Лучшие книги Кэндзабуро Оэ

"Объяли меня воды до души моей..." - самый известный роман крупнейшего современного японского писателя Кэндзабуро Оэ. В центре этой притчи-антиутопии взаимоотношения человека и общества, взрослых и детей, а названием послужила цитата из библейской Книги Ионы, отсылающая читателей к традициям японского христианства, тонко и пронзительно прозвучавшим в романе.

В двадцать три года Кэндзабуро Оэ получил свою первую литературную премию, а с ней и признание. Свыше шестидесяти произведений Оэ переведено на многие языки мира, в том числе и на русский. Наиболее известны его романы "Футбол 1860 года", "Объяли меня воды до души моей", "Игры современников" и другие. Сейчас Оэ, лауреат Нобелевской премии 1994 года, - самый известный и титулованный писатель Страны Восходящего Солнца. Его произведениям, повествование в которых порой разворачивается в нескольких временных пластах, присуще смешение мифа и реальности, а также пронзительная острота нравственного звучания. Не является в этом смысле…

Кэндзабуро Оэ - крупнейший современный писатель Японии, лауреат Нобелевской премии по литературе (1994). Мировую известность ему принесли книги "Опоздавшая молодежь", "Личный опыт", "Футбол 1860", "Игры современников", "Объяли меня воды до души моей", а творческая манера этого проникновенного и глубокого автора сложилась под влиянием классической японской поэзии, философии экзистенциализма, европейской и русской литературы. Темы, затронутые в романе "Эхо небес", по-настоящему сложны и даже болезненны. За внешней лаконичностью стиля и сдержанной авторской интонацией стоит полный изумления и горечи рассказ о жизни молодой красивой женщины…

Перед вами роман известного японского писателя Кэндзабуро Оэ "Опоздавшая молодежь". Раскройте его, чтобы послушать исповедь молодого японца, судьба которого - зеркало жизни целого поколения послевоенной Японии.

Кэндзабуро Оэ - один из крупнейших писателей современной Японии. В настоящий том включен роман - итог тревожных и глубоких раздумий писателя о своей стране, ее молодом поколении, ее будущем. В том также включены избранные рассказы писателя.

Роман нобелевского лауреата Кэндзабуро Оэ (р. 1935) `Игры современников` (1979) - это глубокое и ироничное повествование о судьбах современной японской молодежи. Этот роман сразу после публикации получил широкое признание, был переведен на многие европейские языки и подтвердил репутацию Оэ как одного из крупнейших прозаиков современности.

Романы крупнейшего японского писателя Кэндзабуро Оэ, вошедшие в настоящую книгу, посвящены проблеме молодежи в современном мире. Глубоко психологические произведения К.Оэ повествуют о духовном и моральном кризисе "обманутого поколения" в условиях капиталистического процветания и материального благополучия.

Роман нобелевского лауреата Кэндзабуро Оэ (р. 1935) `Записки пинчраннера` (1976) развивает излюбленную тему знаменитого японского писателя - тему самоопределения и самосознания молодежи в жестоком современном обществе.

Роман "Футбол 1860 года" и рассказы ("Неожиданная немота", "Перевозка", "Темная река, тяжелые весла" и др.) современного японского писателя Кэндзабуро Оэ посвящены послевоенной японской молодёжи. Трагедия молодёжи в условиях капиталистического "процветания" и относительного материального благополучия - таков идейный стержень большинства произведений Кэндзабуро Оэ. Составление, вступительная статья и перевод В. С. Гривнина.

Сборник избранной публицистики японского писателя Кэндзабуро Оэ (р. 1935), известного в нашей стране по романам "Опоздавшая молодежь", "Футбол 1860 года", "Объяли меня воды до души моей", "Записки пинчраннера", включает статьи, очерки, воспоминания, посвященные острейшим проблемам, с которыми сталкивалась Япония после второй мировой воины. Атомная бомбардировка Хиросимы, американская оккупация, судьба молодежи, политические и социальные проблемы современности - таковы главные темы публицистики К. Оэ.
Рекомендуется широкому кругу читателей.

Кэндзабуро Оэ (род. в 1935 г.) - один из крупнейших современных японских писателей, лауреат Нобелевской премии за 1994 г., посвятивший творчество судьбам молодежи своей страны. В настоящий том включен роман `Объяли меня воды до души моей`, в центре которого - группа подростков, живущих по принципу вседозволенности и жестоко бунтующих против общества. Печатаются также несколько рассказов писателя и его Нобелевская лекция `Многосмысленностью Японии рожденный`.

Кендзабуро Ое (нар. 1935 р.) — видатний сучасний японський письменник-гуманіст, автор понад 20 романів та повістей, кількох збірок оповідань і численних есеїв, лауреат Нобелівської премії з літератури 1994 року. У романі «Особистий досвід» (1964) знайшла відображення душевна травма К. Ое, спричинена народженням 1963 р. у його родині хворої дитини з ураженням мозку. Герой роману вже за умов мирного, повоєнного часу постає перед дилемою свідомого вибору: він мусить або відмовитися від своєї новонародженої неповноцінної дитини, або ж чесно і мужньо прийняти випробовування долі. Темі морально-етичних ідеалів японської молоді Ое присвячує роман «Обійняли мене води до душі моєї» (1973). У цьому творі письменник уперше торкнувся проб¬леми лівого екстремізму і показав, як відсутність соціальних ідеалів позбавляє молодь чіткого розуміння, проти кого вона має спрямовувати свій опір, а також її позитивної програми, без якої будь-яке протиставлення себе суспільству втрачає сенс

Kenzaburo Oe, the winner of the 1994 Nobel Prize for Literature, is internationally acclaimed as one of the most important and influential post-World War II writers, known for his powerful accounts of the atomic bombing of Hiroshima and his own struggle to come to terms with a mentally handicapped son. The Swedish Academy lauded Oe for his "poetic force [that] creates an imagined world where life and myth condense to form a disconcerting picture of the human predicament today." His most popular book, A Personal Matter is the story of Bird, a frustrated intellectual in a failing marriage whose Utopian dream is shattered when his wife gives birth to a brain-damaged child.

Від перекладача роману Кендзабуро Ое «Історія М/Т і лісового дива».
Твір художника — наче дзеркало: кожен бачить ретельно і дбайливо відполіровану майстром поверхню, шляхетну оздобу, але водночас і частку самого себе; глибинний же шар амальгами лишається прихованим від очей, а її рецепт — таємницею митця. Ще більшою мірою це стосується сприйняття мистецького твору Сходу вихованцем західної цивілізації: культура Сходу, особливо Японії, — це культура тіні, мистецтво недомовленого, вміння рядком, порухом пензля, пелюсткою квітки навіяти незглибимі почуття. І хоч нам, європейцям, навряд чи осягнути ту безодню, вона непереборно вабить принаймні зазирнути в неї. Та ба — в мерехтінні тіней лише ввижається своє. Чи ж це не ми брукували «дорогу мерців», якою вислано в засвіт кращих Будівничих? Хіба не наші Руйнівники пильнували ревно, аби бодай крихта правди про новий світ не промкнулася назовні, де віддавна краще за нас знали, як ми живемо? Чи не ми це через «великий переділ» досі ніяк не прогодуємо самі себе? А хто повигадував «державні мови», незрозумілі навіть найближчим сусідам? Чи не ми понівечили власні ліси так, що годі шукати притулку в них душам дітей «лісового дива»? І чи не траплялося нам виступати з іграшковою зброєю проти ворожої навали?..Певен: будь-хто міг би знайти в романі Кендзабуро Ое чимало образів з історії власного народу. Під химерними видивами селища в лісовій долині, певно, приховується дещо загальне для всіх. Бо який народ не звідав зламів і застою, розквіту й гонінь, війни й відбудови, перетворення народного вождя на тирана?Чому ж не кожен твір західного сучасника, брата по цивілізації, присвячений тим самим загальнолюдським темам, викликає в моїй душі таку співзвучність? Може, річ у тому, що за плечима японського художника — тисячолітня культура, яка вивчала людину в єднанні з природою, з іншими людьми, з суспільством, складеним із людей, плекала мистецтво жити в цій єдності? Європейська культура лише тепер сягає щабля, на якому відкидаються виховані християнством стереотипи: природа підпорядкована людині — вінцеві творіння; суспільство нічого не варте, бо «кесарю — кесареве», але справжні цінності — в бога. А може, на щастя тисячолітній досвід християнства й новітня цивілізація не викоренили в нашому народі залишків предковічної культури, що ріднила людину з довколишнім світом?Авжеж, можна було б списувати цілі сторінки міркуваннями щодо тлумачення того чи іншого образу японського письменника, аналізуючи історію та культуру його народу. Та чи ж варто? Нехай сам читач послугується принципом «увей», недіяння чогось, що суперечить природному плинові подій, тобто уникає упередженості й не боїться хибного розуміння. Бо згадаймо іншого східного мудреця, Рабіндраната Таґора:Як перед похибками двері ти замкнеш,До тебе Істина ввійти не зможе теж.1989