5

Цю книжку варто прочитати всім, хто – як і я сам – вивчав історію ще по радянським підручникам. І сила її не в особливій патріотичності (Яковенко якраз намагається не вигадувати подвиги і героїв там, де їх насправді не було) чи пропагандистському посилі, а в тому, що читач може познайомитися з сучасними й об'єктивними історичними данними щодо території, яка зараз називається Україна і історія якої драматична і без перекручувань та додавань романівсько-радянської версії. Перше і головне, що демонструє «Очерк истории Украины» – спільна історія Росії й України можлива лише частково і лише як засіб створення повної картини, де були б присутні обидві сторони. Починаючи з перших згадок про поселення на території сучасної України і до ХVI століття чинниками української історії виступають Швеція (саме варяги заснували першу князівську династію в Києві), Велике Князівство Литовське, Польща, Кримське ханство, монголи, половці, Молдова, Візантія – хто завгодно, але не Московія. Це й не дивно, її просто в ті часи не було. Московія з'являється пізніше, спочатком неясним тлом, розкатом далекого грози, щоб тільки у XVII ст. стати повноцінним гравцем на українському фронті. Отже спільна історія – це 300-350 років на противагу 1000 років складного співіснування, наприклад, з тим сами Кримським ханством.

Власне, історію України, як справедливо казав Винниченко, не можна читати без брома. Боротьба за галицьку спадщину, хмельниччина і Руїна – лише кілька прикладів, які роблять книжку справжнім трилером. Читаючи ппостійно ловиш себе на думці, що, навіть достеменно знаючи, чим закінчиться та чи інша подія, сподіваєшся на диво, яке все переверне з ніг на голову і все піде не так. Приємно, що у нас уже є історики, здатні писати історію так, щоб постійно тримати читача у напрузі, не йдучи при цьому на компроміс з фактами.

Ось, напевно, і все, що варто сказати. Переповідати книжку детальніше означало б невдало переповісти історію, до якої і так долучилося забагато переповідачів.

бкврм