Рецензии на книги — Сергей Жадан

Давно хотела прочитать эту книгу, а руки всё никак не доходили. И вот, часы пробили *сорок раз, кукушка гавкнула в трубу* (вспомнилось))) Случилось. Я получила волшебный пендаль и взялась за книгу, точнее за её прослушивание.) Как и в тех произведениях, которые я читала у этого автора, меня покорил простой и ненавязчивый язык повествования. Никаких бесячих словечек и диалектизмов, только литературный язык, профессиональный слэнг и немного гармонично вписавшегося мата. Книга биографичная. Сюжет повествует нам о шальной молодости автора, припавшей на нищее но яркое и насыщенное событиями начало девяностых. Студенческие годы, приколы, отрывы, общага и бунтарские протесты молодого поколения, которое "выживает" как может. Особенно меня покорили и зацепили некоторые вещи - это трудности…

А вот если бы Жадан родился чуть пораньше и в Америке, его бы звали Керуак. Или Гинзберг. Я просто уверена в этом.

Потому что такой правдивости в современной литературе сложно найти. Такого стремления в свободе. Такого ощущения дороги. Такой магии в маленьких повседневных вещах. Таких убаюкивающих перечислений. Таких напевных пейзажев.

Казалось бы - что может быть проще этой истории? Парень возвращается в город своего детства, чтоб спасти или хотя бы продлить агонию бизнеса брата. В программе цыгане, мафиози, личные вагоны поезда, степь, пионерлагерь, девушка с собачкой (не-борзой))), бухгалтер на скутере, аматорский футбол и воспоминания о мечтах детства.

"Все мы мечтали стать пилотами. Большинство из нас стали лузерами."

Это, пожалуй, первая книга Жадана-прозаика, в которой он может…

Разбитая дорога, блокпосты... мешки с песком, изношенные шины... плакат на въезде "Доброго пути!", а сверху - красным: "Осторожно! Мины!" Помню, как писались эти строчки во время поездки в родной посёлок. Время совпадает с книжным. И вот книга "Интернат", заставляющая возвратиться памятью в 2015... Как неудачно выбрано время для чтения! Не чтение - мучение. Словно все три дня пути шла рядом с Пашей (позже к нам добавился малой Сашка из интерната) - скользя по грязи вперемешку со снегом, намокая под моросящим дождём, путаясь в туманах и дыму... "Хождение кругами чужой беды" оборачивалось хождением кругами своей беды, беды общей. Не знаю как другие читатели, но я физически ощущала усталость, безнадёжность, болезненное состояние души и тела.

Третий день бегаю по кругу, как цирковой медведь.…

...Нічого не має. Нікого не шкода...

От є книги, про які так і хочеться вигукнути: «Вау!» Але от саме для цього роману такий вислів буде недоречний. Тому просто скажу: Інтернат - одна із найкращих книг, прочитаних мною за кілька останніх років. І не тому що вона про війну, яка ніби і не твоя, а все ж добре подумай, чия? І не тому що вона про байдужість, яка до фіналу поволі зникає і перетворюється майже на патріотизм, і навіть не тому, що це реалії, які відбуваються тут, з нами. З рештою, звикаєш до всього, навіть до того, що в твоїй країні йде війна, і це сумно. Тут щось інше, щось таке, що не піддається поясненню, щось, що ховається в серці, стискає душу. І запалює вогонь. Українська - не латина. Варто було вчителю української мови і літератури потрапити в пекло на сході, щоб це…

Донбасс. 2015 год. Небольшой поселок-городок. Хоть автор и не назвал ни один населенный пункт, но подозреваю, что книга о Дебальцево. Есть там и ж/д, есть и интернат. И местные в разговоре делят Дебальцево на станцию и поселок. И в 2015 году там все еще сильно стреляли. Под такое определение и Фащевка подпадает, но там было "не так жарко" как в Дебальцево. Гг - учитель украинского языка Павел. Из-за обострения Павел решает забрать племянника из интерната. На совсем короткую дорогу у него уходит три дня, которые и описаны в этой книге. Война, страх ,боль, безнадёга, неверие. Люди живут без воды, без э/э, без связи. И не получается остаться в стороне, нужно определиться с "стороной". А Павел пытается остаться в "белом пальто", быть между. Из-за чего даже его племянник Саша начал…

Юношеский максимализм - вот вокруг чего построена вся эта история. Ну а кто из нас не переживал этот период своей жизни? Все мы в таком возрасте кидались из крайности в крайность и не понимали почему весь мир против нас. У нас был свой собственный мир в голове. Спустя уже какое то время, прожив какой то период жизни, мы смотрим на все это уже под другим углом. И все те проблемы уже не кажутся такими важными, как были тогда. Но какие это были прекрасные годы... Я люблю книги такого формата, но эта не особо меня впечатлила и даже как то оттолкнула. Возможно это связано с тем, что в описанный в книге период мне было 3-4 годика, а это совсем разные поколения. Но скорее всего, меня, как противника любых наркотиков, оттолкнул весь тот бред, который несли герои под кайфом. Скорее всего, такова…

В Украине падают Ленины.

Я ездил в метро, маршрутках и автобусах, погруженный в Жадана, в Ворошиловград - в ту смутную ранее-постсоветскую реальность, что я не успел осознать ввиду малых лет. Это мои родные края, Донбасс, Слобожанщина, некогда успешный купеческий регион, в конце девятнадцатого века полный небольших фабрик и свечных заводиков, пивоварен и пекарен. Это регион, который в то время стал свидетелем бума индустриальных "стартапов" и массового приезда западных инвесторов, жаждущих быстрых денег.

Это край, капитально истоптанный и искалеченный событиями 1917-23, а потом и Второй мировой. Советы, ничтоже сумняшеся, заселили донецкие степи зэками, дешевой и бездумной рабочей силой, которая так пригодилась для промышленности. 70 лет социализма, понятное дело, едва ли воспитали в…

Ця книга не про інтернат і навіть не про війну. Вона про те, як змінюється людина, її суть і погляди, коли зникає звичний фон, руйнується не тільки розпорядок дня, але й усе довкола. Про те, як катастрофічно мало ми спілкуємося зі своїми близькими, начебто думаючи, що ще обов’язково буде час і нагода. Про те, як рідко ми говоримо правду, особливо дітям – батьки і вчителі. А виявляється, що вони розуміють усе набагато краще, ніж ми думали (або навіть краще за нас самих).

Це книга, яка здивувала мене. Погоджуюся з думкою кандидата філологічних наук, доцента кафедри літературознавства НаУКМА Ростислава Семківа, який у лекції про сучасну українську літературу сказав, що це наразі найкраща книга Сергія Жадана. Як на мене, це одна з найкращих книжок сучасної української літератури.

Це книга, яку…

Сергей Жадан - одна из важнейших величин в моем жизненном уравнении. Этот человек без преувеличения стал моим учителем, гуру, другом, попутчиком, собутыльником и идеологом. Я благодарна судьбе, что знакома с ним, что смогла многому у него научится и еще большему смогу. Я могла бы часыми продолжать петь ему оды и дифирамбы, но хочется немного рассказать о "Месопотамии".

Харьков. Где-то на рубеже 20 и 21 веков. Пригородное гетто. Тут есть все, чтобы жить, ни разу не воспользовавшись транспортом, ни разу не выбравшись из этого законсервированного мирка, - садик, школа, парикмахерская, больница, кладбище. Человек, рожденный тут обречен прожить свою жизнь между рек, не имея возможности вырваться за пределы песков и ветров, не возделывая землю, не заводя лошадей. Человек, рожденный здесь,…

Дорожній роман напевне самий короткочасний із усіх романтичних історій у світі. Якщо він не переросте у щось серйозне, не стане особливим. Та, напевне, не цього разу і не цей герой стане фаворитом красивого фіналу. Таке собі невелике ессе на тему перших вражень, почуттів і розчарувань. Не завжди можна розпізнати те саме дзинь, навіть якщо воно звучить надто наполегливо. Іноді просто чогось не вистачає: самовпевненності, наполегливості, рішучості. І тоді залишиться тільки картати самого себе, ну і ще жалкувати за втраченими можливостями.

Дорожный роман наверняка самый кратковременный из всех романтических историй в мире. Если он не перерастёт во что-нибудь серьезное, не станет особенным. Но наверное, не в этот раз, и не этот герой станет фаворитом красивого финала. Такое небольшое эссе…

Враження, ніби читала книгу вперше, хоч від часу першого знайомства з цим романом минуло майже 3 роки. Твір Сергія Жадана відкрився з нового боку. Емоції переповнюють. Це справді найкраща книга сучасної української літератури. Без варіантів. Історія блукання вчителя Паші шляхами війни нагадує рух колами. Та й не просто колами, - колами війни і навіть пекла. У цих блуканнях герой кардинально змінюється, перетворюючись із боязкого невпевненого інваліда на сильного чоловіка, що має власну думку, не боїться брати на себе відповідальність і, попри все, іти вперед. Він зважується йти в інтернат по племінника лише під тиском старого, але після того, як буквально на власних плечах витягнув хлопця зі зруйнованого й майже порожнього приміщення інтернату й довів-таки додому, де пахло чистими…

Нет, я, конечно, думал, что этот журналист, Питер, еще как-то проявится в романе. Очень уж удобной получалась схема: вслед за Гоголем, улетевшем на чорте в Петербург и Булгаковым, обнаружившим иностранного чорта-консультанта в Москве, и Жадан вводит в сюжет нужного ему персонажа – иностранного корреспондента-чорта. Подобная трактовка (никогда не пишите рецензий, не прочитав текст полностью!) оказалась ложной. Исчезнув из романа в самом начале, навоняв на прощанье своими полулегкими иностранными сигаретками, мелкий бес Питер появится лишь в финале, но и там роль его до конца не ясна и скомканна. Вроде бы чорт терпит поражение.

Сергей Жадан (Сергiй Жадан – укр.) – современный украинский писатель. Роман "Интернат"написан на украинском языке, я читал его в переводе Е. Мариничевой на русский.…

Книжка дуже сильна. От просто. Сильна.

Прозу Жадана я вже читав. Точніше, спробував читати. Роман «Ворошиловград» мені не зайшов. Рвана розповідь, важка лексика, постійне матюччя. Та й реально зрозуміти книгу змогли ті, хто жили в ті буремні часи дев’яностих-нульових.

«Інтернат» - інша справа. Проза схожа, «жаданівська». На Заході, де конкретику ставлять вище лірики та метафор, таку мову могли б не оцінити. Але саме в цій книжці метафори, порівняння, інші мовні засоби не додають змісту, але допомагають зрозуміти відчуття героїв, простими прикладами та образами допомагають побачити описаний світ, відчути його, зрозуміти.

Основний герой цього твору – не Паша, не малий, ні дід, ні військові. Війна в центрі уваги. Війна – головний герой. Головний антагоніст, без сумніву. Жадану вдалось…

... радость и спокойствие держатся именно на большом логическом объединении тысячи никому не нужных, аномальных шизофренических штук, которые, слившись во что-то единое, дают тебе, в конце-концов, полное представление о том, что такое счастье, что такое жизнь, и главное - что такое смерть.

"Да, думаю я, ну и книга". Эти слова из текста романа как нельзя лучше характеризуют мои впечатления от знакомства с представителем лихой украинской контркультуры. Жадан вспомнил собственные впечатления юности, пришедшейся на 90-е годы, разбавил их по вкусу кучей в меру неприличных баек, добавил весьма условный общий сюжет, приправил невероятно упоротым языком, текущим абсолютно не передаваемым потоком, и в итоге сварганил нечто, аналог чему можно найти разве что у зарубежных мастеров жанра.

Несколько…

В останній свій візит на найбільший книжковий ринок Києва таки придбала собі омріяну Антену і цей роман, написаний майже десятиліття тому. Не тільки тому, що після  Інтернату і Тамплієрів я цілком по-новому дивлюся на творчість цього письменника, а ще й через те, що цьогоріч у програмі з української літератури для 11 класу є саме "Ворошиловград". Це дуже чоловічий роман, із глибоким філософським підґрунтям і висловами, що розтягують на цитати; вони чекають на тих, хто доплив на хвилях меланхолії до кінця твору. До речі, сюжет не фонтан, із вкрапленнями містики і виразним постмодерним звучанням, але текст дивовижний. Оці тягучі речення на півсторінки справді затягують, образи яскраві, порівняння несподівані та на диво влучні. А ще - причаровують герої - трохи дивні, але душевні,…

Наверное, эта книга понравилась мне раньше, чем я ее прочитала. Я побывала на автограф-сессии, посвященной «Месопотамії», где Жадан зачитал несколько стихов из книги, которые являются своего рода уточнениями к рассказам, и дал короткие комментарии на счет сюжета. Поэтому, когда я взялась за рассказы, мой интерес к книге был достаточно высок. Это книга, в которой собрано несколько историй разных людей. Несколько кусочков жизней. Объединяют их общие проблемы – бытовые или же личного характера, общие мысли - о том, что такое жизнь, что такое любовь и что такое смерть. Каждый герой приходит к своему выводу, а читателю предоставляется право самому решать – чей же вывод правильный. Хотя, можно ли употребить понятие «правильный» в рассуждениях о смерти, например или даже о любви? Ведь тут мы…

Хороша книжка. Мені сподобалась, весела, гарна українська мова. Не завантажена лишньою інформацією і описами. Навіть проглядається сюжетна лінія. Але в мене є декілька АЛЕ.

Перше - не знайшла поживи для розуму. Дух дев'яностих переданий відмінно, але цим із сучасних авторів не займався тільки ледачий.

Друге - автор, швидше за все, навмисно веде розповідь в стилі закомплексованого підлітка. Тому круті оповідання, хто як накурився та напився (прям гра "Коктейль" у Берна) вже не вражають.

Ну і останнє, але не менш вагоме - велика кількість мату. Я не проти мату в мові героїв, щоб передати точність атмосфери, настрою, але поливання всього на світі нецензурними висловами трохи пригнічує і залишає погане враження про сучукрліт в цілому.

...поезія починається там, де чуються голоси, де тривають розмови, де в тебе є співрозмовник, який про щось тебе запитує, не вимагаючи відповіді.

Я обожаю прозу Жадана. Ещё больше я обожаю его поэзию. Обожаю его проникновенные образы, его неимоверные речевые обороты. Его строчки постоянно вызывают во мне массу эмоций и восхищения. В основном они меланхоличные, оперирующие к нашим воспоминаниям и ностальгии, но они всегда попадают в самую точку, раскрывая всю бурю чувств и ощущений героев.

Поэтому не удивительно, что мне безумно понравилась эта книга. Плюс ко всему, мне посчастливилось побывать на её презентации, и послушать добрую половину стихов из уст самого писателя. Каждый раз, слушая его, я ощущаю полное блаженство, а когда все заканчивается, у меня такое впечатление, что я…

Сергій Жадан укотре дивує мене. Ще років 10 тому в мене було зовсім інакше ставлення до цього письменника. Минулоріч Сергій Жадан - Інтернат став відкриттям року, а ось тепер ця збірка просто вразила. Це якраз та збірка, яку просто неможливо не прочитати: неймовірні образи, болісні теми, смаковита мова. І читати її слід починати з анотації, із зізнання самого автора, який дарує читачеві 39 віршів про війну, біль і любов. Ніщо не може рекомендувати прочитати цю збірку краще за її вірші. Ось один із них: Стільки дощу не вмістить жодна весна. Добре було б пам’ятати всі імена. Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи. Добре було б уміти. Я не вмію. Навчи. Але тепер ночі розмоклі, як сірники. І обпікає дотик до твоєї руки. Обпікає вуличне листя й нічні вогні. Поясни, як ти дихаєш на…

і ось він виповзає-таки на гору, зупиняється, обертається й бачить ціле місто, що лежить унизу. Дощ припинився, туман осів у долину, мов перекип'ячене молоко. Паша дивиться на місто й зовсім його не бачить. Бачить лише чорну яму, над якою, наче повітряні змії, висять великі чорні дими з довгими хвостами. Так, мовби хтось викачує з міста душі. Й душі ці — чорні, гіркі, чіпляються за дерева, пускають коріння в підвали, ніяк їх не вирвеш. І ще там, далеко, з іншого боку міста, щось палахкотить, розповзаючись обрієм, ніби з ґрунту вийшла розпечена лава.

Я очень вовремя ее прочла. Хорошо, что не тогда, когда она поступила в продажу, а именно сейчас, после 24 февраля этого года. Я проживала ее буквально физически, читала перед сном и она продолжалась во снах, лихорадочных и тревожных попытках…