, що показало, що ми не слабкі, що ми українці. Хоча мені тоді було лише 10 років але цього було достатньо для…

Чужа душа - то, кажуть, темний ліс. А я кажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа - то тихе море сліз. Плювати в неї - гріх тяжкий, не можна.

Маруся отруйниця, або нещасне життя і кохання Великої української співачки

Складне життя у всій його всебічності. А як подумать, - що таке душа? Як той казав, це - горизонт до Вічності.

Котра дівчина чорні брови має, то тая дівчина усі чари знає

Я думаю, цими цитатами сказано все. Трагічна доля, клятий Гриць, що не може бути самостійним та добрі люди. Усе це, компоненти цього історичного роману у віршах. Все гарно рифмується та дуже легко читається. Цей роман можна прочитати за кілька годин, бо читаючи його, ти не зважаєш і взагалі забуваєш про час. Це щира правда від мене для всіх. Спочатку, я думав, що "Маруся Чурай" буде схожа на Енеїду , але це…

В захопленні! Давно вже не читала нічого подібного. Здавалося б, усім відомий сюжет, але з яким тонким ліризмом Ліна Костенко передає найтонші порухи людської душі. Вражена. Читаючи, кожну сцену бачиш на власні очі. Скільки ж болю насправді пережила Маруся Чурай! Після прочитання роману у віршах пісня "Ой не ходи, Грицю" сприйматиметься зовсім інакше. Усім раджу. Достойний твір. Приємно, що входить до програми ЗНО з української літератури.

"Записки..." - згусток української ментальності. За всі сторіччя, і не важливо, що описується лише початок двадцять першого. Це те, що я відчуваю щодня у собі, і лише зрідка може висловити найближчим. Це - чудовий довідник для не-українців, які хотіли б нас зрозуміти. Якщо вони взагалі є.

Я очень люблю поэзию Лины Костенко, но вот "Марусю Чурай" долго-долго откладывала на потом. Почему? Сейчас я и сама искренне удивляюсь, но, думаю, всё же оттого, что сочетание полулегендарной личности Чурай, антуража национально-освободительной войны и исторического романа в стихах виделось мне наполненной пафосом заунывной патриотической агиткой.

Но на деле "Маруся Чурай" - это нечто совсем другое.

Це - пiсня. Це - душа.

Не больше и не меньше, "Маруся" - это квинтэссенция всего прекрасного, что может только быть в украинской литературе. Завораживающая любовная история, невероятные образы главных героев (в отличие от часто заштампованных персонажей, и Маруся, и Гриць, и Искра не только полноценно выписанные образы, но и потрясающие в своей настоящности люди), огромная и всепоглощающая…

Ох, давно это было... Кажется, еще до моего повального увлечения книгами и поэзией вообще. Засело в голове стихотворение одно, на мове. У кого ни спрошу - никто не знает автора. А стихо все крутится, крутится... Потом кто-то подсказал - Костенко. Так и запомнилось имя. И уже после увлечения поэзией и впадение в читательский запой, вспомнила я это имя и давай штудировать инет и книжные магазины. Стихотворение-то, в итоге, оказалось не Лины Костенко. Но поэзию самой Лины Костенко я успела полюбить. Всерьез и очень надолго. Поэтому вчера, когда увидела в библиотеке знакомое и любимое имя на книжнице, схватила тут же. Открыла и такая волна трепета пронеслась...

Книга оказалась настолько уютной, настолько ... интимной, что показалось, тебе доверили сердце и душу. Фотографии, где Лина Костенко…

Коли хочеться почитати гарної поезії ввечері, коли хочеться відчути красу слова, перейнятися якимись емоціями, раджу вам взяти до рук цю прекрасну книгу. По-перше, надзвичайно приємне оформлення: тканинна обкладинка, закладка, позолота на літерах, маленький зручний формат. Книга вабить своєю ніжністю. По-друге, надзвичайно тонкі поезії! Ліна Костенко вражає майстерністю свого слова! Кожна поезія тут - це маленьке прожите життя, часточка душі. Читати Ліну Костенко завжди легко і приємно, вона вміє писати так, щоб затронути найтошні струни душі. Вона завжди була моєю улюбленою поетесою, і отримати в подарунок таку книжку було для мене справжнім щастям!

Обожнюю твори Ліни Василівни. Скільки в них філософської мудрості, красивих почуттів, неперевершених образів, якогось особливого затишку! Коли заглиблюєшся у її поезію, несамохіть починаєш мислити більш піднесено, поетично, образно. Найбільше я люблю її інтимну лірику, а також історичний роман у віршах "Маруся Чурай". Недарма його ставлять в один ряд із найвизначнішими творами українських класиків. І недарма ж авторка отримала Державну премію імені Тараса Шевченка (та ще й у мій рік народження). Ця історія дуже особлива. З одного боку маємо історію нещасливого кохання Марусі Чурай (дівчини з легенди, авторки прекрасних народних пісень) до козака Гриця, а з іншого - це історія цілого українського народу, його долі у вирі подій часів визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького.…

Калина міряє коралі
а ти летиш по магістралі
Життя – це божевільне раллі
Питаю в долі
а що далі?

Почему-то когда речь заходит об украинской поэзии, я вспоминаю не Тараса Шевченко или Лесю Украинку, а Лину Костенко. Да, это современный автор, но вот именно ее поэзия ассоциируется у меня с напевностью и мягкостью украинской речи, с ее лиричностью, с Украиной вообще.

Все, що буде, було і що є на землі,
і сто тисяч разів уже бачене й чуте,
сірі вузлики ранку – твої солов’ї,
все це тільки одне нерозгадане чудо.
Знаю склад біосфери, структури кислот,
все, що є у природі, приймаю як даність.
Я, людина двадцятого віку, - і от,
зачудована, бачу лише первозданність!

Данный сборник – вещь уникальная хотя бы потому, что это избранная поэзия Лины Костенко, составленная ее дочерью Оксаной Похлевской. 

«Від цих…

Прочитав третину. Ще не вирішив, чи буду дочитувати. Надто глибоке занурення в 1999-2001 роки на першій сотні сторінок. І постійне очікування надуманного катарсису ліричного героя в зв"язку з помаранчевими подіями. Не хочеться розчаруватись в Ліні Костенко, ой не хочеться.