Кристина Макдональд — об авторе

О 4:48 ранку Абі прокидається від телефонного дзвінка. Телефонують з лікарні, де у реанімації лежить її донька Олівія, підключена до апаратів забезпечення життєдіяльності. Дівчина впала з мосту і її мозок непоправно ушкоджений. Але навіть стати донором органів дівчина не може, бо вона… вагітна. Абі про це не знала, хоча з дочкою в них довірчі стосунки. А ще Абі бачить характерні синці на зап’ястках дочки і підозрює, що Олівія могла впасти не сама, а їй могли допомогти. Але хто? Олівію всі любили. Чи не всі? Вважаючи цей випадок нещасним, поліція не надто квапиться провадити розслідування. Тоді дізнатися, що сталося тієї ночі із дочкою береться сама Абі.

Дебютний роман, сповнений кліше, невиразної мови та нестиковок.

Абі, виховуючи дочку одна, намагається всіляко її захистити, але…

 получше предыдущей книги автора , прочитанной мной недавно. Сюжет весьма необычный, хотя подоплёка уже приелась: снова мать с дочерью в бегах, правда, дочь узнала обо всём при столь трагических обстоятельствах, что вполне могла уйти с этим вновь обретённым знанием в лучший из миров, но обошлось. Обошлось, однако, не для всех, кровь рекой пролилась, тайны прорвались наружу, но кое для кого это было к лучшему. Девочки, прелестные маленькие девочки - их трое в книжке, разные и не все выжившие, а также подонки и убийцы, прятки и розыск, любовь, страдания, слежка, амнезия... Всего хватает в относительно небольшом триллере, нереальных моментов тоже много. Удивительно, но неправдоподобными для меня показались вовсе не головокружительные кровавые события, а отношения в семье: на глазах любимой…