Томас Бернхард - все книги по циклам и сериям | Книги по порядку

Сборник произведений австрийского послевоенного классика, ранее не издававшихся в России. Драматургия Бернхарда — искусство автора, пишущего после первой волны театрального авангарда. Он строит свой театр на обломках театральной условности, доставшихся ему от Ионеско, Беккета, Жене, Арто, которые своей аналитической работой сделали невозможным "нормальное" сюжетное и сценическое действие.

Mit mehr als 10 Millionen verkauften Tonträgern in der über zehnjährigen Bandgeschichte gehören Scooter zu den erfolgreichsten Dance-Acts auf der Welt. Dass Frontmann H.P. Baxxter auch einen ausgezeichneten literarischen Geschmack hat, wird wohl den Einen oder Anderen überraschen.

«Старі майстри» – так новітня окцидентальна традиція величає тих, завдяки кому вона існує. Поняття бере початок в малярстві. Бернгард поширив його на літературу та філософію, дотягнувши до найновіших часів. Останній «старий майстер» у нього – Мартін Гайдеґґер. В контексті Целянового рядка «Смерть – майстер з Німеччини» й бридкого роману «великого філософа» з націонал-соціалізмом таке етикетування набуває умисне нищівного звучання. Бернгард деконструює Гайдеґґера, показуючи «великого філософа», «суперзірку німецької філософії», яка – надворі вже стояли буремні шістдесяті – сходила з шварцвальдських верховин уділ, до Фрайбурзького університету, де на неї чекали тисячі юних і дорослих слухачів, нікчемним людцем у побуті, бо ніщо не розрихлює і не виявляє характер чи то пак безхарактерність так, як непоказна буденність. Ніщо не знебожнює так, як жінка, яка церує шкарпетки і пече хліб богові. А ще Ганна Арендт, якій Гайдеґґер був небайдужий, візьме вчителя в оборону, проте найновіші оприлюднення щоденників та нотаток німецького екзистенціаліста (а був він таким?), на превеликий жаль, козирів пані Арендт не додадуть.

Гайдеґґер – ганебний епізод історії німецької філософії... Гайдеґґер – шарлатан від філософії, який спродує нацуплене, ношене і переношене, думане і передумане, і нічого власного. З великих чужих думок Гайдеґґер заповзято сукав малі власні, ось де правда. Гайдґґер – філістер німецької філософії, який нап’яв на неї нічний чепачок, що його сам носив за кожної нагоди... Гайдеґґер – підкаблучний і чепачковий герой німецької філософії... Ще десять років тому його вважали великим мислителем, зате тепер він, так би мовити, тиняється по псевдоінтелектуальних ґаздівствах... Гайдеґґер – пісна кулеша німецької пересічності... До Гайдеґґера приходять передусім ті, хто плутає філософію з кулінарією...

«Старі майстри» Бернгарда – ніщо інше, як безжальне перетрушування канону. З передмови до першого повнометражного Бернгарда:

Естетика Томаса Бернгарда – це мистецтво мислити про прекрасне негативними категоріями. Вишукуючи так звані незаперечні хиби, окарикатурюючи і атакуючи, герої Бернгарда стягують славетних старих майстрів разом з їхнім і через їхнє мистецтво з п’єдесталу, де вони / воно опинилися / опинилося волею людей і часу. Незаперечна хиба – запорука розмови людини і мистецтва на рівних. Існування незаперечної хиби – шанс вигарбатися, врятуватися, вижити. Пошуки незаперечної хиби – ознака часу, в якому живемо. І годі відповісти, скільки в таких пошуках шляхетності, а скільки малодухості, скільки аристократії духу, а скільки – духовного плебейства.

Thomas Bernhard is “one of the masters of contemporary European fiction” (George Steiner); “one of the century’s most gifted writers” ( Newsday); “a virtuoso of rancor and rage” ( Bookforum). And although he is favorably compared with Franz Kafka, Samuel Beckett, and Robert Musil, it is only in recent years that he has gained a devoted cult following in America.

A powerful, compact novella, Walking provides a perfect introduction to the absurd, dark, and uncommonly comic world of Bernhard, showing a preoccupation with themes—illness and madness, isolation, tragic friendships—that would obsess Bernhard throughout his career. Walking records the conversations of the unnamed narrator and his friend Oehler while they walk, discussing anything that comes to mind but always circling back to their mutual friend Karrer, who has gone irrevocably mad. Perhaps the most overtly philosophical work in Bernhard’s highly philosophical oeuvre, Walking provides a penetrating meditation on the impossibility of truly thinking.