Anarchy in the Ukr (сборник)

Третя книга Жадана. Через Депеш Мод я підсів на Жадана. Біг Мак мене осадив. Anarchy in the UKR залишив на тому ж місці. Книга являє собою зібрання есе про подорож. Подорож містами і пам’яттю.

Книга складається з чотирьох частин і доповнена «Луганським щоденником» 2014 року.

Перша частина описує подорож рідними краями. Така собі ностальгія по Батьківщині, по Луганщині, звідки він родом. Романтика подорожей, історичні миті.

Друга частина про дитинство, вісімдесяті. Занурення у «совок». На кожен рік по розповіді. Дивують чіткість переданих спогадів, як наче Жадан занотовував то все у щоденник. Можливо так і було. Можливо гарна пам’ять.

Третя частина вже про дев’яності. Про прощання «слов’янки», прощання з «совєтами», «іллічами» і іже з ними. Підліткові роки, любов до музики, до жінок… І все це…

У маленьких містах люди спокійніші, вони наперед знають усе, що з тобою станеться, вони з першого погляду бачать, що ти так нічого й не знайдеш на цих запилених вуличках, між цих старих розстріляних будинків, нічого не знайдеш і знайти не можеш, тому що ти тут чужий, і питання лише в тому, скільки ти витримаєш у своєму готелі, наскільки в тебе вистачить грошей, драпу й консервів, щоб вижити в кривавому готельному просторі, наповненому тяжкими сновидіннями й запахом одеколону.

Не знаю, чому, але не пройшла мені ця книга. Можливо, що аж надто «багацько» від неї очікувала. А можливо тому, що читала в потязі, траліку( з кінцевої на кінцеву), знову в траліку і в потязі. Дочитувала вже дома, але не змогла знайти «своє».

Біда цієї літератури в тому, як на мене, що біографії кращих її…

Если бы в моей жизни встретился человек, который никогда не читал Жадана, и которому было бы не наплевать на мое мнение об этом авторе (что, согласитесь, маловероятно, ведь всем наплевать на все мнения, кроме своего собственного), то я бы выдвинула ему очень простое предложение. Я бы посоветовала ему взять любую книгу Жадана и почитать заглавия. И если человек этот поймет, что его не мутит и не кружит от них, что у него не заходят шарики за ролики, а это как-то даже немного вставляет, то я бы сказала, что можно садиться и читать.

Жадан совершенно заслужено стал чем-то уникальным, потому что он, такое впечатление, и родился уникальным, чтобы сделать с украинской литературой то, что он делает - показать ей большой и артистичный фак и создать ее заново. Он так не только пишет (большая ошибка…

Перед поездкой в Украину, внезапно обнаружила, что практически не знакома с современной украинской литературой, что и решила незамедлительно исправить. Первой, что нашлось в библиотеке и привлекла своим, чего уж там, названием, стала книга Сергея Жадан, Anarchy in the Ukr.

Я не стану привязывать ее к политическим событиям нового времени, да и прошлого, пожалуй, тоже - эта книга рассказывает о меж-временьи, когда вместе с постоянными и малоинтересующимися людьми событиями сосуществовала пустота, понять которую, пожалуй, могут только те, кто сам помнит 90-ые. Да и чего уж там, пустота эта никуда не делась, она все так же сидит в каждом, кто видел крушение империй и жизней, но каким-то совершенно непонятным образом пережил его.

Особенно понравилось, как написана книга - с одной стороны…

Це була моя спроба долучитися до сучасної української літератури, познайомитися з популярними українськими письменниками, які пишуть українською мовою. Пробачте за тавтологію. Чесно кажучи, досвід виявився невдалим. Напевно, я обрала не того письменника чи не ту його книгу. У всякому випадку, сподіваюсь, що наступного разу я натраплю на щось, дійсно варте уваги. Що стосується цієї книги, автора я обрала випадково з достатньо невеликого списку українських сучасних письменників. А ось мій вибір книжки грунтувався на читанню сторінки з Вікіпедії про Сергія Жадана та його творчість. Було написано, що це — один з його найкращих творів, якій отримав премії і т.п. Боюся, що після такого “найкращого” я ще не скоро візьму знову його книги до рук, якщо взагалі візьму. 817 сторінок, і цілий місяць…

Сергей Жадан стал голосом поколения, которое родилось в 70-80-х (и даже немножко 90-х) годов. При всём при том, Жадан не депрессивный писатель. Он не впадает в "чернуху", которую так любили (да и сейчас продолжают) любить писать огромное количество так называемых "современных авторов". Произведения наполнены здоровым сарказмом, юмором... После их прочтения уже по-другому начинаешь смотреть на окружающую действительность. Да, у нас много проблем, да, многие до сих пор живут в СССР и не хотят из него выходить (внутренне), но это не должно мешать тебе жить со своим "личным кодексом". Если сказать в нескольких словах, то эта "книга о свободе".

його проза - суцільна поезія. неважливо про що пише Жадан. головне, ЯК він це робить. мандрівка місцями бойової слави Махна, а разом з тим і незатертими спогадами з життя письменника. після прочитаного обов"язково захочеться туди поїхати. якщо не в Гуляйполе, то у Харків точно!

і все закінчиться хепіендом або по-іншому, але все-таки якось завершиться. і кожен прийде додому, "впаде навзнак,і, засинаючи, дивиться в небо. небо в цей час лежить на животі і, так само засинаючи, дивиться на нас".

А ось той Жадан, який змусить вас ридати, навіть не переходячи на риму

"Жадан-нон-фікшн" , або До питання сприйняття балакучо-музичної книжки про анархію, В. Сосюру, Украіну та розгульне молодецьке життя. Жанрово незвична книжка про невеличку мандрівку двох героїв потягами, автобусами, автостопами та українськими дорогами не є небаченним одкровенням. Нічого такого, що не знайшлось би в інших молодих авторів, ностальгуючих за несвободою України. Жадану, як заправському мазохистові, довподоби смакувати оте радянське своє життя із горісним хапанням за голову, слюнявити вініл, бідкатися про невизнаність та невизначенність майбутнього. Ані жартів, ані подколів, що було понатикано в "Депеш Моді", - суцільна пам'ять та авторська безпритульна свідомість. Який же тут сміх, коли Сірьожа проїздить дорогами дитинства та сьорбає алкоголь з целофану. Але й наївного…