Новинки Сергея Викторовича Жадана

«Месапатамія» — кніга ўкраінскага літаратара Сяргія Жадана, складзеная з дзевяці празаічных і трыццаці паэтычных гісторый любові і смерці. Героямі гэтых гісторый сталі людзі розных лёсаў, біяграфій і характараў, але ўсе яны так ці інакш звязаныя паміж сабой. Разам з імі чытач апынецца ў горадзе міжрэчча, дзе яго чакаюць пакручастыя падарожжы ад аднаго берага да…

Вірші на зламі епох часто втрачають свою автономність і все більше нагадують щоденники. Що можна знайти в новому поетичному щоденнику Сергія Жадана? 50 і 1 вірш, писані до і після великого вибуху, зібрані разом, поєднані відчуттям мови, яка так болюче зникає, але потім обов’язково повертається. Нанизані на нитку голосу, узалежнені від звучання, вони, ці вірші, лишаються приватною, рваною хронікою двох останніх років – наповнені снігом, співом, правописом, любов’ю. «Скрипниківка» також вміщує 20 повноколірних авторських фото Сергія Жадана, що доповнюють збірку.

Із самого дитинства ми сприймаємо залізницю не лише як щось, пов’язане із транспортом, а як велику таємницю, що дозволяє вирушити в мандрівку, здолати відстань, долучитися до великого простору, здобути новий досвід. З мандрами й поїздками нерозривно зв’язані й любовні переживання, розлуки та зустрічі, перестук розбитих сердець чи ніжні й тремкі обійми на перонах. Вздовж залізниці твориться історія країни. У книжці Сергія Жадана читачі знайдуть поезії, що писалися протягом багатьох років, прямо чи опосередковано пов’язані із залізницею. Тут вокзальна площа приходить у сни, люди, схожі на равликів, сплять на вокзалах і несуть на своїх плечах власні домівки, військові вирушають на Схід боронити країну та повертаються до рідних. Під тихий стук коліс та пізні гудки пасажири рахують засніжені пагорби, сонні долини, заміські будівлі, а заклопотані провідники блукають вагонами й розганяють сновидіння.

«30 віршів про любов і залізницю» — це поетична ода мандрівці, дорозі та любові.

Kāds jauns ukraiņu valodas skolotājs dodas pakaļ savam trīspadsmitgadīgajam māsasdēlam uz internātu, kas atrodas pilsētas viņā galā, taču izrādās, ka apkaimē negaidīti sākusies karadarbība, valda vispārējs haoss, notiek apšaudes un vairs nevar saprast, kurš ir savējais un kurš – ienaidnieks. Jebkurā brīdī zem kājām var sprāgt mīna, ap sagrauto māju drupām siro bezpajumtnieki suņi, un apātiski, bezpalīdzīgi cilvēki maldās pa apokaliptisko pilsētas ainavu.

У кожної людини, яка пройде російсько-українську війну, залишаться свої спогади про її страшний колір: білий, як вмить посивіле волосся чи колір бинтів, червоний – колір крові і болю. Найстрашніший колір війни, у якому вороги спалили всі інші кольори й відтінки, – чорний, – колір згарищ, горя, жалобних стрічок на могильних вінках... На чорному папері створив графічну серію картин Матвій Вайсберг.

Für ein Tagebuch fehlt ihm die Zeit. Serhij Zhadan ist Tag und Nacht im beschossenen Charkiw unterwegs – er evakuiert Kinder und alte Leute aus den Vororten, verteilt Lebensmittel, koordiniert Lieferungen an das Militär und gibt Konzerte. Die

Posts in den sozialen Netzwerken dokumentieren seine Wege durch die Stadt und sprechen den Charkiwern Mut zu, unermüdlich, Tag für Tag.
Die Stadt leert sich. Freunde kommen um. Der Tod ist allgegenwärtig, der Hass wächst. Als die Bilder von Butscha um die Welt gehen, versagt auch Zhadan die Stimme. »Es gibt keine Worte. Einfach keine. Haltet durch, Freunde. Jetzt gibt es nur noch Widerstand, Kampf und gegenseitige Unterstützung.«

Das Buch ist eine Chronik der laufenden Ereignisse, das Zeugnis eines Menschen, der während des Schreibens in eine neue Realität eintritt und sich der Vernichtung von allem entgegenstemmt. Kein einsamer Beobachter, sondern ein aktiver Zivilist in einer Gesellschaft, die in den letzten acht Jahren gelernt hat, was es bedeutet, gemeinsam stark zu sein.

Книжка містить чотирнадять есе семи українських та семи німецьких сучасних літераторів і покликана зберегти думки, переконання, позиції, оцінки та художній аналіз життя і творчості Пауля Целана – одного із найзнаковіших німецькомовних поетів минулого століття. Написані різними поетами із різних країн, есе перегукуються між собою, підхоплюють раніше озвучену думку, продовжують її та поглиблюють. Зібрані під однією обкладинкою, ці тексти відображають сприйняття Пауля Целана літераторами ХХІ століття, через 50 років після смерті поета.

Есе для антології були написані в рамках проєкту «Літературні дні Пауля Целана 2020» такими авторами:

Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Катерина Калитко, Андрій Любка, Таня Малярчук, Ігор Померанцев, Нора Боссонг, Александру Булуц, Рон Вінклер, Даніела Данц, Клаус Райхерт, Йоко Тавада, Макс Чоллек.

Упорядниця антології – Євгенія Лопата